Толерантність до інших, сприйняття нового у власному домі – це українські прикмети від давніх часів, це наша мова у спілкуванні з сусідами. Цим користалися різні зайди, бо були більш агресивні та без честі – вони говорили з нами іншою мовою, мовою нахабного, ворожого ставлення до нас в цілому та кожного зокрема.
Моїх батьків виховували в любові до рідного слова, до своєї землі. Тому коли прийшли воєнні часи, мій батько назвав фашистську та радянську армії окупантами на нашій землі. Бо вони бажали перетворити нас у рабів у нашому домі і говорили іншою мовою – мовою зневаги до нас. За цю його правду “визволителі” перетворили його на безправного раба на десять років каторги і після повернення додому залишили безправним до його останнього життєвого подиху.
Мене батьки виховали у любові до рідного слова, до своєї землі. Тому коли радянщина почала задихатися від власної злоби до нас, я активно взявся за розбудову Товариства мови, Руху, Пласту, прискорюючи загибель радянської гідри. Бо тоді ми залишалися ще безправними, без власної історії та культури, а з нами говорили іншою мовою – мовою насильства над усім великим народом.
Я намагаюся виховати своїх дітей у любові до рідного слова, до своєї землі. Тому коли наше телебачення стало генератором поганого смаку та аморальності, ми в родині позбулися телевізора. Бо сьогоднішні керманичі перетворили телевізійний екран, це вікно у світ – на стічну канаву вульгарщини та насильства і з нами через екран говорять іншою мовою – мовою бруду та несвободи.
Будуючи громадянське суспільство, багато з нас, у Дрогобичі, продовжує у своїх вчинках промовляти рідною мовою – мовою справедливості та незламності. Ми творимо у місті громадську раду, щоб було чути голос громади, а вони її фактично ліквідовують, насолоджуючись своєю тиранією. Ми хочемо прозорості в діях влади, а вони ніби поглухли, не чують нас. Ми бажаємо стати творцями нашого майбутнього – самоорганізувалися, збиралися, вирішували, пропонували, а вони не допускають нас до стратегічного планування, думаючи, що владарювати їм вічно. Вони говорять до нас іншою мовою – мовою зневаги та правопорушень.
Вони, у Дрогобичі, Львові і Києві, демонструють нам свій штучний образ, ніби вони господарники, ніби за свободу, ніби прагнуть для нас покращення вже сьогодні. Але ми, будучи ще застрашеними і обкраденими, починаємо вже з цим не погоджуватися. А це означає, що скоро їм кінець.
Не біймося говорити і діяти! Мова зла наших ворогів ніколи не приведе їх до щастя. Ми повинні відстояти право говорити рідною мовою – мовою віри, надії і любові! В цьому джерело наших неминучих перемог!
Святослав Сурма, ГО “Небайдужі Дрогобичани”, часопис «Тустань»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень