Жага до життя десантника Олександра Козачка

Рік тому історія контрактника 80-ї окремої десантно-штурмової бригади ВДВ Збройних Сил України молодшого сержанта Олександра Козачка облетіла всю країну.

24-річний Олександр — уродженець міста Стебник на Львівщині. Молодий чоловік вчився на програміста, подавав надії стати класним фахівцем. Проте після строкової служби у Збройних Силах України підписав контракт на п’ять років і отримав розподіл до 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. На Схід поїхав, не вагаючись. Брав участь в боях у Волновасі, луганському аеропорту і Щасті.

У ніч проти 27 грудня 2014 року блокпост поблизу міста Щастя на Луганщині, де чергував боєць, з гранатомета обстріляли бойовики. Осколки гранати влучили хлопцеві в голову. У Харківському військовому госпіталі за життя Сашка боролись до останнього. Три складних операції, включаючи трепанацію черепа, видалення уламків з голови. Далі — два повторних хірургічних втручання вже у Києві. Лікарі, хоч і робили усе можливе, але шанси Сашкові давали невеликі. Усе ж таки були видалені окремі черепні кістки і частина мозку.

Минулої весни прогнози щодо здоров’я Сашка були так само не райдужні. Воїн був паралізований, спілкувався з рідними лише очима, частково міг рухати пальцями однієї руки. Лікарі наголошували, що на одужання піде не один рік, а можливо й усе життя. Здавалося б — усе… Однак, Сашко та його рідні не падали духом. За рік хлопець добряче просунувся на шляху до одужання.

Те, що трапилось 8 травня цього року, коли бійці 80-ки збирались у частині, щоб згадати полеглих побратимів та отримати нагороди за оборону Луганського аеропорту, шокувало всіх. Сашко Козачок завітав до бригади на своїх ногах! Так, було видно, що йому дуже важко. Він пересувався із допомогою рідних, спираючись на милиці. Але ж! Хлопець знайшов сили прихилити коліно перед пам’ятним знаком, на якому викарбувані прізвища усіх львівських десантників, які віддали життя за Україну під час бойових дій на Донбасі. А згодом, у клубі бригади, Олександр прийняв з рук бойового комбрига, нині — начальника штабу ВДВ України полковника Андрія Ковальчука — свої заслужені нагороди!

Присутні в залі піднялися з місць та привітали Олександра потужними оплесками. Брати по зброї щиро раділи, що Олександр знову з ними. Багато хто не міг повірити власним очам. Але диво сталось! Мужність, незламна воля і жага до життя цього простого хлопця стали тому причиною.

Офіційний сайт Міністерства оборони України