Він був польовим командиром на Майдані. Потім – міністром МВС. А потім… Потім його посадили за грати. Вся країна стежила за перебігом судових слухань, за боротьбою його дружини…
І ось у квітні цього року країну та світ облетіла неймовірна новина – Юрія Луценка випустили з в’язниці. І, чого в принципі й слід було очікувати, він повернувся в громадсько-політичне життя країни.
Сьогодні про свої напрацювання, плани та роздуми Юрій Луценко розповідає в ексклюзивному інтерв’ю для «Вільного слова», яке ми записали (що дуже символічно) у День Конституції України.
– Юрію Віталійовичу, як ви святкували (чи не святкували) День Конституції?
– Сьогодні влаштував сімейний день – приготував сніданок обом «спиногризам», сходив на художню виставку з Іриною, ввечері – похід в кіно. Це друга така нагода після Великодня, коли вдалося втілити слова Ліни Костенко “головне в житті – набутися із своїми”.
Щодо власне свята, то я вважаю його радше днем пам’яті Конституції. Особливо гидко бачити по всьому Києву плакати правлячої партії “З днем Конституції” Це нагадує ситуацію, коли гопник убив матір та батька і вимагає амністії на тій підставі, що він сирота.
Якщо я її раніше любив, то тепер ще й дуже поважаю
– Ваша дружина – тепер відомий політик. Як виглядає ваша сімейна “кухня” – все про роботу і роботу, чи ж, коли переступаєте домашній поріг, на розмови про роботу і політику накладаєте табу?
– Та ні, говоримо в основному про політику, Верховну раду, законодавство. Ірина пройшла добру школу – працювала на заводі, в Антимонопольному комітеті, створила з нуля, на кредитах, фірму, яка дала роботу для двох сотень людей. Вона ніколи не була публічною і досі ми не любимо тусовок, але життя змусило її битися за свободу чоловіка, а тепер – країни. Навіть для мене її активність була сюрпризом. Якщо я її раніше любив, то тепер ще й дуже поважаю. Знаєте, багато вартує, коли тобі в’язні кричать з вікна «Передай вітання своїй дружині, вона в тебе правильна, наші жінки вчаться у неї”
– Думаю, не мені вам розповідати про те, в якому стані нині перебуває країна… Ваш прогноз: яким чином можуть у найближчих рік-другий розгортатись події?
– Результат голосування на останніх парламентських виборах дає підстави для оптимізму – кількість голосів за опозиційні партії відчутно переважають прихильників ПР і КПУ. Тоді владу врятував маневр з введенням мажоритарки.
На президентських виборах цей фокус не спрацює. Єдиний порятунок чинної влади – розпорошення опозиційних кандидатів і зневіра людей.
Саме тому я закликаю опозиційних лідерів до висунення вже в першому турі узгодженого кандидата з 30% стартового рейтингу. А для максимальної мобілізації людей я займаюся створенням надпартійного руху «За третю українську республіку». Маю на увазі, що першою була УНР, другою – радянська колонізована Україна, на фундаменті якої ми досі живемо в радянському бараку. Збудувати на цьому дефективному, часто кривавому фундаменті європейську державу – неможливо. Моя мета – написати проект нової країни, який відновить віру мільйонів, дасть їм сенс голосувати не за нового вождя, а за команду будівельників нової комфортної української держави.
Ми перетиналися з Юлею у в’язниці і в автозаці
– Депутат Верховної ради України, обраний на нашому окрузі, Роман Ілик, якось зазначив, що без Юлії Тимошенко вибори будуть нелегітимними. Ваша думка з цього приводу? І кого власне ви бачите єдиним опозиційним кандидатом на президентських виборах?
– Ми перетиналися з Юлею у в’язниці і в автозаці, розділені лише сантиметром сталі разом сиділи в клітках в підвалі Печерського суду. Ця картина і досі в мене перед очима, я відчуваю певний комплекс вини за те, що вона там, а я вже на волі. Тому я понад усе хотів би, аби Юлія Володимирівна була на свободі. Це, без сумніву, додасть опозиції сил.
Хто буде єдиним кандидатом – вирішувати не мені, а людям. Я думаю, що це має бути зроблено до весни наступного року на підставі оголошення опозицією єдиної програми змін і єдиної команди однодумців. Це буде означати, що українські політики вивчили урок помилок Майдану і готові до перемоги.
У камері смертників на міцність випробовували…
– Юрію Віталійовичу, у одному із ваших інтерв’ю прочитала, що за час, проведений у в’язниці, ви мали найменшу аудиторію – були сам-на сам із собою. Які основні принципи і уроки ви для себе викристалізували, з якими переконаннями вийшли на волю?
– Так, аудиторія була малою, але дуже критичною. Якийсь дурень “нагорі” вирішив випробувати мене на міцність тим, що мене посадили на 1,5 роки в камеру смертників. Але це тільки додало сил. Бо саме в цьому блоці сиділи великі українці – Донцов, Петлюра, холодноярці, дисиденти. Так що роздуми були про моє місце в цій українській низці поколінь. За 2,5 роки ув’язнення я прочитав 307 книжок і передумав мільйони думок. В основному – аналізував причини помилок помаранчевої команди, свої невдачі та успіхи. Висновок прийшов у день, коли я відвідав розстрільну камеру. Її підлога досі масна від крові. Потім йшли з конвоєм підземними норами, що пронизують споруди Лук’янівської в’язниці. І вночі під цими враженнями я зрозумів, що навіть якщо знести цю «українську Бастилію», то побудувати на її місці офісний центр не вдасться – він завалиться на тому фундаменті крові і нар. Тож без радикальних змін законодавства я не мав шансу переробити МВС. Не було такого шансу і вцілому для нової України, бо Ющенко не мав жодного плану дій. Тож зараз я гуртую інтелектуалів та експертів для написання такого плану декомунізації суспільних відносин, декриміналізації влади, демонополізації економіки.
Не за лідера, не за партію – за себе і свою європейську перспективу
– У вас за плечима – різношерсте минуле. Ви і злітали, і падали. Одні вас люблять, інші, вибачте, не дуже. Одні – довіряють, інші – не дуже. Однак, для багатьох українців ви стали авторитетом. Відчуваєте на собі якийсь тягар з цього приводу, не боїтеся зрадити людських надій?
– Я не зраджував ніколи. Помилявся – так, але ніколи не здавався і не зраджував.
На загальну любов не напрошуюся – з мене вистачає Ірини. Але таку вже маю вдачу, що мовчки спостерігати за торжеством зла не буду. Я відчуваю величезну відповідальність перед людьми, готовий не раз вибачатися за свої і чужі помилки, але кличу їх не здаватися. Мудрий Конфуцій казав: сила людини не в тому, що вона ніколи не падає, а в тому, що вона здатна підвестися на ноги і йти далі.
Я розумію, як важко зараз людям, доведеним до щоденної боротьби за виживання. Але якщо ми хочемо “відвоювати” свою державу – мусимо підніматися і пробувати знову. Скажу конкретніше – кожен, хто розуміє, що «їх» лише голосуванням не скинути, має гуртуватися з однодумцями в мережу для мирного повстання за свою країну і свого президента в 2015 році. Не за лідера, не за партію – за себе і свою європейську перспективу.
– Чи не плануєте якось відвідати нашу землю – Дрогобич, Борислав, Трускавець?
– Обов’язково. І не якось, а ще цього року.
– А більш точну дату назвати можете?
– Поки що – ні. Бо не хочу приїжджати з порожніми словами. Я хочу привезти вам та всім, хто того потребує, план Третьої української республіки. Це має повернути нам віру. А віра – величезна сила, проти неї безсильні легіони спецназу, гребля грошей, безпрєдєл чиновників. З вірою ми перемагали і знову переможемо.
Розмову вела Марія Кульчицька, газета «Вільне слово»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень