Якщо тобі важко, співай!

8 липня 2020 р. мешканці м. Трускавця Юстині Войцеховській (з родини Іванків) виповнився 101 рік. У Трускавці проживає понад сімнадцять літ. За святковим столом зібралася численна родина. Онук Олег жартує: оскільки бабуся має польське прізвище (дідусь був поляком), то вартувало б їй заспівати традиційне польське «Sto lat!». Але що в такому разі іменинниці побажати, якщо першу сотню вона вже розміняла?

Авторці цього допису поталанило бути гостею на застіллі, оскільки стала дружиною онука. А родина в іменинниці чималенька: дві дочки, семеро онуків, восьмеро правнуків, одна праправнучка Злата. І ось якими теплими словами ділилися про п. Юстину присутні родичі.

«Бабуся Юстина у родині була наймолодшою. Багато їй у житті довелося пережити. Їх було у сім’ї п’ятеро, – згадує найстарша онука Леся Килин. – Вона все життя працювала в колгоспі. Закінчила чотири класи. Вийшла заміж в 20 років. Уже в двадцять один народила мою маму Галину, через шість років тітку Марію і в 1956 р. появився вуйко Йосип. Бабки-повитухи приймали роди вдома. Працювала в колгоспній ланці, довгий час бабуся працювала дояркою. Вона любила людей. І до неї жінки приходили вечорами до хати на посиденьки. Її у селі всі любили. Дуже була відкритою людиною, усіх запрошувала до себе. Могла нагодувати, якщо була потреба, бо жила поруч з зупинкою. Якби їй важко не було, вона завжди співала. Так і повчала дітей: «Як тобі зле, співай!». Сусідок вчила студенець варити, зайці пекти. Пригадую, яку смачну випічку готувала. Дуже переймалася тим, щоб вдалася їй паска. Була така зелена виварка, де вона місила годинами тісто (замішувати тісто помагали і зяті). Місила завжди на три літри молока. Дуже рано лягала спати, бо вставала, як рання пташка, година четверта – п’ята: треба було обійти корову, теля, кури, свині. На дворі літо, білий день, а вона нас малих вкладає спати. Онуків не заставляла нічого робити – сама з усім поралася на відмінно. В хаті був завжди порядок. Криниця була на подвір’ї. Ми зі сестрою Лесею спали до полудня. Баба корову в чергу не давала, пасла самостійно. Потім приходила додому, давала нам їсти. Ми бавилися, складали хатки».

Онук Олег Паращак додає: «У саду було таке похилене дерево. Яблунька була крива. Плоди мала дуже солодкі. Можна було вкусити яблуко – і це було настільки солодко, як ложка меду. Ми виносили покривало і сідали в тіньок і бавилися в різні ігри».

Старша Леся продовжує: «Церква була поруч. До церкви бабуся водила нас «зучки» (гаївки) грати. Пам’ятаю, як бабуся відводила мене зі сестрою до сусідки-фельдшерки Волички проколювати вуха. Позакладали шовкові нитки. В мене усе загоїлося, а в малої Лесі почали гнити вуха. Чим тільки не протирала бабуся вушка: і молоком, і молоденькою сметаною – ніщо не допомагало. Аж тоді зажило, коли було у вухах золото. Коли трішки підросли, вже почали помагати по господарству. Сусідка Воличка завжди бабусі хвалила мене: «В тебе така робітна онука, усе тобі випере». Потім бабуся почала нас брати на буряки. На кожну хату давали ділянку з певною кількістю рядів. За буряки давали цукор, пшеницю. Бабуся годувала телята, потім їх продавала і з того також була якась виручка. Масло робила, сметану збирала (мала такі слоїчки з дірками). Складала копійку до копійки. Вона все повторювала: «Мушу так робити, аби я не відстала від тих, що мають чоловіків». І як не дивно, їй це вдавалося.

І знову онук Олег додає: «Все в неї таке було стерильне, чисте. У бабусі був такий сир, як в магазині. Від нього нічим не пахло. Марлю, вафельні рушнички вона постійно кип’ятила. Вона була дуже акуратною. Якість молочних продуктів була дуже високою. Спогад з дитинства врізався назавжди: баба доїть корову, а я чекаю з поливаним горнятком. Дуже пам’ятаю смак та запах того свіжого молока».

Долучається до розмови молодша онука Леся Свірж, якою бабуся опікувалася, як рідною дочкою, бо мама постійно працювала. До восьмого класу дівчина ходила в сільську школу до Нового Села, а бабуся ходила на батьківські збори: «До 86-літнього віку жила іменинниця в с. Облазниця Жидачівського району. Вона трималася в селі до останнього. Потім я її забрала до себе в Трускавець. А як сусідські жінки плакали, коли ми бабусю забирали! Ніяк не відпускали вірну подругу. Одна принесла три смоктальні цукерки на дорогу. Бабуся була і залишилася дуже доброю жінкою. Вона любила усіх дітей: і своїх, і чужих. Як пасла корови, розказувала чужим дітям казки. З 1975 року бабуся залишилася без чоловіка (дідуся Михайла, який працював бригадиром, копнув кінь і він помер від цирозу печінки). Сама косила, садила, поралася по господарству. Родина навідувалася допомагати раз на тиждень. Тоді й гуртом садили чи збирали врожай, кололи дрова. Однак левова частка господарських робіт лягала на тендітні плечі пані Юстини. Жінка тримала корову до 80 років. Потім зламала руку – і важко їй вже було працювати на рівні з чоловіками. Тепер, коли мама їздить на цвинтар до дідуся в село, люди питають: «Як там бабуся Юстина?». Усе вітання передають. А бабуся Юстина і в Трускавці не сиділа без роботи, вибавила вже двох правнуків. Тепер після мікроінсульту вже трішки подалася. Але з усмішкою на устах усіх вітає та проводжає. Донедавна усім цікавилася, усім переймалася, прагнула бути бодай чимось корисною. Вона зараз лежить і зізнається онуці: «Як я хочу робити! Якби я могла, я би так робила! Робила все!».

В лікарні вона ніколи не лежала. Ціле життя голова тільки її боліла, пачками пила цитрамон. Мала понижений тиск, а пігулки допомагали.

«Чому п. Юстина є довгожителем?» – не раз виникає питання у всіх, хто знає цю добру та чуйну жінку. Тому що все життя була позитивно налаштованою людиною: ніколи каменя за пазухою не тримала, нікому не побажала зла, нікому не заздрила, усім ділилася, усе роздавала, нічого нікому не шкодувала. Цибулю, часник. «Най садять!» – постійно повторювала вона. І в неї завжди було, мабуть, тому, що давала від щирої душі. Настільки позитивна людина, що до неї тягнулися усі. Пані Юстина добре доглянута. В її очах і далі палахкотить бажання жити, світиться дяка за хорошу опіку. Гідне життя для наслідування прожила іменинниця. Бажаємо їй міцного здоров’я і далі продовжувати жити з таким позитивом і любов’ю до людей!