Двадцять п’ять років тому відійшов у Вічність Батько.
Василь Андрійович Власюк був інженером-нафтовиком, раціоналізатором, винахідником. У 80-х роках у нас гостював чоловік із Канади, який розумівся на цій справі. Він казав, що якби мій Батько жив там, то вже би був мільйонером.
Якщо сказати, що чверть століття мені не вистачає Батька, значить, нічого не сказати. За життя я з ним не всім ділився, а він – зі мною. Зараз, коли я доганяю його життєвий вік, розумію, що саме він найкраще би мене зрозумів. Але все одно існує щось невидиме, яке дозволяє нам порозумітися. Навіть після його смерті я відчуваю теплу руку мого Батька на плечі. Усе, що я роблю, – з його мовчазної згоди.
Думав, як багато зможу сказати в цю трагічну річницю з дня його смерті, а слова не йдуть. Усе залишається на рівні почуттів, які словами не передаш.
Чомусь найбільше згадується дитинство і все, що було в ту чарівну пору пов’язане з моїм Батьком. А юнацькі роки, роки змужніння ніби в тумані. Мабуть, тому, що тоді більше думав про себе, аніж про батьків. Це вже потім приходить розуміння незворотності нашого життя. Серце щемить, а вже не можеш повернути назад ті золоті роки, коли ти найбільше був потрібний Батькові, але не відчував цього. Вся його любов перекинулась на внуків, але тривало це так мізерно мало.
Мій батько був професіоналом своєї справи. За копійки днював і ночував на роботі, не давав спокійно жити лінюхам і бездарам, а особливо тим із них, хто займав керівні посади. Як мені розповідали, він був справедливим щодо підлеглих, їхні провини брав на себе, бо вважав, що це саме він не догледів, не довчив цих людей.
Нині, коли мене звинувачують у всіх смертельних гріхах, а особливо в тому, що я, мовляв, за гроші пишу замовні статті, – згадую спокійну усмішку Батька і його слова: “Роби те, що маєш робити, і не зважай ні на що”. Мені дуже хочеться бути подібним на Тебе, Тату, і зробити все, аби не заплямити Твого чесного імені. Я буду робити те, що маю робити, бо за мене цього ніхто не зробить. Сподіваюсь, що мій син колись зрозуміє мене, як я тепер розумію Тебе…
Анатолій Власюк, часопис “Тустань”
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень