Засновник та незмінний редактор (з 1992 року) опозиційного незалежного часопису «Тустань» Анатолій Власюк – не лише талановитий журналіст та чудовий аналітик, але і поет. Саме так хочеться сказати, прочитавши збірку його творів під назвою «Бориславська копа». Три десятки сторінок віршів – це лише частинка його творчого доробку за 2011 рік. Сказати, що все йому вдається, означало б лестити, а ми такого наміру не маємо. Адже, на нашу думку, поезією чи творчістю дворядкові «Спасибі Янеку за це!» назвати важко – складається враження, що пан Анатолій хотів назбирати максимум рими до слова «це», не задумуючись над змістом. А от такі ж дворядкові «Дрогобицьке» змушують замислитися, хоча інколи і відверто вражають оголеністю почуттів автора, котрий у своїй публіцистиці переважно приховує романтично-ліричну натуру. Хоча і тут, в «Дрогобицькому» в окремих дворядках автор сходить на манівці типу: «Бандеру прихопить хоче «Свобода», на манівці нас скерувати», або ж «Вже Ющенко до нас не їде. Спочатку банк просрав, а потім Україну».
Зате з величезною насолодою читаються вірші, не пов’язані з політикою. Так, починаючи від щемливого «Бабусиного літа» та «Мене бабуся називала сином» (спогади з дитинства) – до любовної лірики. На щастя, її не бракує в збірочці – це і «Найбільший гріх – це без кохання жити», і «Галинка», і «Осіннє листя падає під ноги», і «Любов і ненависть у погляді змішались» з «Бориславської копи», котра і дала найменування збірці.
З усіх семи таких різних випусків бібліотечки газети «Тустань» «Бориславська копа», на нашу думку, є найбільш вдалим відображенням багатогранності творчої натури Анатолія Васильовича, навіть більше, ніж його «Дрогобицькі оповідки» (№ 2 бібліотечки, 2007 рік).
Єдине, що нас обурює – це нікчемний тираж поетичної збірочки – всього 100 примірників. Хотілося б, щоб автор більш ретельно та критично оцінив всю свою творчу спадщину і подав на суд читачів не лише всі твори 2011 року, а квінтесенцію свого творчого життя, ці вибрані перлини, котрі не повинні припадати пилом у редакторській шухляді, а милувати душу та серце тих вибраних, хто ще залишився вірним рицарем у служінні Її Величності Поезії.
А наостанок – наше побажання пану Анатолію його ж словами:
«Нехай тебе твій ангел береже
І захистить од лиха і біди.
Нехай твою він совість стереже,
А ти лише до Бога йди».
(«Бориславська копа», вірш 10-й, с. 19).
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень