З історії самоврядування села Станиля

13.08.2021 | Filed under: Публікації

Як згадують старожили села, в час будівництва церкви св. Якима і Анни (1889-1891 рр.) був війт, який очолював сільську громаду і саме він, для почергового виконання роботи, поділив громаду, умовно, на Івасі та Стецики за течією річки. Напевно він із роду Івасько, бо в переказах людей звучало так: «Івасько поділив село; Івасько організував, щоб вчителька із Стебника приходила в село вчити дітей». Але після побудови церкви слід загубився, щоб назвати поіменно наступних, ще хоч би одного війта. Та люди добре пам’ятають керівників громади від 20-х років минулого сторіччя. Ними були Буган Яким (із роду Яцюрових), а після нього Андріяшин Олекса.

У 1939 році війтом був Пристай Семен – багатий селянин (у його обійсті зараз мешкає правнучка Віра Вакуленко), у господарстві якого працювали слуги. Мав вдачу спокійну, виважену, вмів вислухати, порадити і розрадити односельчан в потребі. Із приходом німців на нашу землю відмовлявся від керування громадою, але дарма, його впросили, чи заставили, і очолював громаду до їхнього відходу. Тоді ця посада називалася солтис. Разом із директором школи Чаплинським Богданом, який вільно розмовляв німецькою, зробили все, щоб нікого із села не вивезли на примусові роботи до Німеччини. Пам’ять про порядного господаря, доброчестивого війта живе по сьогоднішній день. Двір, у якому жив Пристай Семен, називають «Сеньовим», вуличка «Сеньова» і живе там Віра Сеньова – правнучка його. Нащадки війта Семена пишаються, що походять із порядного роду

З 1944 р. по 21 вересня 1947 р. війтом був Кіселичник Стефан. Заможний господар, чесний, мудрий, працьовитий.

21 вересня 1947 року жахлива звістка сколихнула Станилю і навколишні села. Усе далі відходить вона в історію, але станильчани забути її не можуть. Цього осіннього погожого дня директор Станильської школи Шумелович Богдан, голова Станильської сільської ради Кіселичник Стефан та секретар Мотика Стефан поїхали на бортовій машині в Дрогобич в урядових справах. Відбули збори, отримали якісь бланки та документи і вже рушають додому. В останню мить до них в кабіну машини підсідає стебницький комуніст Петро Кулик в супроводі військового, який на той час був головою Дрогобицького райвиконкому. Це під його керівництвом проводилась депортація жителів Станилі та навколишніх сіл. За ним давно чатували повстанці і вистежили його. На Чорній Дорозі у Сільці повстанська куля наздогнала комуняку у кабіні машини, при цьому поранивши голову сільської ради та директора школи на кузові. Зчинився страшний галас, повно крові. Шумелович Б. стрибнув із машини і попав під задні колеса її, яка ще кілька метрів проїхала вбік, Кіселичник С. також вибрався із кузова і побіг в протилежний бік від Станилі в сторону Борислава. Секретар сільської ради Мотика Стефан лежав на документах, пильнуючи їх, а коли все стихло, то підвівся і не вірив, що живий і здоровий, вискочив із кузова і побачив жахливу картину. Директор школи вже був мертвий. Петро Кулик, водій і військовий також мертві. Наш секретар побіг шукати свого голову і знайшов під Бориславом на Копаній Ленії знесиленого. Повстанці не переслідували ні його, ні війта, а значить не вони були причиною нападу.

Не знаючи у кого просити допомоги, подався у Станилю до дружини Кіселичника та його брата. Ті хутко організували коней, воза і поїхали за пораненим, який знаходився на тому ж місці. Він ще був живий, але по дорозі помер. Іншим возом станильчани привезли Шумеловича Б., який лежав неподалік згорілої машини.

Ховали директора школи та голову сільської ради всім селом. На старому кладовищі їхні могили поряд. Родина Кіселичників опікується ними.

В пам’ять цієї події дружина голови Анастасія Кіселичник із його рідним братом Дмитром поставили пам’ятний знак – хрест, щоб люди пам’ятпли про цю подію і щоб Всевишній беріг їх родину, все село і всю Україну від таких страшних трагедій.

Живий свідок цих подій секретар сільради Мотика Стефан отримав велике психологічне потрясіння і дуже переживав, чого так вийшло, що стебницький комуніст підсів до них в машину, все роздумуючи над різними варіантами, що могли швидше поїхати чи навіть пішки піти. Як розказують станильські люди, що спочатку пояснював всім, що все так сталося через Кулика і не скупився на міцненьке слово в його адресу. Але згодом, чи то відповідні органи йому пояснили, що негоже погано відгукуватися про комуніста, чи може мудрі станильчани порадили мовчати, неохоче хотів щось пригадувати із тих подій. Бо мовчання – це спокій душі.

Для Станилі 1947-й став роковим роком. Весною повісили Дуба Петра, в липні зліквідований Провід ОУН, очолюваний «Уласом» (Петром Петригою), у вересні трагічно загинули сільський голова та директор школи. Село залякане, змордоване нерозумінням ситуації, серед станильчан почалася паніка. Зрозуміло, що ніхто із них не давав згоди іти на посаду голови сільради,

У жовтні 1947 р. вибір радянської влади випав на Товкача Миколу Ільковича, чесного, завжди ввічливого, кремезної статури і з залізним характером. На посаді секретаря змусили і надалі бути Мотику Стефана Васильовича. Обидва не давали згоди, але тоді розмова була короткою: «Або до стіни, або виконуй». Хотіли жити і годилися. Пригадують люди, що одного разу у кабінеті голови сиділи кадебісти, а тут заходить молодий повстанець. Щоб врятувати його, Микола Ількович із криком на нього налетів: «Ти вже привіз дерево фірою? Гонь по фіру і щоб зараз був тут». Повстанець все зрозумів і як дременув… Після такого вчинку Микола Ількович у повстанців мав захист.

Під «сокиру великого терору» 1946-1948 рр. потрапляли не тільки всі жителі села. У першу чергу прискіпливо стежили за тими, хто був на чолі сільських рад. Яскравим прикладом цього є, як «ворогом народу» став Товкач Микола Ількович.

Восени 1948 року голові сільради приказали відповідні органи радянської влади скласти списки «ворогів народу» на вивезення із України у Сибір. Товкач відповів, що ненадійних родин у селі нема і відмовився складати списки людей на депортацію. Кара за непослух не забарилася. Через пару днів приїжджає машина із військовими брати «зрадника» радянської влади Товкача Миколу Ільковича, Дружина порадила заховатися чоловікові у стодолу під поденок. Військові ретельно шукали Товкача, а потім розпочали вогонь по стодолі. Дружину, щоб видала Миколу, потовкли «на квасне яблуко», але вона мовчала.

Микола Товкач 30 жовтня 1948 року був заарештований Дрогобицьким райвідділом МЦБ, а 24 січня 1949 року засуджений військовим трибуналом військ МВС Дрогобицької області на 25 років позбавлення волі з конфіскацією особистого майна. 14 травня 1957 року реабілітований Військовим Трибуналом ПрикВО.

 Віра Шемердяк

(Переглядів 1 , 1 переглядів сьогодні)

About 

Błogosławieni którzy wprowadzają pokój, albowiem oni będą nazwani synami Bożymi.

Tags:

Газ на авто. Трускавець

Новини Трускавця та регіону

ТОП коментованих за тиждень

  • None found

Оголошення ТВ

  • Запрошуємо юних футболістів
    31.01.2020 | 13:57

    Футбольна школа «КМС» (м. Трускавець) проводить відбір хлопців 2009-2010 р.н. в секцію футболу. Контактний телефон:  096-064-71-97 (тренер Володимир Смола). (Переглядів 1 , 1 переглядів сьогодні) Також читайтеОголошується набір дітей для занять футболом (0)Козацька слобода “Раковець” запрошує на риболовлю (0)Футбольна школа «КМС» поповнилася 12 юними футболістами (0)Трускавчан запрошують на Майдан Незалежності на перегляди футбольних матчів (0)

  • Шукаю роботу з ведення бухгалтерського обліку
    28.01.2020 | 16:00

    Шукаю роботу з ведення бухгалтерського обліку підприємців. Конт. тел. 067-67-27-641. (Переглядів 1 , 1 переглядів сьогодні) Також читайтеКозацька слобода “Раковець” запрошує на риболовлю (0)Запрошуємо спільно відзначити День Соборності України (0)Шукаю роботу з прибирання приватних будинків (0)В музеї міста-курорту відкриють виставку про кримськотатарську спадщину (0)

  • Archive for Оголошення ТВ »

Архіви