Сталося це одразу після надзвичайно важливої гри, коли у складі збірної Австрії команда Янко кваліфікувалася на Чемпіонат світу з гандболу 2019 серед чоловічих команд. До речі, надважку перемогу збірна Австрії виборола у наших сусідів білорусів з рахунком 31:26.
І ось уже за три дні Янко Божовіч з коротеньким візитом в Україні. Тому користаю з нагоди поспілкуватися з ним про гандбол (в якому, визнаю, я абсолютний профан), про український гандбол та й взагалі про наш край. Коротеньке інтерв’ю дало зрозуміти, який цікавий світ залишається поза сферами наших зацікавленостей.
Та перед тим, як розпочати бесіду, коротенька довідка про Янка Божовіча.
Народився наш співрозмовник в Чорногорії 14 липня 1985 року. Там же й отримав першу школу з гандболу. Фактично його спортивна кар’єра стартує з 2001 року. З цього моменту Янкові довелося грати в багатьох клубах Європи. Його знають в Австрії, Норвегії, Іспанії, Німеччині, Угорщині, Італії, Словенії, Македонії і навіть в Білорусі. Клуби цих країн надзвичайно позитивно відгукуються про цього гравця. Останній з клубів, де грав Янко, був португальський «Стортинг», який добре відомий і футбольним вболівальникам. Та все ж другим рідним домом за силою обставин стала саме Австрія, де багато років поспіль Янко є незмінним гравцем національної збірною. Як зазначає Вікіпедія, Янко Божовіч зіграв за збірну 8 матчів, забивши 187 голів. Як зазначає сам спортсмен, інформація дещо вже застаріла, проте і вона дає змогу зрозуміти, з ким доведеться нам за мить вести бесіду.
– Янку, як тобі Україна загалом?
– Мені дуже подобається. Я взагалі уже третій раз у вашій країні. Перший раз десь 2-3 роки тому я був у Києві і минулого року був у Харкові. Ну і цього разу відвідав Львів, Трускавець, ну і звісно Стебник. Бачив багато. Мені відверто усе подобається. І люди тут добрі, тому, серйозно, можете не хвилюватися за прийом (сміється)…
– Питання про гандбол. Наскільки знаю, у вас займатися спортом це сімейне. Рішення про заняття гандболом було твоїм чи батьки усе-таки переконали?
– Абсолютно ні! Це рішення не було прийняте під тиском батьків. Я спочатку захоплювався великим тенісом. Я грав у нього до 17 років. Тоді зрозумів: щоб далі рухатися, необхідно подолати дві проблеми – нестачу грошей, бо теніс потребував великих капіталовкладень, і побороти дуже жорстку конкуренцію, тому що дуже багато людей у цій сфері. Було відверто важко, і якось випадок в той момент звів мене з одним тренером, який запросив на тренування гандбольної команди. Я вирішив так для проби скористатися тим запрошенням, і ось залишився в гандболі на роки.
– Янку, як ти вважаєш, яке твоє найвище досягнення в гандболі?
– Мабуть те, що минулого року разом з португальським клубом «Стортинг» ми стали чемпіонами Європейського Challenge Cup. Ну і те, що три дні тому разом зі збірною Австрії ми кваліфікувалися на Чемпіонат світу 2019. Загалом це п’ятий раз, коли я у складі збірної кваліфікуюся на великі європейський і світові турніри. І для мене це дуже важливо.
– Чи доводилося тобі спостерігати за українським гандболом? Які у тебе враження про наші команди?
– О так! Минулого року нам доводилось грати з командою «Мотор» з Запоріжжя, це, якщо не помиляюся, найкраща команда України. Вона дуже сильна, і мені подобається як вони грають. На жаль, збірна України не така сильна, як власне цей клуб.
– Як ти вважаєш, що необхідно зробити, щоб гандбол у Європі став таким же популярним, як футбол?
– Ой, я думаю, що це наразі майже нереально. Футбол є №1 і так воно буде ще дуже тривалий час. Тобто, в найближчий час нам на зміни годі сподіватися, оскільки таке зробити дуже важко.
– А що тобі в гандболі більше заімпонувало при виборі виду спорту у порівнянні, скажімо, з футболом? Тобто, які переваги має саме гандбол?
– Там усе відбувається значно швидше. Тут надзвичайно багато голів, швидкі комбінації атак тощо. Тут секунди грають роль. Пригадую одну з найкульмінаційніших наших ігор зі збірною, де на кону була кваліфікація на Єврочемпіонат. Ми грали зі збірною Сербії. Там в останні три секунди вдалося витягнути перемогу, і ми з мінімальною перемогою таки вийшли у фінальну частину.
– Чи є у Янка Божовіча свій фан-клуб?
– Як не дивно, коли грав у Білорусі, там на більшість матчів їздила з Бреста дуже потужна група підтримки. І мені ця підтримка подобалася і допомагала. Потім довідався, що це сформований фан-клуб, що дуже було приємно.
– Як думаєш, в Україну буде бажання ще раз повернутися?
– О так. Я ще Дрогобича не бачив, наразі маю ще заплановану мандрівку по Львову. Тому думаю буде ще на що подивитися.
***
Ось так коротко ми довідалися від нашого зіркового гостя враження про нашу країну і край. Насправді візит Янка Божовіча був дуже короткочасним і не офіційним, щоб мати змогу поспілкуватися тривалий час. Та поза диктофоном Янко виявився цікавим співрозмовником, оскільки добре володіє, звісно, рідною чорногорською, німецькою, англійською, а також на розмовному рівні російською, а тепер і українською. Хоча насправді цінність таких зіркових візитів, мабуть, насамперед полягає в популяризації того чи іншого виду спорту.
І, що приємно, справжні зірки спорту це розуміють і всіляко намагаються пропагувати його як вдома, так і в гостях. Для себе персонально відкрив взагалі гандбол як явище, а також і те, що в Україні він таки є і функціонує на відповідному рівні. І це відкриття зроблене аж через Австрію та Чорногорію.
Тому залишається побажати Янкові Божовічу нових перемог та досягнень, а українському гандболу підтримки як від держави,так і від вболівальників, що є найголовнішим.
Розмовляв Ярослав Баран
На фото: 1) Янко Божовіч, 2) Янко Божовіч з дружиною та власним менеджером Ларисою Божовіч і автором.
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень