Жінка і скромність. Після слів апостола, святість і скромність йдуть лише у парі, рука в руку… Без скромності немає святості. Чітко, просто і зрозуміло. У чому ж вона помічається? Одним із таких проявів, звичайно, є її зовнішній вигляд, її одяг.
В наш супермодерний час йому, одягу, приділяється надзвичайно багато уваги. Ціль зрозуміла. Рекламодавці наввипередки намагаються переконати розгублену, втомлену від пошуків жінку, що саме їхній “витвір” поставить її в центрі уваги, що саме “творіння” їхніх рук забезпечить успіх у всьому, дасть внутрішню рівновагу, самовпевненість… Ціла індустрія працює, щоб розкомплексувати жінку, вивищити її над іншими. А все це, звичайно, зі скромністю немає нічого спільного.
Так шкода ту бідну жінку, яка в “гонитві за вітром” має надію його наздогнати. Речі, якими б вони вишуканими не були, ніколи не принесуть справжньої радості, тим більше, щастя. Всі сучасні ідоли (а одяг – один із різновидів) мають спільну ознаку – ненаситність. З часом можна стати заручницею цього ідола і всі життєві сили, помисли, святий час, який дарує Господь, будуть кинуті йому під ноги. Час – це скарб, а як жорстоко ми нищимо його, годинами гортаючи каталоги, днями мандруючи магазинами із модним одягом, безперестанку обговорюючи з подругами нові фасони і моделі, підбір ґудзиків, аксесуарів та інших дрібничок… Немудра юнко чи зріла жінко (не кажу вже про те, що цією недугою хворіють і поважного віку пані), скільки добра могла б ти зробити, розумно розподіляючи свій час. Але ти часто жалієшся, що брак тобі годин на християнське виховання дітей, на молитву, на читання релігійної літератури, на діла милосердя…
Св. Василій Великий навчав: “Не оглядайся на тіло, бо воно минає. Дбай про душу, бо вона безсмертна. Всю увагу зверни на себе, щоб ти міг кожному дати те, що йому корисне: тілові поживу й одяг, а душі науки побожності, мудрий провід, вправу в чеснотах, усунення хиб!.. Тут так, як на вазі: коли більше переобтяжиш одну терезку, тим самим облегшиш другу”. Св. Кипріян наголошував: “Люди, для яких одяг є всім, нічого не знають про чесноти”.
А втім, час – це не лише одна втрата, через яку позбавляємо себе духовних скарбів. Нескромний одяг є ще більшою небезпекою – втрати душі. Чи таку вже маловажну роль відіграє одяг жінки у її духовному становленні? У сучасному ліберальному, зматеріалізованому способі християнського виховання цій темі практично не надається жодної уваги. Достатньо глянути на одяг жінок у храмах – і все стає зрозумілим. Якби таке виховання велося, то нескромно одягненим було б там дуже незручно. Вони або були б послушні і змінили своє вбрання, або покинули б той храм. А так всім добре. Впевненість у тому, що ніхто не принизить твоєї гідності (якщо вона ще є у таких жінок), дозволяє експериментувати з одягом до нечуваних меж або й без меж. Мова йде про християнок, які вважають себе практикуючими.
Якщо одяг не відіграє у духовному житті жінки жодного значення, то марно шукати у Св. Письмі мови про нього. Проте спробуймо, як практикуючі, погортати сторінки Біблії.
“Так само жінки, в убранні пристойнім, хай себе прикрашають сором’язливістю і скромністю, не заплітуванням волосся, не золотом чи перлами, чи шатами дорогими, але ділами добрими, як це годиться жінкам, що визнають благочестя” (І Тим. 2, 9-10).
“Нехай ваша окраса буде не зовнішня – заплітання волосся, накладання золотих обручок чи прибирання в шати, але в середині людського серця…” (І Пт. 3, 3-4).
“Жінка нехай не вдягається, як чоловік, а чоловік нехай не зодягається в жіноче вбрання, бо огидний перед Господом Богом твоїм кожен, хто таке робить” (Втор. 22, 5).
Коли хтось когось любить, то намагається йому подобатись усім: ділами, словами, одягом. А як з Богом? Чи не хочемо йому подобатись? Якщо Він каже, що огидний Йому той, хто “таке робить”, то чому ми байдужі до такої оцінки? Чи може Бог змінився? Чи не Його це слова? А може, подивімося правді у вічі: Його давно вже немає у нашому серці, своїм непослухом ми зачинили за Ним двері. Тоді не треба лицемірити і вдавати із себе людину побожну, покірну Богові. Згадаймо, Христос не стільки судив бідних грішників, скільки лицемірів, які вдавали із себе віруючих.
Святий Кипріян назвав нескромний одяг диявольською сіткою. Любі жінки чи дівчата, чи не боїтеся через свою безсоромність бути сіткою для диявола? Молода гарна дівчино чи жінко, чи не думала ти ніколи над тим, що через твій одяг хтось (а може й не один) сьогодні згрішив проти 9 Заповіді Божої? А Господнє Провидіння так довго готувало чиюсь душу до сприйняття Свого Слова, так довго і милосердно вело до храму того юнака чи чоловіка, який роками опирався Божій ласці. І от, здається, все має звершитися: душа сприйме той Божий голос… І тут ти, начебто побожна пані чи панянко, в наряді, який викликає нечисті помисли, ворохобить уяву, бо знявши частини одягу, скинула з ним і рештки совісті. Все! Сітка диявола вловила ще одну душу, а ти стала співучасницею зла через свою безсоромність. “Горе тому, – попереджає Боже Слово, – через кого приходять у світ спокуси”.
Католицький народний катехизм о. Франца Шпіраго навчає: “Також є зле приходити до Церкви вистроєною, як на показ, щоби люди задивлялися. До однієї з таких жінок так сказав Св. Йоан Золотоуст: “Ти, кукло, пощо прийшла сюди: чи то є одіж грішниці, яка кається і йде до Церкви, чи може прийшла ти тут гуляти або показатися людям?”
Св. Амврозій сказав про таких: “Чим більше вони вистроєні і чим більше стараються подобатися людям, тим мерзенніші є перед Богом”.
Читаючи життєписи св. дів, мучениць, ісповідниць віри, можна знайти дуже яскраві свідчення про повну переміну життя їхнього після навернення. Звичайно, ця переміна найперше була внутрішньою. Цікаво, а чи проявлялася вона у зовнішньому?
Св. мученицю Агафію велів привести до себе гонитель християн Квінтіян. “З якого ти роду?”, – спитав. “Ти знаєш, що я з шляхетного роду”, – відповіла дівчина. “А чому ж одіж твоя бідна і проста, як в якоїсь невільниці?” – “Бо я є дійсно невільницею Христа Спасителя! Його воля – то найбільше шляхетство і слава моя!” Св. Євдокія була найгарнішою жінкою Іліополя, а одночасно і найбільшою блудницею, згіршенням цілої околиці. Після покаяння не та вже була Євдокія. Перед очима священика стояла вбого і просто одягнена каянниця, сльози і молитви якої прийняв Спаситель. Св. Пелагія після хрещення і Св. Причастя зняла з себе всі золоті прикраси і намиста, просила в св. Кліона, щоб роздав усе бідним, а сама, убравшись у бідну одіж, повернулася додому.
Жила в Антіохії одна акторка Пелагія, була поганкою. Через свою красу названа була Маргаритою. Мала великі маєтки. Життя її було віддане розпусті і розкоші. Одного разу зустріли Пелагію в оточенні молодих людей єпископи. На ній був дорогоцінний одяг, сяючий від золота і різноманітних прикрас. Коси її були укладені із надзвичайною старанністю, а запах п’янких пахощів наповнював всю вулицю. Єпископи опустили очі до землі, лише св. Нонн довго і пильно дивився за нею, а потім сказав: “Бачите ту жінку? Скільки то вона годин денно трудиться над тим, щоб якнайкраще прибрати своє тіло? А ми, котрі створені для служби Богові, як мало робимо, щоб украсити добрими ділами і чеснотами нашу душу… Блудниця прирекла подобатися людям і додержує свого приречення. Я обіцяв угодити Богові і не виконую обіцянки в безрадності моїй”. Потім серед гарячих сліз став молитися єпископ за грішницю Пелагію, щоб Господь дав їй ласку покаяння і щоб краса її не була причиною погуби багатьох душ. Молитви святого донеслись до Господа. На другий день у сльозах, припавши до ніг єпископа, просила Пелагія Св. Хрещення. Охрестившись, змінила свою одіж на просту і вбогу та зникла з Антіохії, роздавши всі свої маєтки бідним.
Українська дівчина, жінка, дружина, мати… Часто називаємо її берегинею роду, берегинею віри, тих скарбів духовних, які передаються від покоління до покоління: від матері до доньки, від бабці до внучки… Українська жінка завжди була взірцем скромності. Чужинці-мандрівники після подорожі Київською Руссю залишили свої спогади: “Жінки у них цнотливі понад міру”. Чуєте!? Жінки-українки, який скарб мали б ви плекати! У світі була міра, а українська жінка була скромною понад міру.
Відомий український класик Г. Квітка-Основ’яненко у своїй повісті “Маруся” ( до речі, за цим твором у художньому варіанті можна було б навчати дітей основ християнської віри, святості подружнього життя) описує зовнішність своєї улюблениці. “Коси у неї як сталь чорнії та довгі-довгі … як вирядиться у баєву червону юпку, застебнеться під саму душу, щоб нічогісінько не видно було, що незвичайно… А щоб який парубок та посмів би її зайняти (цебто торкнутись рукою), вона й не лаятиметься, і ні слова й не скаже, а тільки подивиться на нього так пильно, жалібно і сердито, так хоч би який був, то зараз шапку з голови схопе, поклониться звичайненько, і ні пари з уст…” Отака вона, українська дівчина, взірець скромності у всьому: у зовнішньому і внутрішньому.
Скарби цнотливості зберігаються і передаються, якщо є кому передавати. Що передадуть своїм донечкам сучасні матері? Розгнузданість у всьому: в одязі, в жестах, рухах (до слова, чоловіче вбрання дуже сприяє такій поведінці), в мові і манерах, які нічого спільного із скромністю не мають. Проте найстрашнішим є те, що все це трактується християнами, як норма. Всі помаленьку звикають до такого стану речей, пояснюючи це фразами: “всі так ходять”, “в тому немає нічого дивного”, “такий світ” (ніби ми не вільні люди, що самі мають творити світ навколо себе), мусимо йти нога в ногу із ним. Хоча якщо зі світом, то вже не з Христом.
Виховання скромності у дівчини має починатися з раннього дитинства. Якщо цю рису не плекати у малих дівчаток, то марно чекати, що вона сама з’явиться у них чудесним способом у юному віці. Повчання, на зразок: “Ти – дівчинка, маєш бути скромною, ніжною”, “ти – дівчинка, тобі не пасують рухи якогось розбишаки”, “ти – дівчинка, тому найбільшою окрасою для тебе є сором’язливість”, “це плаття робить тебе розпусною”, “будь встидливою і тихою – це так личить тобі”… Однак, хто ж навчить цих істин, якщо самі матері і бабці з’їхали з глузду в гонитві за модою.
Оголене старече тіло, яскравий макіяж, прикраси всіх кольорів веселки… І їм здається, що врода молодеча повернулася, бо ловлять на собі погляди сторонніх. Смішні і наївні. Та тому і дивляться, бо впадає у вічі старість, яка так вперто хоче замаскуватися під молодість. “Гарно забальзамована мумія” – справедливо сказав про таку горе-бабусю один мудрий чоловік. Спам’ятайтеся у своїй гонитві за світом. Намолюйте душу, єднайтеся з Христом у Пресвятій Євхаристії, читайте релігійну літературу, і внутрішня краса, яка не щезає з віком, освітить вас. Св. Отці навчали: “Коли набудеш душевної краси, то з неї, як із світла проллється щось і на зовнішню людину, – і така краса не минає!” Краса старості – у мудрості. Це найбільший скарб, яким вона може ділитися із молодими.
І ще декілька слів про одяг, пов’язаний із Святими Тайнами. Урочистість першого Святого Причастя. Святість має бути у всьому. Звичайно, і в одязі дівчаток. Білий колір – символ чистоти… Наші діти у білому. Проте фасони суконь – це (дуже часто) фасони дорослих, до того ж нескромних. Такі плаття не личать дітям, саме тому і не личать, що вони – діти. Проте батьки так наполегливо (псуючи при тому психіку дитини) штовхають їх у дорослий світ. Скільки ж то лаку для волосся мусять витримати ті дитячі коси, а скільки ж то разів “бідна” дитина мусить поправляти плаття, яке через невідповідність до дитячих форм постійно сповзає і сповзає. Певна річ, хочеться, щоб у цей день у дитини було все якнайкраще. Гарне, біленьке, урочисте, святкове мусить іти в парі із скромністю і простотою, бо найбільше, чого хоче Христос – покірного, лагідного, сповненого довір’я серця дитини. Проте, коли в підготуванні зовнішності втрачається міра, то відповідно є небезпека нівеляції глибинної, духовної сутності Святої Тайни.
Свята Тайна Подружжя… У якому вбранні переступають поріг храму наші християнські невісти? У своїй нескромній оголеності вони переходять всі межі. Стоїте перед Богом, перед священиком, обіцяєте подружню вірність, любов, а ваша зовнішність, християнські невісти, голосить щось зовсім протилежне цим чеснотам. Дуже часто можна помітити, що ви й самі відчуваєте невідповідність вашого одягу тій Святій Тайні: заледве переступивши поріг храму, почуваєтеся ніяково і незручно. То з глибин душі волає до вас приглушена диктатом моди совість, плаче погорджена скромність… Шкода, але ви настільки слабкі у вірі, що не здатні побороти шалений натиск безстидного світу, якому ви так легко і без найменшого супротиву віддалися.
І наостанок. Живемо в часах байдужості до справ Божих. Боїмося свідчити про свою віру, хоча це зараз нам не коштує життя, як першим ісповідникам. Християнко-католичко, чому вважаєш “нездійсненним подвигом” поміняти свій чоловічий одяг на жіночий, нескромний на пристойний? Якщо це у твоєму житті – нездійсненне, то чи можна очікувати від тебе духовних подвигів, геройських вчинків, щоденної боротьби з гріхом, що дається куди важче, як зміна гардеробу.
Тож просімо Господа у щирій молитві, щоб дав ласку справжньої, живої віри, рішучості і відваги, аби раз і назавжди зірвати з тим, що не подобається Йому. Нехай наш зовнішній вигляд і відповідно скромна поведінка характеризують наше християнське походження не лише у храмі, а й на кожному місці.
Тарас Шафран, ведучий радіопередачі «Скарбничка віри» на трускавецькому радіо
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень