Місцеві вибори 2010 року в Донбасі суттєво різняться від місцевих виборів, скажімо, в Тернополі чи Полтаві. Для місцевих мешканців Донбасу вони проходять під “знаком перемоги” донецьких. Тепер в них є свій президент – той, хто “робить все для людей” і “будує нову країну”, щоправда – без українців.
Чим довше Віктор Янукович керує Україною, тим сильнішим і відвертішим стає розчарування в ньому його виборців. Сумні очі вірних прибічників Партії регіонів красномовно говорять про зростаючі ціни на газ та квартплату, постійне зростання цін на продовольчі товари, вседозволеність податкових та фіскальних органів, про корумпованість і безправство в судах.
Проте, на мій погляд, ці речі доволі зрозумілі і певною мірою очікувані більш-менш свідомими громадянами від сьогоднішньої партії влади. Найстрашніше те, що люди ще бояться. І після п’яти років Помаранчевої влади мешканці Донбасу, зокрема Донецька та Горлівки, живуть лякаючись майже всього.
Цей страх не є якимсь міфічним привидом, а справжньою реальністю, в якій існують пересічні донеччани і мешканці області.
На жаль, мені самому судилося переконатися в достовірності цього ненажерливого “страху”. Спершу люди самі зголошуються прийти на зустріч, як це було з горлівськими бібліотекарями (сто п’ятдесят чоловік), а потім, дізнавшись що ти не з ПР, а з іншої партії, тобі відмовляють в зустрічі.
Величезна проблема виборів “по-донецькому” полягає в тому, що лікарі висловлюють свою солідарність зі, скажімо, позицією Європейської партії, проте бояться, що їх за активну підтримку цієї позиції звільнять з роботи.
Проблема в тому, що для привітання школярів зі святом Першого дзвоника до шкіл запрошують виключно представників Партії регіонів, на всі інші партії поширюється заборона. Проблема також в тому, що, яким би сильним не був тиск на підприємців в Донбасі, вони все одно не здатні боротися за свої права.
Така ситуація в демократичній країні на початку ХХІ століття видається фантастичною, проте вона – цілком реальна. Ніколи ці люди не зможуть відстояти нормальну ціну на газ або адекватні тарифи на комунальні послуги, якщо вони бояться висловити свою громадянську позицію.
Звісно, якби Янукович став президентом п’ять років тому, то ситуація була б набагато критичнішою – і в усій Україні, і в Донецькій області.
Дякувати Богу, він прийшов до влади не 2004, а 2010. Це дає надію в те, що люди, нарешті, усвідомлять себе справжніми громадянами країни. І хоча вони поки що не прокинулися остаточно, проте в Донбасі спостерігається позитивна тенденція.
Мешканці Донбасу дивляться на владу, яку вони звуть “своєю”, вже зовсім іншими очима. Переконаний, чим більше ця влада буде керувати країною, тим ширше розкриються очі у людей.
“Затягування пасків” і “краще життя вже сьогодні” нарешті призведуть до того, що людям урветься терпець. Розчарувавшись в тій владі, якій вони довіряли, громадяни зважаться вийти зі своїх “кухонь” на вулиці, бо на тих самих “кухнях” розмови набувають досить чіткого змісту.
Зрушило! Я впевнений, що демократичні сили Донбасу і всієї України переможуть в найближчому майбутньому.
Іншою причиною, яка ускладнює ці місцеві вибори, є проблема масового рейдерства. Багато партій демократичного табору заповнені представниками Партії регіонів, аби на виборах отримати статус спостерігачів.
Все це робиться задля того, щоб було легше підтасувати результати виборів. Така поведінка ПР значно ускладнює сам виборчий процес для демократичних сил.
В самій же провладній партії відсутні будь-які ознаки демократії. Поки “цар” згори не вкаже хто буде кандидатом від ПР, доти жодних рухів.
Жодних конференцій, обговорень, висунень кандидатів. Так сталося в Горлівці. Місцеві кандидати-регіонали “побавилися” трохи в конкуренцію і боротьбу між собою, аж поки в Києві вольовим рішенням не був призначений один з них “майбутнім мером міста”.
Чому Партія регіонів вдається до таких дій – пише закон про вибори під себе, займається рейдерством?
Відповідь одна: вони бояться правди. І дуже скоро страх пересічних громадян перейде до ПР, бо керманичі цієї партії перелякані набагато більше за звичайних людей.
Зрештою, надворі не 1937 рік, всіх не звільнять, всіх мовчати не примусять, а сучасні медійні технології поширюють інформацію швидко і в повному обсязі.
Місцеві вибори 2010 року – це своєрідний іспит для громадянського суспільства України. Чи існує воно? Чи здатне на висловлення власної думки?
Чи ще приспане?
Сподіваймося, що ні. Оскільки, як сказав Бернард Шоу: “Демократія – це гарантія того, що нами керують не краще, ніж ми того варті”.
Петро Антип, голова Донецької обласної організації партії “Європейська партія України”,для УП
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень