19 червня – День тата!?

Цитую: “

– Тату, а коли вони прийдуть, вже, мабуть, скоро так?!

– Скоро, скоро синку, давай поспішати, бо не встигнемо!

Батько і син готувалися до свята 8 Березня, щоб привітати своїх дорогоцінних жіночок: дружину й дочку, сестричку й маму. Тих, яких дуже любили та поважали. А в цей день весни найбільше хотіли продемонструвати їм свою відданість, тепло, повагу та любов.

Мати з дочкою поїхали до бабусі в село. За той час мужчини  хотіли зробити приємну несподіванку для них. Сашко взявся підмітати, а батько одягнув фартух і до плити, за мить в хаті кипіла робота. З кухні запахло смачненьким.

– Мабуть, тато готує свій фірмовий український борщ, – подумав хлопчик.

Взуття чистеньке, бо помите стояло біля батареї, хлопчина поприбирав у своїй кімнаті, навіть до сестрички заглянув, щоб навести  лад.

Надворі було тепло, злегка накрапував дощик, снігу не було зовсім, але раз-у-раз провіював холодний вітерець, відчувалось, що зима робить свої останні холодні подихи. Через вікно було видно, як метушились  чоловіки, як бігали туди-сюди, хто по квіти спішив, хто повертався з ними вже веселим, усміхненим та щасливим, біг додому, наче на крилах до своєї жінки. Навіть легенький дощик не зміг затьмарити щасливого настрою чоловіків, які мчали на свято.

Для жінок хотілося зробити найкраще, що і робили в маленькій квартирі батько та син, які поспішали, аби встигнути здивувати своїх жінок, які невтомно трудяться для них. А тепер вони готові відплатити їм тією ж монетою, але треба встигнути,  бо часу зовсім небагато.

– Синку, ти посидь, а я біжу по квіти. Борщ готовий, салат зроблено, гриби зварені. Все, я побіг, скоро прийду.

– Добре, тату!

Батько пішов, а хлопчина сидів і дивився за ним у вікно. Здавалось, що жодна краплинка дощу не впала на нього, бо він так вправно біжить поміж дощ. Своїм поглядом син проводжав батька, аж поки той не зник за кутом величезних будинків.

– Це мій тато. – тихо промовив Сашко.  – Дивно якось буває, а чому в мами, а ж дві свята:  8 Березня і День матері, а в тата –  жодного. Це якось несправедливо… Прийде тато, то обов’язково  його спитаю про це…

А було би чудово, якщо б і в тата було свято, щоб ми для нього так гуртом старались. Я б йому подарував паперового літака, якого навчив мене робити дідусь. Мама б йому спекла улюблений пиріг із маком, а Оленка зіграла б  пісню на фортепіано. Я думаю, що це свято більше б згуртувало нашу родину, обоє з батьків були б для нас однаковими, а отак тато трошки обділений увагою. А він, бідний, працює у шахті,  приходить весь чорний і одразу до ванни. Мама його дразнить, тихенько називаючи «ти моє негренятко», а він тільки посміхається. У нього вже з’являються зморшки на обличчі, а  на скронях сивина виступає, але він не здається старості, завжди такий енергійний. Буває, тільки ногиприволочить додому, а тут ми з сестрою як налетимо, нам хочеться його тепла та ласки, а він тільки посміхається та грає з нами. А коли, щось зробимо погане, то тато нас ніколи не бив, мати, бувало, не раз, а батько тільки погляне і одразу все зрозуміло з його погляду. Наш тато вміє й любити, й сварити. Ось такий наш Олександр Петрович, так його  мама називає, коли він йде на зустріч з керівництвом: одягнений в костюм та в білу сорочку з краваткою, такий інтелігент, але цей одяг йому не пасує, бо він трудяга і мозолисті руки та чорне лице не для костюма. Його стихія – це помаранчевакаска з ліхтарем, коричнева роба, кирзові чоботи –  ось його одяг і улюблена робота, яку він так сумлінно виконує. Це мій тато, я так ним пишаюся, як і вся наша родина, якби ним пишалась і наша країна, бо він її дуже любить…

– Ой, хтось прийшов… – прошепотів хлопець.

– Синку, я вже вдома, поглянь, які я квіти купив, цукерки, пляшку червоного вина і це все для наших дівчат.

– Добре тату, що ви прийшли, бо в мене до вас є запитання, на яке я відповідь не знаю. Може ви мені поясните.  Ми ж, для матусі та сестри все зробили, правда?

– Так…

Хлопчина вмощується в батька на колінах, обнімає його за шию та тихо питає:

– Тату, а чому в мами а ж дві свята, а у вас жодного. Хто ж так обділив батька?

– Чому жодного, а День Збройних сил України, а День захисника Вітчизни?  Це свято чоловіків!

– Я згоден, що є свята чоловіків, але ж не тата… Чому свята тата нема, адже батько теж потрібний родині, чи не так? Без нього дуже важко жити.

– Синку, жінки – це слабка половина людства і вони дали нам життя, ми повинні їм бути дуже вдячні, тому, мабуть, і свят у них більше…

– Але ж, тату зі мною в школі сидить Надійка, в якої нема батька, бо він помер і вона каже, що без батька дуже важко. Вже три роки нема кому їх пригорнути. Одного разу, коли ви приходили за мною до школи, то Надійка розплакалась і сказала, що вона теж хоче мати тата.

– Синочку, життя таке, що не в усіх є тато чи мама, але це віршуємо не ми, а Господь.

– Тату, в мене свята ніколи не буде.

– А це чому не буде.

– Ви знаєте, що  в мене хворе серце, до війська я не потраплю і як мені святкувати армійські свята, коли я не учасник тих подій. А от татом я стану обов’язково, бо хочу мати таку щасливу родину, як наша, яку створю так як ви, тату, власними мозолистими руками…

Батько пригорнув сина, до грудей сильно.

– Синку, не засмучуйся, бо все в тебе вийде, ти неодмінно станеш татом, в якого буде свято кожний день, бо сім’я – це щастя і ніякий день його не замінить.

– Так, тату, не замінить, але нам всім приємно, коли нас вітають та приділяють увагу, а ще згадують хорошими словами, на які, звичайно, треба заслужити. І річ не в подарунках, і навіть не у святі як такому, а втому, щоб маленькі діти вчилися шанувати свого тата,  так як маму, бо ж сім’я  повноцінна, коли обоє батьків поряд і діти однаково їх люблять обох. Мати – це святе, але ж і батько – це початок всіх початків. І тому я вважаю, що свято, для тата має бути і якомога скоріше.

В цю щиру розмову втрутився стукіт у двері.

– Сашку, там хтось прийшов, мабуть, наші жінки! Давай зустрічати їх.

В хаті все блищало, пахнув аромат весняних квітів, жінки були щасливі, що про них пам’ятають та щиро шанують. Родина сіла вечеряти, всі весело гомоніли за столом.

Вечір добіг до кінця. Сашко зайшов  до своєї кімнати, взяв ручку та аркуш паперу і почав писати листа: «Пишу, але не знаю кому, та вірю, що лист прийде за призначенням, щоб той, хто має владу і сам є батьком, взяв червону фарбу і червоним позначив у календарі свято батька, бо такої дати не існує в Україні, але є хороші татусі, яких треба всім серцем шанувати. Це буде свято, для мого тата, якого я дуже люблю і хочу бути  схожим на нього».