До місцевих виборів в Україні, які, по ідеї, мали пройти ще в травні цього року, залишається чотири місяці. Не так вже й багато на розкрутку нових облич, але достатньо, щоб відомі люди, які кандидуватимуть на посади чи то депутатські, чи мерські, змогли підвищити свій рейтинг, чи навпаки, опустити його внаслідок якихось непродуманих дій.
Можна багато сперечатися відносно доцільності повернення до змішаної мажоритарно-пропорційної системи, можна багато говорити, яким же ж має бути депутат і як саме він має відстоювати інтереси виборців, але навряд чи в когось викликає сумнів той факт, що найвищу посаду, керівну посаду у селі, селищі, місті повинна обіймати людина, яка в першу чергу розуміється на господарці, яка вже себе зарекомендувала якимось добрими ділами, яка працюватиме на розвиток територіальної громади, а не відстоюватиме інтереси якоїсь однієї маргінальної групки. І робити це голова громади повинен власне у співпраці з депутатами, а не виясняючи стосунки з ними та конфронтуючи.
Так мало б бути в ідеалі у розумінні кожного простого громадянина, який не хоче цікавитися політикою на щодень, а що більше – не хоче цікавитися надто і економічними процесами. Влада добра тоді, коли її не зауважують, вона має працювати і то працювати ефективно, а не лише трубіти про успіхи чи боротьбу із невідомими хворобами та сіяти паніку – так вважають пересічні громадяни нашої держави і вони, безперечно, праві.
Вибори в місцеві органи самоврядування завжди цікавили людей дужче, ніж вибори Президента, депутатів ВРУ, ніж референдуми, ніж вибори депутатів до області. Своя сорочка ближче до тіла і люди реально усвідомлюють, що їм прийдеться мати справу з міською радою, з міським головою, якщо якісь питання виникатимуть. Львів далеко, Київ ще дальше і навіть якщо писати листи чи звернення в центральні органи влади, все одно їх відправлятимуть на місця, розбиратися з проблемою маленької людини будуть ТУТ, а не ТАМ.
В нашому регіоні кожне місто є настільки своєрідне та специфічне, що робити якесь узагальнення по містах Дрогобиччини, а тим більше прогнози – річ не те що невдячна, а й непотрібна. Славний Дрогобич в 2006 попікся, обравши собі мера-романтика, який завів місто в нікуди (перепрошую, хорошими дорогами веде Дрогобич до щастя та процвітання, слово «процвітання» в даному випадку походить від слова «цвіль»). Місто калійників Стебник має «друга журналістів» та телезірку, який рапортує про досягнення, яких прості стебничани в упор не бачать, до речі, як і дрогобичани. Про Борислав не говоримо нічого, адже de mortui aut bene, aut nihil. Мер Олег Іваницький, царство йому небесне, був направду непоганою людиною, але через часті хвороби оточення довело місто нафтовиків … до такого ж щастя, яке має і Дрогобич. Кожен з мерів наших міст-сусідів був новою людиною і все ж ніхто з них не виправдав сподівань представників територіальних громад. Чиїсь сподівання, звісно ж, були виправдані, адже хтось відбив із процентами гроші, вкладені у виборчу кампанію, але то вже нас хай не цікавить.
Трускавець натомість вдруге обрав собі за мера колишнього головного лікаря одного з кращих на той час
Грицак Лев
санаторіїв, обрав того, хто направду добре відстоював інтереси міста-курорту, ще будучи депутатом обласної ради. В 2006 Лев Грицак переміг своїх опонентів, хоча тільки суди поставили крапку у трускавецьких виборах – влада, яка майже була в «чистих» руках, з них вислизнула. Чотири роки (з половиною) другої каденції Лева Грицака змінили місто докорінно, і хоча ще не можна говорити про стовідсотковість європейськості нашого курорту, не слід теж забувати і про ті палки в колеса, які ставилися нашому курорту центральною владою, навіть і через скасування спеціальної економічної зони «Курортополіс Трускавець», та не тільки через це. В докризовий період Трускавець зумів віднайти джерела коштів і ефективно їх використати. Можливо, не вина панів Гука чи Калапача, що цього не було зроблено в Дрогобичі та Стебнику, адже їх відправили у дострокову відставку і позбавили можливості керівництва містами, але, як казав Кравчук, «маємо те, що маємо». Трускавець повністю використав свій шанс, Трускавець не переживає застій, місто розвивається, хоча останній рік не так динамічно, як хотілося б – криза внесла свої корективи.
Що стосується позиції простих людей, то варто зауважити, що при будь-якій ситуації завжди знаходяться ті, що владу хвалять, а є й ті, що їм ніяк не вгодиш. Ще такий не народився, щоби всім угодив, говорить народна мудрість і це правда. Звичайно, можна чекати, що прийде звідкись на благословенну трускавецьку землю якийсь Месія і зробить так, що будуть печені перепелиці падати з неба. Приклад євреїв показує, що Месія може прийти, а люди його не те що не побачать, а ще й розіпнути можуть. На щастя, американська низькопробна кінопродукція ще не повністю зіпсувала наше раціональне мислення і ми не чекаємо Супермена, Бетмена, Найтмена чи Спайдермена, який прилетить, щоб зробити щасливим кожного. Можна обіцяти, як Жиріновський, кожній бабі по мужику, але навряд чи тверезомислячі галичани велися б на такий популізм.
А популізму в Трускавці перед виборами не бракуватиме – нутром відчуваємо. Та не лише нутром, а і відчуваємо його у висловлюваннях окремих кандидатів на мера, які дуже ображаються, якщо їх називати «мерчиками». Мало не золоті гори, мало не рай з молочними ріками та кисільними берегами, мало не кожному по хаті, а в хаті ще й автономне та картка на знижки в магазині «благодійника», все це дешевенькі технології, вичитані чи виписані з підручників політології та інших дотичних до PR дисциплін. І якось на другий план відходить те, що вже так багато зроблено і що можна втратити те, що маємо на даний час. Та ніхто ж не зробить за рік – два з Трускавця Лас-Вегас чи Віші, а тим більше без підтримки вищих органів та потужного інвестування. А як і прийдуть інвестори, то про зиск думатимуть, а не про підвищення зарплатні простим роботягам, це і цапові зрозуміло. Не завжди те золото, що блищить і багато оманливих обіцянок та пропозицій насправді є не чим іншим, як наживкою на гачок, таким собі сиром у мишоловці, який безплатний, але чи безпечний?
Чому, коли є щось добре, обов’язково шукати кращого? Краще – ворог доброго, і це не просто філософія, це істина життя. Замість того, щоб тішитися тим, що маємо, підтримувати чинного мера руками й ногами, хтось може попастися на «блудняк» і пробувати щось змінювати, не думаючи, що потім може про це пошкодувати.
Бо може і місто перестати бути безпечним, а воно таким на даний момент все ж є, хто б що там не казав. Бо можна буде забути про безкоштовну «Нафтусю», може навіть вхід до курортного парку бути платним, або і взагалі його закриють «для мєстних посторонніх». Можна буде забути про те, щоб піти в ліс на грибочки чи просто помилуватися природою, подихати свіжим повітрям, вибухи та стрілянина можуть стати звичайним буденним явищем, як і розбої, ґвалтування, бандитські розбірки, напади на чесних людей. І вже точно тоді можна буде забути про свободу слова, яка, повторюся, є в Трускавці, бо якби її не було, то не було б опозиційних газет в нашому місті більше від провладних.
Цікаво, як би трускавчани відреагували на пропозицію заміни Грицака на один рік (а чи не забагато?) тим самим Гуком чи Калапачем? Може, плескали б у долоні та тішилися від великої радості? А от думки дрогобичан, що їм здався б такий мер, як наш Грицак, нам доводилося чути і то неодноразово. І не тільки тому, що в нас кращі дороги чи розваги, зовсім не в цьому справа. Люди душею відчувають сильного господарника, сильну духом людину, чесну та справедливу, яка вміє зробити і для себе та своєї сім’ї, і для всієї громади, яка не створює проблеми, а вирішує їх.
І чи варто випробовувати долю та довіряти місто тим, хто вже раз показав себе не з найкращої сторони, чи тим, хто навіть не прагне приховати свої апетити? Чи доцільно обирати щось нове та непевне взамін за стабільність, добробут, упевненість в завтрашньому дні? Чому не повчитися на помилках інших, а відкривати Америку там, де її нема, вкотре винаходити ровер та наступати на ті самі граблі? Невже не зрозуміло, що у Трускавці ЖОДЕН з нових кандидатів на мера нічим не кращий від Лева Грицака? Невже не зрозуміло, що АЛЬТЕРНАТИВИ Леву Грицаку на цих виборах немає. Те, що немає альтернативи, не означає, що нема виходу – вихід власне в переобранні Лева Грицака на третій термін, щоб ця людина змогла продовжити справу, яку вона розпочала та довести її до кінця, успішного кінця.
Повертаючись до початкової думки, нагадаємо, що першою особою, головою міста обирають того, хто вже себе добре зарекомендував, хто має повагу та авторитет, хто не підводить, не «кидає», кому можна довіряти. Наша підтримка Лева Грицака зовсім не означає, що ми не любимо, чи маємо щось проти інших кандидатів – Яворського, Кульчинського, Юника, Козира, Шиманського, Кісака, Шиха, Пілька, Іванишина, інших. Дехто з них після 2015 року на посаді мера напевно зможе гідно продовжити справу розбудови нашого міста та перетворення його в кращий курорт не лише України, а й цілого світу, цю благородну та жертовну працю, розпочату Левом Грицаком. В декого з них є навіть досить нормальні ідеї і ми б навіть рекомендували Левові Грицаку тих, хто займе друге чи третє місце на мерських виборах, взяти в заступники мера, щоб спільно працювати на благо рідного міста, а не воювати один проти одного. До речі, так зробив і Президент Янукович із Сергієм Тігіпком, третім по рейтингу президентських перегонів у січні цього року.
Чотири місяці – ніби й багато, але водночас так мало. Вони пролетять, як нинішній день, ми опинимося в кабінці для голосування і будемо ставити галочку за нового мера. В нас не виникає жодних сумнівів, що новим мером знову стане той, хто не підвів нас двічі, хто виправдав наші надії та сподівання. І хочеться вірити, що хорошого мера оберуть собі і наші сусіди – Дрогобич, Борислав, Стебник, щоб спільно розвивати наш регіон, наше славне підгір’я, землю Івана Франка. Дай то Боже, щоб так воно і було!
Андріан Марічик
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень