Уже й важко сказати, яка це за рахунком публікація, у якій йдеться про «потяг» і про «Курорт Трускавець». З 2007 року були «Куди рухається потяг «Курорт-Трускавець»», або «Куди прибув потяг «Курорт-Трускавець»» і врешті «Курорт-Трускавець – як зрушити потяг з місця». Усе це було метафорично, та все ж досить вдале порівняння, оскільки курорт як потяг – мчить вперед, зазнаючи часових трансформацій, а з іншого боку курорт Трускавець ой як залежний від потягів.
Та все ж сьогодні йтиметься про реальний потяг і про реальний курорт. Історія, яка трапилася у вечір 21 лютого, радше нагадує якийсь квест або екшн з надзвичайно глибоким та системним змістом. І висновки від цього дійства дуже і дуже невтішні.
Усе розпочалося з того, що на 22 лютого мав заплановану поїздку до столиці. Зручних квитків на Трускавець-Київ в Інтернеті і касах уже не виявилось, тож довелося взяти квиток на потяг №100 Ужгород-Київ. І як у такий момент не повірити у числовий містицизм: вагон №13 і купе №6. Та усе-таки будучи незабобонною людиною вмощуюся в один з чотирьох вагонів електропотяга Трускавець-Львів, який цієї доби робив останній свій маршрут, і у дорогу.
До Стрия їхали без будь-яких проблем, лише краєчком вуха вникаючи в бесіди двох літніх відпочивальниць, які також поспішали з відпочинку додому кудись на схід країни. Та до них ми ще повернемося згодом, адже вони говорили саме про Трускавець і саме про те, які враження з курорту помандрують у світи. У той час більше непокоїла думка «чи встигнемо на потяг», який відправляється зі Львова в 23.18. Хоча усе йде добре: зі Стрия вирушили відповідно до графіку. Навіть незважаючи на те, що остання електричка робить зупинки під кожним стовпом, прибуття в районі десятої години вечора робили чималий часовий запас. Проте те, що відбулося буквально згодом, заставило понервувати не лише пасажирів, але й локомотивну бригаду.
Приблизно не доїжджаючи кілька кілометрів до Миколаєва щось пішло не так. У вагоні прозвучав вибух. Ну, так здалося на перший погляд. Жіночки, які сиділи в епіцентрі цього шумового спец ефекту, підскочили на своїх сидіннях, зойкнули і кинулися тікати з вагону. Буквально за мить пасажири, які залишилася в вагоні, почали аналізувати що сталося. Після шоку стало зрозуміло, що щось вибухнуло, вистрілило у підвагонному просторі. Звук радше нагадував не вистріл, а надпотужне раптове електричне замикання, проте такої сили, що аж заклало вуха. Перші думки «теракт» одразу розвіялися, коли в вагоні з’явився машиніст чи то пак помічник машиніста, який з гумором став усіх заспокоювати: «Нічого страшного, то не смертельно». Та вже за мить уся локомотивна бригада розпочала метушитися. Потяг звісно став. Щось відбувалося на вулиці. Хтось намагався щось майструвати під вагоном. Світло то гасло у вагоні, то знову з’являлося. І ось нарешті рушили надзвичайно повільно. Трагізму ситуації додало те, що залізнична гілка, на якій сталася надзвичайна подія у такий вечірній час надзвичайно завантажена: багато пасажирських потягів, які курсують до столиці, та й вантажних потягів не бракувало.
Дотягнувши таким чином до Миколаєва, знову гасне світло, знову ремонтні намагання під вагоном і ми пропускаємо чергову порцію потягів. І далі усе повторювалося дуже однаково: вмикалося світло, дотягували до чергової станції, світло гасло і черговий ремонтний стук з-під вагона. І ось під час чергової темряви наші героїні вирішили продовжити ділитися враженнями про Трускавець.
– Ти знаєш, цього разу було якось сумно. Тобі-то поталанило: ти відпочивала в санаторії.
– Ти переконана, що в санаторії краще?
– Не знаю. Якось мені усе було депресивно. Ти знаєш, що верхній бювет закрили, а на нижньому вода за гроші.
– Гуляла я на нижній. Зате там тепер в туалеті кафе буде. Як своїм розказувала, так довго сміялися.
Тут черговий раз ввімкнулося світло і жіночки перемкнули свою увагу на питання «встигнемо на потяг чи ні». Ця паніка десь передалася і нам. Справді, уже й без годинника стало зрозуміло, що ми вибиваємося зі звичного графіка. Вагоном якраз пробігали дівчата-кондуктори, тож дружина вирішила їх запитати що сталося і чи встигаємо. «Поломка, але стараємося налагодити» – лаконічно відповіли дівчата, проте перепитали, на який саме потяг у нас квитки.
Далі ситуація в кращу сторону не змінювалася. Часті і довгі зупинки, вимикання світла і повільний рух електропотяга. Думаю, навіть нефахівець уже розумів що чотири вагони їдуть на одному двигуні. І ось коли за вікном з’явилася станція «Глинна Наварія», стає очевидним – не встигнемо на потяг. І тут по гучномовцю машиніст передав «Хто на сотий потяг підійдіть до кабіни машиніста!». Те, що далі відбувалося, відверто нагадувало операцію порятунку, що згодом стало джерелом гордості за наших працівників залізниці. Виявляється, ми були не єдині пасажири на «сотий» потяг. Машиніст стояв на пероні, звісно ж, незадоволений ситуацією з технікою. «Отож, не знати, чи я піднімуся на наступну гірку, тому ми ваш потяг зупинимо тут на станції і підсадимо вас у перший вагон, а уже у Львові займете свої місця». До рятувальної операції під`єдналася і чергова по станції. Справді, за мить в далині з’явилися ліхтарі пасажирського потяга. Багатотонний локомотив ювелірно пригальмовує перед нами, лишень з його кабіни машиніст нас підганяв: «Благаю швидше, бо вибиваюся з графіку». Такої швидкої посадки в потяг в своєму житті не пригадую. У вузький тамбур плацкартного вагона нас набилося п’ятеро плюс провідник, який допоміг з валізами. І одразу рушили.
Провідник з Закарпаття видно хлопець бувалий, одразу почав усіх заспокоювати, розповідаючи, яка у них погода на Закарпатті і що нас очікує в Києві. Якось так розговорилися. Довідуюся, що пан Петро (умовно так його назвемо) уже понад 20 років є провідником, тому за свою практику надивився чимало. Запитую «А чи відчутні зміни у вашій роботі з новим «польським» керівництвом?». Відповідь була по народному геніальною: «Бачиш на дверях ганчірку, якою я поручні протираю? Вона така ж як за попереднього керівництва, навіть колір не змінила».
Уже повертаючись з Києва, згадую цю історію як страшний, проте цікавий сон. І висновки наразі невтішні. По-перше, ситуація, яка склалася з електропотягом, є прямим наслідком того, що в рейс пускають лишень по 4 вагони. Було б їх бодай шість, на двох двигунах ми очевидно усе-таки мали шанс не переживати екшн в дорозі. Наступне цікаве запитання, яке виникає з попереднього; «чому на курорт Трускавець пускають приміські потяги щораз у гіршому стані?». І тут відповідь мабуть криється у бесіді двох відпочивальниць, яку ми наводили вище. Та давайте на цьому моменті зупинимося детальніше.
Знову і знову проблема у формуванні іміджу Трускавця як міста і Трускавця як курорту. Як показує ситуація, реклами та прямих промоцій недостатньо. Наразі (проте як і завжди) повністю відсутня інформаційна робота з відпочивальниками безпосередньо на курорті. В результаті попри усі намагання влади якось позитивно репрезентувати курорт та місто, імідж формується без їхньої участі. Сьогодні імідж курорту Трускавець можна викласти у трьох месиджах:
- Закрили верхній бювет.
- Нафтуся буде платною.
- І (як не дивно) кафе у туалеті.
А тепер невеликий експеримент: попробуйте обрати будь-який інший подібний курорт і спроектувати вище перелічені меседжі на нього. Які у вас складаються враження?
А де позитив? А де яскраві і неповторні переваги? Ми отримуємо картину депресивного курорту, з тенденцією до згортання і антисанітарією. Тож логічним є рішення Львівської залізниці щоразу скорочувати кількість вагонів у приміських потягах.
Ну і єдиний позитив у всій цій історії – це як діяла локомотивна бригада у цій непередбачуваній ситуації. Приємно, що не забули за пасажирів. Їхня поведінка вразила. На тлі негативного іміджу залізниці прості рядові працівники якось ще залишаються професіоналами у своїй справі. Мабуть, завдяки їм весь цей металобрухт їздить, роблячи імітацію якісних європейських послуг.
Ярослав Баран
P.S. Як показує досвід попередніх 10 років, навряд чи хтось дослухається до проблематики і зробить відповідні висновки. Знову ж і звинувачувати когось важко у цій ситуації, оскільки обставини, у яких адміністративно опинився курорт Трускавець за останніх 20 років, не є сприятливим для вирішення системних проблем. Проте лякає інше. Якщо усі попередні публікації були віртуальним намаганням передбачити негативні тенденції, щоб їх уникнути, то ця історія є вже цілком реальною.
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень