Про це 9 січня повідомив колишній директор Стебницького ГХП «Полімінерал» Микола Яковлєв під час виступу на засіданні Президії міської громадської організації «Рада Старійшин» м. Трускавця. Питання ситуації, яка склалася навколо провалля на землях гірничого відводу рудника №2 Стебницького «Полімінералу», було одним із трьох в порядку денного засідання Президії «Ради Старійшин».
На початку засідання голова громадської організації «Рада Старійшин», колишній міський голова Трускавця (2002-2010) Лев Грицак зауважив, що утворення провалля наприкінці вересня 2017 року занепокоїло трускавчан, поповзли різноманітні чутки, появилися різні версії. До сьогоднішнього дня, хоча вже пройшло більше року, люди не отримали роз`яснення чому саме утворилося провалля, чого можна очікувати від рудника №2 в майбутньому, чи є загрози подальших обвалів, чи є якісь ризики для трускавецьких мінеральних вод. Тому 2019 рік «Рада Старійшин» вирішила розпочати з повернення до обговорення цього важливого питання, і запросила для доповіді Миколу Івановича Яковлєва, котрий довший час працював головним інженером «Полімінералу», а згодом став директором підприємства (2001-2013 рр.). Те, що тема є вкрай актуальною, засвідчила і висока активність присутніх при її обговоренні вже після завершення доповіді.
Свою розповідь Микола Яковлєв розпочав з історії «Полімінералу». Він нагадав, що калійну сіль у Стебнику видобували ще за часів Австро-Угорщини, а згодом Польщі. Видобуток становив близько 100 тисяч тон в рік.
– У 1961 році збудували шахту №1, продуктивність 1 мільйон тон видобутку, – розповідає Микола Яковлєв. – В 1965 році був збудований рудник №2 потужністю 3 мільйони тон. Перший рудник – це стара територія, де розроблялися поклади калійних солей (до залізниці) і 19 пласт у сторону Станилі. Пласт – це розташування корисних копалин. Рудник №2 розташований західніше рудника №1, він знаходиться ближче до Сільця, а частина пластів (14 та 11) знаходяться по іншу сторону дороги Трускавець-Львів. Видобуток руди як за Австро-Угорщини та Польщі, так і в радянський час вівся згідно проекту. Відступлень від проекту не було, оскільки був суворий контроль Держгіртехнагляду. Перший рудник щороку як годинник видобував мільйон тон руди. Виконували план, поставлений перед ними. Тут видобували калійну сіль, і весь сирець йшов зразу на поля, в основному для західних областей України, для бурякосіючих господарств. Це було дешеве добриво – 3,20 крб. за кілограм. В умовах планової економіки весь час підприємство було дотаційним.
З побудовою другого рудника і збагачувальної фабрики почалися неув’язки із переробкою руди, тому що процес збагачення такої руди дуже складний. Калійних підприємств багато і в Німеччині, і в Іспанії, і в Італії, і в Канаді, і в США, але там простіше, бо там однорідна руда, калій-хлор дуже легко розщеплюється і дуже легко збагачується. Стебницьке родовище подібне до Калуського і румунських родовищ, але румуни розуміли, що досконалої технології щодо таких родовищ у світі нема, тому вони ці родовища не розробляють. У Калуші неприємності, мабуть, ще більші, ніж у Стебнику, бо там відкритий кар’єр, і там зараз є накопичено близько 10 мільйонів кубів розсолів. У Стебнику проблеми почалися через збагачення, і закінчилися найбільшою в Європі аварією першої категорії, щоправда без людських жертв, коли прорвало хвостосховище, і в басейн річки Дністер було викинено 4,5 мільйони кубів розсолів (1983 рік). Це не отрутохімікати, це просто насичені солями розчини, ропа – 360-400 грамів на літр. В прісноводних водоймах для порівняння 1,5-2 г/л. Так що ця аварія зробила мертвим Дністер від нашого Миколаєва (Розвадова) аж до Дністровського водосховища на кордоні з Молдовою. Водосховище прийняло весь цей об’єм розсолів, і потім вже дозовано вони скидалися. На цей час збитки від аварії оцінено в 72 мільйони доларів. Це було величезне екологічне лихо.
Після цього відновити колишню потужність комбінату вже не вдалося. Якщо раніше дамба була висотою 22 метри, то після аварії її дозволили відновити висотою 17 метрів. Винними визнали експлуатаційників, бо було виявлено перевищення рівня – на 10 см від дозволеного. Аварія трапилася 15 вересня, а 30 вересня вже було написано про склад державної комісії по прийомі дамби на 3 метри вище. Винними визнали головного інженера, проектантів, будівельників дамби. Під дамбою 22 метри було знайдено поклади торфу від 1,5 до 2 метрів. Дамба будувалася не суцільним профілем, а такими «шапками» тобто частками – збудували, накрили, і потім знову так само. Чотири роки тривав процес розслідування, і за весь цей час комбінат не випускав концентрованих мінеральних добрив, а лише видобував руду (перший рудник).
Після цього дамба була реконструйована, якщо раніше висота була 22 метри, то тепер стала 17 метрів. Комбінат ще попрацював рік, і в 1988 році був зупинений на реконструкцію, бо з цією технологією, яка використовувалася, на 1 тону готового продукту отримували майже 3 куб м розсолу і твердої фракції, тобто відходів, бо корисного компоненту в руді було всього лише 18%, все решта – це глина, пісок і сіль. Це все скидалося у хвостосховище. Це що стосується технології.
Щодо підземних гірничих робіт, то до 1978 року проблем при будівництві шахт 1 і 2 рудника не було. Проблема у всьому світі при проходці ствола (вертикальна і горизонтальна виробітка, по якій видобувається корисний компонент, опускаються матеріали) одна – коли зустрічається вода. Цю проблему ліквідовували заморозкою, обхідними виробітками. Перша серйозна проблема виникла на руднику №2 після землетрусу у Румунії в жовтні 1978 р. амплітудою 5-6 балів.
Вся територія соляного родовища захищена водозахисною товщею. Водозахисна товща – це шар загіпсованої породи від 40 до 60 метрів, який захищає шахту від потрапляння в неї води. Бо вода в калійній шахті – це не просто біда, це катастрофа. І після 1978 р. на другому руднику появилася течія. Спочатку 1 куб, потім 2, далі збільшувалося, збільшувалося…
Були кинуті всі сили – наука, союзні організації, Міністерство мінеральних добрив СРСР – щоб виявити звідки появляється вода. Бурили свердловини, у всі потічки в регіони кидали барвники, інші речовини, але нічого не виявили. Було припущення, що це стікає вода, котра збирається на водозахисній товщі. Потік води в 1978-1988и рр. збільшувався, і в кінці вже текло до 1 тисячі кубів води на добу. Для вугільних шахт це не проблема, воду відкачують і все. Тут же проблема в тому, що це ропа – ми її відкачуємо і скидаємо в хвостосховище, його можливості теж не безмежні. Розсоли з хвостосховища скидали під час повеней, на це був дозвіл Кабінету Міністрів.
Коли зупинили збагачувальну фабрику, то постало питання – що з цим робити? Почали роботу з інститутом як вирішувати цю проблему. У 1992 році на шахтному полі рудника №2, перед лісом, пройшов перший пролом. Карст був невеликий, 22 метри в діаметрі, 15 метрів глибини, але за 10 метрів від опори високовольтної лінії. Було багато техніки, ми це все засипали.
Такі локальні провали були і потім, всі вони «рухалися» в сторону дороги. Через Кабінет Міністрів розробили проект, назвали його проектом «консервації рудника №2 і рекультивації земель». Консервувати можна вугільну шахту, рудну, поліметалічну, але так назвали, щоб не звучало «ліквідації». На той час на другому руднику було близько 15 мільйонів метрів кубічних пустот – від глибини 400 метрів до глибини 110 метрів.
Перший рудник, тьфу-тьфу, слава Богу, по сьогодні сухий, в сухій консервації, тому його й купили, бо ставка була зроблена на перший рудник.
Постало питання – чим закласти пустоти рудника №2? Пропозиції були різні. Працювали з Бурштином, щоб забирати золу і возити сюди. По об`ємах підходило, але в справу вступили екологи – не можна, бо зола радіоактивна.
Вивчили досвід Німеччини – проектний інститут (гірничо-хімічний інститут «Сірка»), розробник ряду проектів по сірчаних кар`єрах Роздолу, Яворова, Подорожнього, а також по Калуші та Стебнику. Цей інститут розробив проект по заповненню пустот насиченими розсолами. Що мається на увазі? У хвостосховищі заскладовано 3 мільйони рідкого розсолу і близько 11 мільйонів твердих відходів. А тверді відходи – це сіль. Поповнюючи прісною водою, роблячи барботаж, можна потім розсоли заливати знову в шахту, і буде хімічна рівновага. Проект був розроблений в 2003 році, був затверджений Кабінетом Міністрів, пройшов всю державну експертизу. Не можна звинувачувати інститут, що він розробив такий проект, бо після цього була дуже потужна експертиза міністерств водного господарства, екології, геології, університетів, комітетів.
Правда, вартість реалізації проекту була досить велика – 145 мільйонів гривень, розрахований на 5 років. Проблемою стало недофінансування. Замість 15 мільйонів давали 4-5 – на зарплату. Якби цей проект був вчасно реалізований, тобто щоб вчасно були заповнені ці пустоти, то цих проваль не було б. Якщо в пляшку набрати води, то в неї вже нічого не наллєш, отак і тут – якби вчасно заповнили пустоти розсолами, то в пустоти не проникали б прісні води, які почали розмивати цілики.
Ще одна особливість щодо заповнення пустот розсолами – їх можна було закачувати тільки в літній період, коли температура вище 8 градусів. Качати треба 4 кілометри, труба обростає сіллю і з труби діаметром 400 мм стає сотка, або повністю підсідає. З цим ми боролися просто – влітку качали, на зиму промивали прісною водою, і все було нормально. Але через те, що процес дуже сильно розтягнувся в часі, проект так і не був реалізований до кінця. В 2004 році появився цей проект, він мав бути завершений за 5 років. Я працював до 2013 року, а ми ще й половини не вибрали коштів, тому що не давали. Через те й маємо цю неприємність, котра стосується другого рудника.
В 2012 році завод приватизували. Приватизація проходила досить цікаво, як і по всій країні. Перша ціна була 2 мільярди гривень, потім 200 мільйонів, а продали за 58. Продали аграріям, латифундисту Бахматюку.
2012 рік, 5 років пройшло, і тільки в минулому році, після того як сталося це велике провалля, вони аж тоді почали закачувати в провалля. Ну, ніби качали ціле літо…
Провалля з правої сторони як їхати з Трускавця на Дрогобич, а найбільше проблем в нас було не там, а зліва. Там ще при розробці пласти підійшли під потічки. Також там в 2009 році два дні вода з потічка Вишниця йшла в шахту. Ціле літо ми просили кошти на ліквідацію, а гроші нам дали аж 5 листопада. Добре, що приїхали будівельники, відвели русло і так врятувалися. Але ця територія з лівої сторони дороги і далі під загрозою.
Небезпеки для Трускавця немає. Питання розглядали ще з 1978 року – чи буде якийсь вплив? Я не хочу сказати, що зараз наука якась гірша, ніж була тоді, але на той момент згідно документів було підтверджено, що гідрогеологічного зв’язку цих потоків і трускавецьких вод немає. Це позитивно. Але сидіти, скласти руки і нічого не робити – це не вихід.
Щодо рудника №1. Шахта живе, поки спускається шахтар. З таким хазяїном як зараз можна вважати, що діло кинуто напризволяще. В Станилі пройшла забудова там, де не можна було будуватися, хоча скільки писалося сільським головам, що цього робити не можна! Ну і житловий масив у Стебнику – залізниця, сам комбінат знаходиться в зоні небезпеки. Якщо рудник №1 буде працювати, то ситуація буде під постійним контролем. Якщо ж буде так, як на другому руднику, то перспектива невтішна.
На другому руднику в шахту вже два роки немає доступу, невідомо що там відбувається. На першому руднику пустота, в яку дев`ятиповерховий будинок довжиною 100 метрів пройшов би легко…
***
Звісно, викладений вище текст – це далеко не все, що міг би сказати по цій темі Микола Яковлєв. В доступній формі він роз`яснив причини утворення провалля та можливі наслідки для регіону. Від імені старійшин Трускавця Лев Грицак подякував Миколі Івановичу за змістовну доповідь.
Як стало зрозуміло зі слів Миколи Яковлєва, для Трускавця немає безпосередньої загрози. Наші лікувальні води, в тому числі знаменита «Нафтуся», жодним чином не пов’язані з водами чи процесами рудника №2 Стебницького «Полімінералу». Але це не означає, що Трускавець має бути пасивним, і спокійно спостерігати, як проходитимуть чергові обвали. Бо так можна дочекатися руйнування дороги, яка сполучає наш курорт зі світом, так можна дочекатися людських жертв в сусідніх місцевостях на Дрогобиччині. Невизначеність – це найгірше, адже не вирішити проблему рудника №2 означає сидіти на пороховій бочці і гратися з вогнем.
«Рада Старійшин» взяла інформацію до відома, тобто, кожен зробив для себе певні висновки. Пряма трансляція виступу Миколи Яковлєва на Фейсбуці в групі «Трускавець. Оперативно» з подальшим її збереженням дала можливість оцінити наскільки серйозною є ситуація зі Стебником.
Окрім питання провалля «Рада Старійшин» заслухала ще доповідь вченого Ігоря Поповича про лікувальні фактори «Нафтусі». Оскільки час був обмежений, то дослідник королеви цілющих вод України, біоактивної живої води «Нафтуся» Ігор Попович зупинився на основних показниках: чим саме і в яких випадках корисна «Нафтуся». Члени Президії «Ради Старійшин» отримали в подарунок книгу «Жива вода Нафтуся», а окремі навіть подискутували з Ігорем Львовичем.
Також «Рада Старійшин» затвердила звіт громадської організації за 2018 рік, визнавши роботу в минулому році задовільною.
А першим серйозним заходом в новому 2019 році окрім обговорення теми стебницького провалля став благодійний обід, який пройшов у той же день, 9 січня, в ГКК «Карпати», де генеральним директором є голова МГО «Рада Старійшин» Лев Грицак.
Володимир Ключак
P.S. Відео виступу Миколи Яковлєва можна переглянути за посиланням https://www.facebook.com/volodymyr.kluczak/videos/2044275248942489/
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень