Нагадаю читачам, що завдяки польській громадській організації «Ближче один до одного» з населеного пункту Кальнікув, ґміни Стубно у Підкарпатському воєводстві (Жешув) представники 7 громадських організацій із 4 областей України взяли участь у міжнародному проекті «Крок за кроком до громадської активності». Перший цикл Проекту за сприяння Фундації Суспільних Ініціатив відбувся 15-21 жовтня у місті Перемишль (Польща).
Сьогодні ми продовжуємо розповідати про надбання наших польських друзів у галузі освіти, громадських суспільно-корисних ініціатив, міжетнічного партнерства тощо. Вже тепер далекого 2000 року, коли я захищав рідкісний на ті часи антикорупційний проект (що був підтриманий Національним демократичним Інститутом, Мадлен Олбрайт) мене запитали: як же ви хочете боротися з корупцією, коли і народження людини і її проводи з життя робляться через…хабарі? Відповів, що ніколи нікому не давав хабарі. Однак ситуація й на сьогодні неоднозначна. Так, Революція гідності дещо розбудила у кожному з нас Людину, що хоче вичавити з себе раба. Це ж стосується і відношення до хабарництва у освіті. Сьогодення та Майбутнього наших малюків, школярів та студентів. Як з цим ганебним явищем, корупцією, ефективно боролися наші близькі сусіди-поляки?
В один із днів перебування на навчанні у Польщі організатори проекту запропонували нам відвідати дитячий садок, який був частиною проекту реформування дошкільної освіти за сприяння міжнародних донорів… Поки йшла розповідь про проект, власне засади роботи дитсадка тощо, я мав змогу спостерігати за поведінкою малюків у дитсадку (затишному приміщенні, з гарним інтер’єром). Склалося враження, що спостерігаєш за однією дружною родиною. Малюки, усміхнені та безпосередні, увесь час у русі. Їх не багато, бо за сталими нормами, не більше 8 дітей має доглядати одна фахова вихователька. Як була сформована якість таких закладів? Про це нам розповіла пані Беата Станкевич, провідний фахівець Агенції регіонального розвитку в Жешуві. Був розроблений проект під назвою «Блискавка» (неточний переклад, мається на увазі застібка на одязі). Понад 200 осіб пройшли певний вишкіл для проведення моніторингу роботи дошкільних закладів. Урядовцям було запропоновано висліди цього моніторингу: три ступені якості ( місцезнаходження тієї застібки на одязі,- внизу, посередині і під верхом), згідно яких мала бути проведена атестація дитсадочків і відповідно, рівень зарплатні вихователів. У залежності від рівня послуг, тобто, реальної турботи про дітей. Таким чином, громадськість САМА визначила, за що, кому і скільки платити. Так виникли дитсадки, якими пильно опікуються держава, донори, НУО та батьки. В цих садках ніколи ніхто й нікому вже не даватиме хабара. Вартість утримання дитини у такому дитячому садку становить 130 польських злотих. До цієї суми включені також послуги із занять у спеціальних групах із танців, театрального мистецтва, англійської мови. До речі, подібні заняття у звичайному дитячому садку обходяться батькам близько 20 злотих щомісяця за кожен додатковий вид навчань.
Під час організації «громадських дитсадків» інтереси НУО та місцевої громади йшли у розріз із інтересами приватного бізнесу, який прагнув приватизувати приміщення державних дитячих садків, які закривалися. Тому головним козирем НУО у боротьбі за приміщення стало збереження функціонування соціального профілю об’єктів комунальної власності. Зрештою, польські НУО у партнерстві з громадськістю перемогли різних спритників від влади та бізнесу.
Протилежну картину спостерігаємо у Дрогобичі. Скільки дитячих садків підкилимно передані новим власникам, банально зруйновано, на їх площі появилися посторонні забудовники тощо.?! Ось лише один приклад. Свідомо руйнувався дитсадок по вул. М. Грушевського ( у дворі за колишнім «Кооператором»), поблизу від ЗОСШ №14. Спілка афганців звернулася до тодішнього мера міста добродія Лужецького з пропозицією облаштувати там всеукраїнський реабілітаційний центр для дітей учасників бойових дій. Проект мав фінансову підтримку від Фонду Героїв Радянського Союзу та повних кавалерів ордена Слави ( м. Київ). Із його президентом, Костянтином Суховим, льотчиком, героєм Радянського Союзу, який 4 рази приїжджав з цією ініціативою до Дрогобича, автор цих рядків був знайомий особисто. Добродій Лужецький нібито погодився на співпрацю, все ж зіславшись на Петра Сушка, очільника міських освітян – чи, мовляв, там не буде якийсь освітній заклад. Добродій Сушко, при двох зустрічах із ініціаторами відповідав ані заперечно ані ствердно: «моя хата скраю, я маленька людина, там зацікавлена сторона, – суд. Конкретно, Василь Калічак, голова суду». Зустрівся з тим паном, давнім знайомим, заявляє: «що ти, що ти, навіщо нам та розбита оселя!»
Знову до Лужецького, він: «Що я можу зробити, як мені щодня телефонують зі Львова, аби я той садок передав суду». Ось так – «я передаю садочок», -сказав пан голова. Що це порушення закону,- мовчок. Знову до Калічака, той: «Я що, дурніший за вас. Як передадуть комусь те приміщення, то його зразу можна перепродати з добрим заробком. А грошей у мене на його ремонт немає».
ВСЕ. Садочок пропав. Сьогодні там звалище. Двір зруйновано, всі будови розібрані спритниками до найменшої цеглини. З приміщення вкрали все, навіть сантехніку та елементи опалення. Котрий рік поспіль будівля, що не отоплюється та протікає дощами, руйнується, – при злочинній бездіяльності влади. «Нашої», не регіоналів, бо добродій Лужецький – «нашоукраїнець», а Сушко представляв партію «Пора»… Колишній мер Лужецький сьогодні очільник «Інституту розвитку міста». Як він його, місто, розвиває, – вийдіть за межі помешкань: картина маслом. Петро Сушко, непотоплюваний освітянський очільник, при всіх владцях у фаворі. Що там якісь дитсадки, він і школи може закрити і своїх директорів назначити. Процвітають ділки від освіти, без будь-якого контролю з боку громадськості, жодні перевірки КРУ їм не страшні. Це вони будуть реформувати освіту на місцях? Повна бздура! Всі ці «кліщі» сьогодні знову на «хлібних місцях». Їх люстрація не стосується. Вони, як і раніше, живуть за принципом «рука руку миє». Допоки?
…Зарплата вчителів у Польщі залежить від рівня професійності та рівня освіти. Перший рівень – це вчитель-стажер, мінімальна зарплата якого за законом складає 1.513 польських злотих на місяць або 365 євро. Найменша зарплата, яку може отримувати дипломований учитель, котрий має рівень магістра та педагогічну підготовку – 3.109 злотих, або 762 євро. На практиці, середня зарплата вчителя-стажера становить 2.717,59 злотих, майже 650 євро, а дипломованого вчителя – 5.000,37 злотих, або 1.195 євро на місяць. Всього є 4 рівні такої соціально захищеної градації вчителів по заробітній платні.
Я ж розповім про сільську школу, врятовану польськими НУО від розформування . Це явище сьогодні, на жаль, повсякчас спостерігаємо на теренах нашої країни. В ґміні Сєракосьцах через малу кількість учнів закривали школу (szkoła podstawowa w Sierakoścach). Та втрутилися небайдужі люди, громадські лідери, які запропонували вчителям, що залишалися без роботи, компроміс: залишитися в школі, з меншим, та гарантованим рівнем зарплатні. ГО отримало грант, понад один мільйон євро на реконструкцію школи, яку, до речі, назвали на честь Папи Івана Павла другого. Вдалося залучити й комерційного донора, який за непряму рекламу також надав значні кошти. Такої школи, під патронатом громадської організації, я ніде в Україні не бачив, – там є ВСІ умови для гармонійного розвитку та навчання дітей! Прикро, але доводиться визнати, що освітянські українські чиновники здатні лишень на недолугу «оптимізацію» шкіл, що призводить до їх повного знищення.
Чому такі проекти по врятуванню шкіл стали можливими у Польщі.? Насамперед, завдяки дієвим реформам, позаяк у 2000 роках в країні була змінена структура освітньої системи на локальному рівні, – ґмін. Дошкільні заклади освіти, початкові школи (перші шість років навчання) та нижчі школи середнього ступеня (гімназії) були передані у відання органів місцевого самоврядування ґміни, які й здійснюють загальний контроль над функціонуванням шкіл на своїй території. Тобто ОМС зацікавлені у збереженні та якісному функціонування освітніх закладів. Педагогічний контроль виключений із повноважень гміни, там просто немає чиновника-посередника від освіти, бо такий контроль здійснює лише один куратор – керівник освітньої сфери на рівні воєводства. А де немає посередників, – немає й корупції. Запобіганню корупції сприяє й положення польського законодавства, про те, що серед засновників навчальних установ можуть бути не лише органи державної влади та місцевого самоврядування, але і громадські організації а також приватні особи. Тобто батьки польських учнів не потрактовуються як «дійна корова» для директорів шкіл, як це часто-густо практикується в наших школах. Навпаки, така польська школа є, образно кажучи, лагідним телятком, що має молоко від двох корівок: два субрахунки. На один із них надходять кошти державної субвенції на утримання навчального закладу, а на другий – ті ресурси, які сільській громаді та колективу школи вдається зосередити самостійно. Ці зібрані кошти школа витрачає на власний розсуд. Щодо коштів державної субвенції діє механізм формального узгодження: школа подає заявку на певні закупівлі, які після схвалення здійснюються НУО. Просто, прозоро, зрозуміло всім учасникам процесу.
Сільські вчителі дорожать роботою у громадських школах через те, що вони стоять перед вибором або втратити роботу взагалі, або зберегти існуючу, поки що у дещо незвичних умовах. Однак є у них і додаткові переваги у роботі в класах із малою кількістю учнів, у більшій гнучкості і злагодженості невеликих колективів. Ми ж бо стали забувати, що для нашої сільської громади наявність школи означає продовження життя села, адже село без школи приречене на смерть. За часи Незалежності «вмерло» понад 20 тисяч малих сільських шкіл, – вмерло понад 20 тисяч малих Батьківщин… Саме тому на часі в Україні запровадити унікальний польський досвід – Рух за збереження сільських шкіл.
Умови контрактного набору шкільних вчителів, які укладають угоду, не із державою, а із громадською організацією також дозволяють зекономити певні кошти на утримання школи. Вчителі у такі школи приймаються на основі загальних норм трудового законодавства Польщі, в той час як педагоги державних шкіл працевлаштовані із спеціальним учительським статусом, за спеціальним законом – «Хартія вчителя». Офіційний робочий день вчителів громадських шкіл виявляється більшим на кілька годин, без пільг. Однак робота в громадській школі надає вчителям можливість додаткового заробітку за рахунок різноманітних грантових програм, які реалізує громадська організація. Тому вчителі беруть активну участь у залученні додаткових ресурсів для своєї школи, адже їх зарплата і добробут залежать і від їх внеску. У нас «добробут» вчителя дуже часто залежить від доброї-недоброї волі директора школи чи освітянських чиновників. Мотивація вчителів щодо громадської активності, котра сприймається освітянськими чиновниками, як загроза їх невігластву, – досить примарна.
Польські ж громадські школи є «на плаву» ще й через отримання додаткової фінансової підтримки: як центри громадської активності, освітні центри для селян, що надають їм різноманітні інформаційно-дорадчі послуги, в тому числі нові фінансової можливості (пільгові кредити, гранти ЄС, спеціальні пенсії та соціальні доплати для селян, агробізнес, засади сільського екотуризму тощо). Таким чином, колективи шкіл стають еdukatorami, людьми, котрі займаються просвітництвом.
Тому й спрацьовує гасло «Нічого без нас для нас» ( na zasadze- nic bez nas o nas) – при стратегічному плануванні розвитку ґмін, територій тощо. Поляки вже давно забули про «інтернетстратегії» (здирання стратегій із Інтернету, чим зараз грішать наші чиновники та «розробники» таких «стратегій», – псевдогромадські лідери на місцях). Ніхто, окрім мешканців територіальних громад, не оголошує про нагальні проблеми цих громад. Все починається «з чистого листа», який заповнюють небайдужі мешканці. А допомагають їм у цьому структуровані громадські організації. Такі, як наші польські друзі із Stowarzyszenie «Ближче один до одного» з Кальникува, ґміни Стубно у Підкарпатському воєводстві.
Тож декілька слів про цю організацію, що була створена у 2008 році. ЇЇ діяльність сьогодні підтримують не лише активні мешканці але й партнери: Асоціація товариств “Спільний шлях» («Wspolny SzlaK»), Підкарпатська Рада неурядових організацій, Соціально-економічний центр в Жешува, Агенції регіонального розвитку з Перемишля та Жешува тощо. Ось деякі з Проектів Stowarzyszenie: «Врятовано від забуття» – фінансований Всесвітнім банком, «Театр Поколінь» – за підтримки Польсько-Американського Фонду Свободи , «Загальні можливості для розвитку дітей та молоді» – Регіональний центр з питань соціальної політики, «Консультації Ми» – Ми можемо зробити це. Stowarzyszenie отримує також фінансові ресурси для організації поїздок і заходів для дітей під час канікул і зимових свят.
Про високий рівень таких заходів ми, запрошені лідери українських НУО, переконалися під час нашого перебування в чудовому комфортному готелі «Глорія» (м. Перемишль), гостинним господарем якого виявився наш земляк-тернополянин пан Юрій Турчин. Розмовляючи з паном Юрієм я запитав, як він зміг зробити такий унікальний проект, позаяк готель не тільки славиться комфортом але й послуговує для різних ділових зустрічей, семінарів, конференцій тощо, має дві конференц-зали. Підприємливий українець відповів щиро: завдяки тому, що не довелося платити хабарі всіляким чиновникам. Поляки добре розуміють вигоду від іноземних інвесторів. Так «сірі зони» у Польщі перетворюються на привабливі.
Не можу не розповісти про факт із історії Кальнікува, що мене особисто щиро вразив. Коротко: під час сумнозвісної операції «Вісла» католицький священик, аби врятувати українських мешканців, записав їх… поляками. У селі тоді жило 30% українців, що так примусово і не поїхали у світ за очі… Без коментарів.
І насамкінець – про чудовий фольклорний фестиваль у Кальнікуві. Це було ще те дійство! Віночки українських та польських пісень та співанок, завзяті танці із демонстрацією національних польських та українських строїв, невеликий дитячий спектакль, виступи поважних гостей, в тому числі сенатора пана Анджея Матусєвича, керівника Інституту дорадництва з Кракова пана Богуміла Скірка, жінок-лідерок Барбари Гродецької, Ренати Сидорів, Катерини Рудковської, інших запрошених гостей… І добра забава, – із піснями, привітаннями, дружніми тостами та танцями. Атмосфера всього вечора була надзвичайно дружньою, щирою та невимушеною. Здавалося, що цих щирих та привітних людей знаєш довгі роки. І все це у світлиці, облаштованій з громадської ініціативи, працьовитими руками небайдужих талановитих вмільців. І також, – за підтримки донорів.
А наступного дня знову були робочі зустрічі, цікаве та корисне спілкування, навчання тощо. Запам’ятався візит до замку у Ланцуті, – як приклад дбайливого, бережного ставлення поляків до власної історії. Там же й була змога оглянути найбільшу у Польщі колекцію виїзних карет та зимових саней польської знаті, шляхетства та королів.
Ми залишили монети на таці готелю «Глорія», бо знову незабаром приїдемо сюди по запрошенню наших польських друзів. Тож до нових зустрічей і нових спільних звершень.
З побажанням всіляких гараздів, учасник міжнародного проекту «Крок за кроком до громадської активності» Stowarzyszenie «Ближче один до одного»,- Олександр Магльона, президент Асоціації «Нові Горизонти»
Контактна інформація: Асоціація «Нові Горизонти», вул.. Трускавецька, 71, м. Дрогобич, а/с 7, 82100, Львівська обл. тел./факс + 38 03244 35762, е-мейл: magliona@ukrpost.ua
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень