Міський голова Трускавця Андрій Кульчинський гідно пройшов випробування владою. За перших сто днів перебування на посаді він проявив себе з найкращої сторони, залишився таким же чуйним, інтелігентним, терплячим до людей, як і раніше. Сказано ж – лікар.
Сьогодні спілкуємося з Андрієм Кульчинським про його сто днів влади, про здобутки та проблеми, з якими йому довелося стикнутися.
– Андрію Богдановичу, минуло сто днів від моменту прийняття Вами присяги та вступу на пост міського голови Трускавця. Чи змінила Вас влада за ці сто днів?
– Сто процентів не змінила – я яким був, таким і залишився. У своєму житті я мав різні періоди – часи злетів та часи падінь. Тобто, набивав ґулі, як і кожен. І зрозумів – за всіх обставин потрібно залишатися людиною, бути порядним, берегти честь як зіницю ока. Тож чому мене має міняти влада?
Що для мене важливо? Я усвідомлюю, що посада мера – не вічна. Раніше чи пізніше її доведеться полишити. Тому хочу, щоб люди завжди до мене відносилися як до свого, до трускавчанина, як до людини. Я ж не живу в Станелі чи деінде поза межами Трускавця. Тому всі недогоди, якщо такі є в Трускавці, я також відчуваю на собі, як і решта трускавчан. Для прикладу, не було води через технічну поломку – у мене теж її не було, як і в інших мешканців.
Хочу, щоб люди зрозуміли – я з ними в одному кораблі. Міський голова – це не диктатор, це капітан і водночас колега.
– Хто Вам найбільше допомагає у Вашій роботі, а хто чи що заважає?
– Я пройшов ланки управлінської драбини – був лікарем, завідувачем відділення, потім головним лікарем, зараз працюю міським головою. І завжди намагаюся в людях знайти мотивацію, а також намагаюся поставити себе на їхнє місце. Це мені дуже допомагає.
Я задоволений роботою своїх заступників, керуючої справами, секретаря ради, бо бачу – вони працюють. Поверхнево цієї роботи може й не видно, але повірте, що проведено її за цих сто днів величезний масив – і по проектно-кошторисній документації, і по налагодженні зв’язків, які б допомогли залучити додаткове фінансування, зробити певні дії на користь міста, і по багатьох інших напрямках. А це вимагає багато часу.
Так, мене зараз намагаються відволікти – в цьому я бачу і позитив, і негатив. Якби я нічого не робив, або робив погано, то мене б не помічали. Значить, я роблю добре і вони бачать це і починають акцентувати увагу або на дрібницях, або на таких речах, які вони самі спонукали. Це я говорю про своїх попередників. Це вони створили проблеми, а зараз намагаються звалити свою вину на когось, організовують пікети, ведуть себе по-хамськи на сесії. Просто не хочеться на хамство відповідати хамством, це не в моїй природі. Проте не виключаю, що рано чи пізно щось з цим доведеться робити. Адже ми – найвищий орган влади у місті і ми не допустимо, щоб нами тут пробували маніпулювати.
Не хочу називати особистостей, стараюся не помічати цього, але фактом є те, що вони намагаються заважати працювати, забирають час. А час – це найбільша цінність. Аніж приділяти свій час тим, хто вже був при владі, краще приділити його нашим трускавчанам, по можливості посприяти у вирішенні проблем. Реальних проблем, а не штучних, як це мало місце з пікетом чи по базарах.
Скажу більше – мені за цих сто з лишком днів не соромно ні за один день. Я не бачу якихось свідомих прорахунків зі свого боку.
– За своїх сто днів Ви зробили, напевно, більше, ніж Ваш попередник Козир за рік…
– Я дивився як працював Козир – в перший рік у нього взагалі роботи не було. Практично він ішов по інерції Лева Грицака. Котельня міської лікарні була зроблена на 95% – він зарахував, що це його заслуга, зал Народного дому – аналогічна ситуація. Фінансування асфальтування доріг до Євро-2012 йшло з державного бюджету – до цього він теж непричетний. Та й то переасфальтували ті вулиці, які можна було й не чіпати. По воді теж особливих зрушень не було, бо місто готувалося до запровадження цілоденного водопостачання ще до його каденції. Знаю це добре, бо я ж тоді був депутатом міської ради.
Натомість за його каденції виникло стільки проблем, що годі описати. І зараз ми змушені їх розв’язувати…
– Чи знаєте Ви, що серед тих людей, які за Вас голосували, вже появилися перші розчаровані? Як гадаєте, чому?
– Всім догодити неможливо… Частина з них очікували посад, влаштування на роботу. Я прийшов у міську раду – сто чоловік працює. Якщо вони фахово працюють, є спеціалістами-професіоналами, то які можуть бути до них претензії? Я працюю сам і дивлюся, як працюють мої співробітники. Якщо вони встигають працювати в тому темпі, що я, то добре, а якщо ні, то використовую або психологічну мотивацію, або ставлю жорсткіші вимоги. Не справляться – будуть кадрові рішення. Комусь це може й не подобається, але такий мій стиль роботи.
Щодо посад, то я нікому нічого не обіцяв до виборів і нікому нічого не зобов’язаний – крім трускавчан. Я обіцяв, що працюватиму на розвиток Трускавця. Я пам’ятаю про це і роблю це. Як я це роблю – це вже не питання ста днів, це питання як мінімум року, щоб ми побачили конкретні здобутки.
А сто днів – це лише підготовча робота, це вироблення розуміння того, що ми маємо робити, з ким ми маємо робити, де ми маємо робити і як ми маємо це робити. Воно вже в нас є. Я чітко розумію, куди Трускавець має рухатися, в якому напрямку – стратегічно, тактично, з ким нам працювати і так далі.
Щодо тих розчарованих, на яких можливо дещо вплинула пропаганда моїх опонентів, то я на це дивлюся спокійно. Будь-яка влада, коли починає працювати, то починає з нульової відмітки. В ідеалі, коли мова йде про стратегічний термін, то його зображують у вигляді кривої, яка спочатку йде на спад, зниження, а потім на ріст. Чому? Спочатку йдуть непопулярні рішення, не видно підготовчої роботи, а згодом роботи, коли вже йдуть, то супроводжуються певними незручностями. Наприклад, риють канави, роблять асфальтування, ремонтують під`їзди – це брудно, це певний тимчасовий негатив. Але ж потім буде по-іншому, слід почекати, подивитися на результат, а не критикувати процес.
У мене законодавчо не визначено, чи я обраний міським головою на п’ять років чи на чотири або два. В цій ситуації потрібно коригувати планування. Хоча є заплановані певні речі на 5 років, але потрібно розробляти річні плани і не відкладати ресурси на потім, на завтрашній день. Та й ситуація в країні не надто прогнозована для цього. Це створює додаткові труднощі, так що доводиться жити сьогоднішнім роком.
Ми проводимо дуже велику роботу по залученні позабюджетних коштів – з обласного, державного фондів тощо. Якщо нам вдасться отримати хоча б десяту частину від наших запитів, то ми зробимо у Трускавці величезний прорив. Це стосується зокрема і парку, який є лицем нашого курорту, але насправді зараз він є ніяким. В переддень 190-річчя курорту нам з парком потрібно щось робити і то негайно. Ми стукаємо в усі двері – в мінекології, в мінрегіонбуд, облдержадміністрацію, звертаємося до власників оздоровниць, щоб зрушити проблему з глухого кута.
В нас за цей короткий період часу була велика кількість промо-турів (зі Львова, Латвії, Франції, Швейцарії) і ми стикнулися з тим, що вони кажуть: так, у вас прекрасні санаторії, але вийти за їхні межі – місто ніяке. Мені це дуже прикро чути, мені боляче, але я погоджуюся з цим, бо це правда. Нам треба з цим негайно щось робити. Бодай до річниці курорту слід зробити хоча б кілька вулиць, використати цю річницю, щоб підтягнути в місто певні кошти.
– На передвиборчих дебатах у Палаці культури імені Шевченка Ви обіцяли, що одним з Ваших перших кроків буде аудит діяльності попередньої влади. Де той аудит? І чи буде він?
– Є результати перевірки КРУ. Виявлені порушення – по лікарні, освіті, УЖКГіБ, «Парку курортному»… Я знаю, хто за це відповідає. Чи є потреба ще робити аудит після перевірки КРУ? Для чого? Щоб звільнити одних і призначити на посади інших?
Зараз проблема в чому? У всіх є амбіції, кожен хоче посад, але за цими амбіціями я не бачу належного професійного рівня та здатності працювати, не бачу фанатичності у доброму значенні цього слова. Я бачу у людей бажання мати крісло, бажання мати кабінет, машину, статус, але не бачу в них іскорки, запалу в очах, бажання бути корисними місту. Чому говорю про це? Та тому, що попри велику кількість бажаючих зайняти ту чи іншу посаду справді достойних мало. Багато ображається, коли я так кажу, не розуміють.
Щодо аудиту, то зараз ми плануємо провести аудит у водоканалі. Розібратися в тому, хто ж довів водоканал до того стану, в якому він зараз перебуває, не допоможуть ентузіасти чи пікетники, а тим більше попередники. Потрібні фахівці і ми над цим працюємо.
– Однією з проблем, які за цих сто днів вдалося зрушити з мертвої точки, є проблема боргів Трускавецького водоканалу перед Дрогобицьким. Як Вам за такий короткий термін вдалося досягти зменшення заборгованості на 11,5 мільйонів?
– Виключно завдяки добре налагодженим стосункам із мерами сусідніх міст, зокрема міським головою Дрогобича Тарасом Кучмою. Він спонукав начальника Дрогобицького водоканалу піти на списання цього боргу. Вони могли на це не йти, бо мали можливість списати свою суму, яка на них «висить». Але вони пішли нам назустріч.
Люди цього не помічають, як і не помічають інших позитивних речей, бо чомусь так є, що зауважується тільки погане. Але я на це не нарікаю, бо така вже людська природа.
Списання 11,5 мільйонів боргу – це далеко не все, що нам треба з водоканалом зробити. Прийнято стратегічне рішення (і воно буде зроблене) щодо повернення громаді частки водоканалу від «Альфи Плюс».
Інша стратегічна річ – ми шляхом постійних переговорів спонукали Дрогобич піти на подання до НКРЄ їхнього тарифу, у тому числі оптового тарифу на воду в Доброгостові. Це для нас має дуже велике значення.
З мене не впала шапка, коли я поїхав до Дрогобича… Кажу міському голові Дрогобича: «Тарасе Ярославовичу, ось зараз ми потратили з бюджету розвитку мільйон гривень. І мені серце кров`ю обливається, адже ці кошти могли піти на багато інших хороших проектів. Але ми мусіли це зробити, бо обленерго перекривало рубильник. На початку року цей мільйон гривень є, але в середині чи кінці року його не буде. Ми не можемо висіти у підвішеному стані, нам необхідно мати відправну точку по оптовій ціні. Дайте нам цю точку».
Але ж ця точка оптової ціни відразу лягає на підвищення їхнього тарифу. Я розумію, що у Дрогобичі також це є політично проблемним, адже дрогобичани теж не надто заможні і з невдоволенням зустрінуть звістку про підвищення тарифу на водопостачання. Але ж не можна вирішувати проблеми за рахунок Трускавця. Хоча й із труднощами, але Дрогобич погодився з нашими аргументами. Тому я вдячний Тарасу Кучмі, що він це розуміє.
Сподіваюся, що від цієї чіткої визначеності тепер виграємо всі ми. Адже на відміну від попередників, які торпедували «війну» між дрогобицьким та трускавецьким водоканалом, зараз ми показуємо, що ми – партнери, знаходимося по одній стороні, поруч, а не навпроти.
– Вашим здобутком є і те, що Трускавець все ж має шанс розширити межі, створити територіальну громаду з Оровом, Зимівками, іншими населеними пунктами. А як бути з Станелею, де є сильний опір війта Сащука впровадженню територіально-адміністративної реформи?
– Крапля точить камінь. Я спілкуюся з сільським головою, жителями Станелі і ніхто не каже, що не хоче в Трускавець. В той же час я бачу певне затягування процесу. Я розумію його природу, але ми не можемо довго чекати. Рано чи пізно ми підемо на процес об’єднання громад. І якщо Станеля не долучиться – ми залишимося сусідами, але в різних адміністративних одиницях. Це призведе до певних незручностей. Сподіваюся, що назбирається критична кількість мешканців села, які до цього не допустять.
– Чи задоволені Ви роботою депутатського корпусу у Трускавці? І як Вам взагалі працюється з депутатами у цьому скликанні?
– Працюється легше, ніж попередникам. Це математика – менше людей, то легше й працювати.
Якщо брати в загальному, то окремі депутати або навіть групи депутатів свідомо чи несвідомо не хочуть брати на себе відповідальність за непопулярні рішення. Ці рішення є непопулярні в короткостроковому плані, але в середньостроковому та довгостроковому плані ці рішення для міста є дуже корисні.
Для того, щоб бути «гарними» перед людьми, ці депутати не голосують, чим затягують процес радикальних змін в місті. Це більше позиція політика, а не позиція депутата міської ради. На жаль, у нас в Трускавці політичні ігри були гострими завжди (особливо в останні десять років), багато чого робиться для показухи, для піару. Та я в цьому не бачу аж такої великої трагедії, з цим можна і треба працювати, що я й намагаюся робити. Бо все-таки треба думати більше не про політику, а про господарку.
В роботі з депутатами намагаємося знайти компроміс, працювати на конструктив, почути всіх, хто має реальні корисні пропозиції.
– Вас нещадно критикують «вчорашні», пишуть наклепи та псують імідж Трускавця, а адекватної реакції на це чомусь немає. Де судові позови, де звернення в правоохоронні органи?
– А хто підписаний під цими статтями? Конкретні люди? Ні. Отже, це анонімки.
Вони роблять це юридично грамотно – під псевдонімами, в Інтернеті. Чи перспективна річ судитися із віртуальним сайтом? Ні. То для чого я буду тратити на них час? Вони, напевно, хочуть, щоб на них реагували, хочуть таким чином привернути до себе увагу. Та в мене час є зарезервований на важливіші справи. Краще я приділю його нашим трускавчанам, ніж буду тратити його на такі неперспективні речі.
Те, що вони мене обливають брудом – це зрозуміло, так проявляються їхні нереалізовані амбіції. Психологічно я дуже стійкий до цього. Вони намагаються вивести мене з рівноваги, але навряд чи це їм вдасться.
Але погано те, що вони намагаються поширити це за межі Трускавця, цілеспрямовано працюють на погіршення іміджу нашого курорту. Це дійсно неприємно. І це їм так не минеться, адже свідоме завдавання шкоди курорту – це удар не лише по владі, а по всьому Трускавцю, по санаторіях, готелях, місцевих мешканцях. Нехай оцінку їм дає громада – втім, вона це вже зробила на виборах, оцінила їхній популізм і розходження слів з ділом.
Мою роботу фахівець і так бачить. Для прикладу, вчора мені зателефонував один журналіст і розповів, що був в облдержадміністрації і там розпитував про органи місцевого самоврядування. То там порадили звернутися до нас – сказали, що Трускавець гіперактивний в масштабах області. Якщо хтось може й не зауважувати нашу роботу, то фахівець бачить нашу дію і бачить два-три кроки наперед до чого ця дія приведе. Хоча з іншої сторони ця дія може й не дати ефекту – це як в бізнесі, коли робиш кілька речей і щось спрацьовує, а щось ні.
– Що би Ви хотіли вдосконалити і про що мрієте?
– В суспільстві наявне тотальне розчарування владою. Те, що відбувається у вищих ешелонах влади, дехто автоматично проектує на місцевий рівень. Та це помилка. Тож хочеться, щоб зріс рівень довіри до влади, адже владу обирає народ, громада.
Хотілося б мені ще трішки вдосконалити середній менеджмент, але є одна проблема. Є хороші кадри, але працювати за ту зарплату, що є в органах місцевого самоврядування, вони не підуть. Проблема не в кадрах, а в фанатичних фахівцях.
Мені дуже хочеться, щоб у Трускавці всі наші мешканці пишалися, що вони трускавчани. Щоб вони могли з гордістю сказати: «Я живу в Трускавці!» і це відкривало їм двері. Як колись Трускавець був всесоюзною оздоровницею, так і щоб зараз він мав високий, значимий статус.
– Ваш попередник виступав проти отримання Трускавцем статусу курорту державного значення, а як ставитеся до цього Ви?
– Я дивлюся на це прагматично. Якщо це додає місту ресурс, то нам треба на це йти. А якщо це лише вивіска, то тоді навіщо? Навіщо тратити час, оббивати пороги в область, в Кабмін і так далі? Щоб просто отримати цей статус для галочки? Якщо я бачу за цією галочкою ресурси, тоді так.
Уявімо, що завтра отримуємо статус курорту державного значення – хіба відразу зникнуть непривабливі будівлі чи різко зросте кількість відпочивальників?
Пам`ятаєте, коли на запрошення Оксани Мотики у Трускавець приїжджав екс-міністр Павло Шеремета? Тоді я власне задав йому це саме питання. І він сказав, що жодних переваг статус курорту державного значення нам не дає.
Можливо, колись ми ще дійдемо до того рівня, як є міжнародні сертифікати (ISO та інші), що для отримання європейського статусу треба буде мати статус курорту державного значення…
– І останнє запитання – коли звітуватимете за сто днів роботи?
– Звіт за сто днів – це формальність, яка не передбачена законом. Тим не менше я підготував всі цифри, всі дані, що нами зроблено, чого вдалося досягнути, в яких обсягах. Це все є.
Скликати людей на піар-акцію – це неефективна трата часу, адже можна за цей час виконати конкретну роботу. Але я готовий прозвітувати. Коли конкретно? У понеділок, 14 березня, їду до Києва, повертаюся в вівторок. Середа – це колегія в облдержадміністрації, четвер – сесія. Так що звіт буде або у п’ятницю, 18 березня, або після цієї дати.
– Дякую за розмову.
Спілкувався Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень