Якось давно, коли я ще був студентом, малий циганчук спробував витягнути з моєї кишені гроші. Останні гроші. Ті, на які я розраховував виживати до наступної стипендії – сяк-так харчуватися, їздити на науку, платити за житло.
Я впіймав його за руку, глянув на цього злодійчука і … відпустив.
Пройшло багато років. І я знову відчуваю, як у мою кишеню лізе чужа рука. Рука, яка має намір витягнути те, на що живу я і живе моя сім`я. І знову це рука не українця, а представника іншої нації.
Сотні років вони обкрадали нас і продовжують це робити й надалі. Сотні років вони витягували жили з українця, дурили його, давали марну надію, відбирали його капітал, землю, майно у різний спосіб. В одних випадках українець віддавав своє в результаті обману, в інших змушений був віддавати під погрозами, ще в інших в нього просто забирали, навіть не питаючи. У різні часи – різні методи привласнення чужого.
Злодії сьогодення – це не лише ті, хто вламується в чужі квартири, чи відчиняє їх відмичками за відсутності господаря. Це навіть не грабіжники, які вчиняють розбій, це не бандити, які приставляють ніж до горла чи дуло пістолета до скроні. Злодій сьогодення – це усміхнений франт, слуга народу, який жирує і аж біситься з жиру, який солодко «заливає» людям, що потрібно ще тільки трошки потерпіти, а сам докладає мільйон до мільйона. Докладає собі з тих грошей, які не додали вдовам бійців АТО, які відібрали у роботяг, які вкрали у селян, які «заробили» на валютних махінаціях, які, які, які…
Ось він, один з головних злодіїв. Б`ється в груди і клянеться у тому, що «виведе Україну з кризи». А ось інший, який десять хвилин доводить, що він – найкращий і без нього все пропало б. Третій розмахує чимось – чи то вилами, чи то косою, чи то булавою – відразу й не зрозумієш. Вони киплять гнівом праведним на той народ, який не дає дерти з себе сьому шкіру. Бо шість вже здерли. Шість для них – знакова цифра.
Оплачуєш за продукти в супермаркеті і на чеку бачиш «ПДВ». Те ж саме в квитанціях. ПДВ – плати двадцять відсотків. За що, кому і чому – хай тебе це не обходить.
Маєш газ – плати за газ. Або виробляй субсидію і за тебе заплатять. Кому і яку ціну – це хай тебе не цікавить. На це є держбюджет і мудрі люди, а ти дурний. Так втовкмачують нам у голову ті, хто своїм дітям каже, що вони мудрі.
Заправляєш авто – платиш за ремонт дороги. А далі злодій каже, що ці гроші треба на інші, загальніші потреби – сиротам, пенсіонерам, в МВФ. Тобто, в Москву, Віктору Фьодоричу. А дороги і далі діряві, як старі шкарпетки. Злодій виявився брехуном, бо перед тим обікрав сиріт та пенсіонерів, обманув МВФ, а тепер ще й «стирив» гроші на ремонт доріг.
Ідеш в аптеку. Замість аспаркаму тобі всучать у кращому випадку панангін, а в гіршому щось з індійсько-китайською назвою, яке коштує тризначні цифри. Бо так виписала лікарка-злодій, яка у змові. Лікарка, яка є частинкою всесвітньої змови і не знає, що вона у «золотий мільярд» не входить і доля її приречена. Але вона не здатна мислити глобально, масштабно, дальше свого носа і власної кишені.
Виглядаєш у вікно і бачиш, як злодій господарює на тій ділянці, де твої предки садили капусту та ріпу. Виходиш на вулицю і минаєш магазин, де злодій «веде бізнес», а кров його перших партнерів (вбитих) вже давно не волає о пімсту. Сідаєш на лавочку і усвідомлюєш, що не на лавочці, а у в’язниці мало б сидіти те все кодло, яке зветься… Ти знаєш, як воно зветься. Його не звали, а воно прийшло і наче кліщ вп`ялося у тіло неньки-України і в твоє тіло теж.
Ти хочеш зателефонувати до брата чи сестри, витягаєш мобільний і бачиш дві свіжі есемески. Одна гарантує тобі мільйон, якщо скажеш «так», а друга інформує, що помінялися правила гри. В цій країні правил гри як таких не існує, то чому б оператори мали бути не-злодіями? – думаєш ти.
Сідаєш у маршрутку-душогубку і кидаєш водію гроші за проїзд – все одно не візьме тебе за посвідченням. Виходиш у другому кінці міста і там, де вчора були високі стрункі дерева, сьогодні бачиш пеньки. Пилорама гуде, злодіїв нема. Харашо.
Ти гуляєш по місті і твоє око вихоплює в натовпі малого циганчука – точнісінько такий самий намагався в тебе поцупити з кишені півмільйона. Купонів, бо це були 90-ті. Він зиркає очима, але ти вже не смієш його називати злодієм. Бо який він злодій у злодійській державі? Він – громадянин, який не доріс у своєму злодійському ремеслі до управління державою. Не закінчив академії управління при президентові, не претендуватиме на крісло губернатора чи портфель міністра, не є другом нашим ворогам.
Україна купається в крові. Вона захлинається в ній тому, що злодії перекинули її з ніг на голову. Хіба нормальна людина довго протримається на голові, щоб не пішов крововилив у мозок?
Коли я виходжу з дому, то я виходжу з себе. Коли я хочу зрозуміти суть речей, то вимикаю зомбоящик і прислухаюся до тиші. Коли я не хочу, щоб злодії управляли мною і державою, то змушений казати про це пошепки. Логіка в нас називається параноєю, а чесним людям знайдуть що «пришити». Злодій злодія розуміє, ворон воронові ока не виклює.
Народжується новий уряд, слава новій коаліції, будьмо, гей!
Володимир Справедливий
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень