«Вона весела, комунікабельна дівчинка. Вчилась добре, у студентській раді була, на сцені з радістю виступала на різних вечорах. У неї не було ніяких суїцидальних настроїв…», — ось так відгукується про 17-літню дрогобичанку Іванну Танчук її найближча подруга Ірина. Іванка вистрибнула з п’ятого поверху будинку, імовірно, внаслідок сексуального насилля з боку кількох знайомих хлопців. Міліція вагається і наразі не може сказати, було це зґвалтування чи ні, фігурантів справи допитали і відпустили, останні стверджують: усе було за згодою. Подруга Іванки, її одногрупники і знайомі запевняють: просто так вона не стрибнула б з вікна, її до цього довели ґвалтівники.
П’ять років тому у Дрогобичі трапилася схожа трагедія — п’ятеро негідників зґвалтували і задушили 20-літню дівчину зі свого товариства, серед них були колишні однокласники та її хлопець. Тоді автор цих рядків цікавилася у психолога однієї з львівських колоній: чому психічно здорові люди чинять таке зло, причому нерідко це — добре знайомі жертви? Психолог пояснив, що люди за своєю природою переважно жорстокі, й досить одного ватажка, який за собою всіх поведе. «Одного лідера достатньо і для тисячі осіб, який поведе за собою маси куди завгодно. Особистість лідера провокує агресивність. Лідер — агресивна особа, яка тисне на тих, хто під ним. І він не одинокий. Завжди знайдуться сподвижники, які підтримають, тоді й інші братимуть із нього приклад», — роз’яснював тюремний психолог. Тезу про жорстокість людей він попросив з інтерв’ю забрати, аби не провокувати насилля. Тезу я викреслила, але навряд чи це щось змінило б… Коли трапилася трагедія з Оксаною Макар у Миколаєві, а потім була Врадіївка, моя колега припустила, що, мабуть, у нас, на Галичині, такого не сталося б. Але таке стається. Незважаючи на перестороги психологів, протести місцевих громад, рівень релігійності та моральності…
«Ми дружимо з нею два роки, з першого курсу коледжу, — розповідає про Іванку Танчук подруга Ірина С. — Вона завжди була така життєрадісна, усміхнена, активна, виступала на різних урочистих заходах, вірші напам’ять читала, хоча за спеціальністю — технолог». Подруга Ірина запевняє, що тих молодиків вона не знає, постійного хлопця в Іванки не було. Ірина розповіла, що впавши з п’ятого поверху, Іванна кликала людей на допомогу, швидку викликали випадкові свідки. Першу операцію робили одразу, потім ще з тиждень дівчина була в реанімації, і лиш потім її перевели в палату. «Спочатку вона довго мовчала про причини свого вчинку, — розповідає Ірина. — Потім, зрештою, почала розповідати про це відвідувачам, до неї приходили подруги, близькі. Говорила про все скупо, не хотіла згадувати, може, соромилась, може, боялась. Я сиділа поруч, усе те чула. Наскільки я зрозуміла, таке трапилося вперше (спершу писали, що ці молодики й раніше ґвалтували Іванку. — авт.). Вона не могла такого вигадати! І не могла ж вона взяти й отак просто вистрибнути! У нашій групі в це ніхто не вірить. Лікарі казали, що в неї в організмі нічого не виявили, ні алкоголю, ні наркотиків».
Іванна Танчук була вихованкою Дрогобицького сиротинця «Оранта», навчалась у 5-й загальноосвітній школі. В «Оранті» про дівчину кажуть так: чемна, старанна, працьовита, ніколи не було з нею клопотів. З близьких у дівчинки є бабуся в селі неподалік міста та опікунка — Віра Ільницька. Батько покинув родину дуже давно, а круглою сиротою дівчинка залишилася за трагічних обставин: маму зарізали на очах у шестирічної доньки, Іванка тоді сховалася під ліжком. Цю історію переповідає не одна людина в Дрогобичі, про це говорили навіть на нараді у місцевій мерії.
Дрогобицька журналістка Вікторія Лишик з’ясовувала деталі справи і допомагала збирати кошти на лікування дівчини. «Мені до рук потрапила характеристика на Іванку з коледжу, педагоги про неї відгукуються якнайкраще, вона завжди брала участь у художній самодіяльності, у конкурсі краси. Красуня, розумничка — чого б це їй з життям покінчувати? — риторично запитувала Вікторія. — Хлопців було загалом четверо, наскільки мені відомо, один із них участі у зґвалтуванні не брав. Двоє з села Лішня, із заможних родин. Вони робили все можливе, аби справа затихла. Наскільки я знаю, на Іванку тиснули, приходили у лікарню, це була одна з причин, чому її перевели у Львів». Вікторія переповідає спогади Іванки: як хлопці підстерегли її під будинком, коли вона верталася додому, як вона кинулася від них утікати, як забігла на 5-й поверх сусіднього будинку, де все і сталося. Це пояснює ту обставину, що міліція застала помешкання дівчини акуратно прибраним. Іще одна деталь видалася міліції підозрілою: сімнадцятилітня сирота сама винаймала однокімнатне помешкання. Вікторія запевняє, що грошей на це Іванці вистачало, адже вчилась вона на стипендію, отримувала допомогу від держави та підтримку від опікуна, а відтак вирішила більше не жити у гуртожитку.
Іванка нині перебуває на лікуванні у Лікарні швидкої допомоги у Львові. Днями вона перенесла другу, семигодинну операцію на хребті й готується до наступної операції — на тазі. Надія на те, що юнка зможе ходити, все ж є, тільки реабілітаційний курс коштує ще дорожче, аніж самі операції.
Ірина Юзик, газета «Ратуша»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень