Опозиція нарешті пішла в свій останній і рішучий бій, оприлюднивши програму під назвою “Справедлива держава. Чесна влада. Гідне життя”.
Впадає в очі, що пріоритет, хоч і завуальовано, надано одній партії, бо програма вийшла під гаслом “За Батьківщину”. Назва ж є утопічною, бо держава по суті своїй не може бути справедливою, влада – чесною в аморальному суспільстві, а гідне життя можна дійсно забезпечити або при комунізмі, або в раю, бо люди завжди будуть соціально нерівними.
Програма об’єднаної опозиції є популізмом чистісінької води без належних механізмів утілення задуманого в життя, а окремі законодавчі акти, які передбачається замінити чи прийняти нові, не можуть по суті розв’язати проблему.
Наголос робиться на тому, що як тільки опозиція прийде до влади і утворить у Верховній Раді демократичну більшість, відразу будуть розв’язані нагальні соціальні проблеми. Скажімо, пенсія зросте на 334 гривні, а мінімальна зарплата в перерахунку становитиме 300 доларів. Мені цікаво, чи вистачить новим парламентаріям п’яти років навіть за умови імпічменту Януковича, аби втілити задумане в життя?
Опозицію можна зрозуміти. Найбільше їй розходиться на тому, аби прийти до влади, аби Юлія Тимошенко і Юрій Луценко були на волі. Для цього обдуреному народу можна пообіцяти все що завгодно. Упосліджені режимом Януковича вимагатимуть помсти, де правосуддю не буде місця, як і нині. Кампанійщина по боротьбі з корупцією продовжуватиметься і при новому режимі, аж поки справа не торкатиметься “своїх”. На зміну тих, хто нині вірно служить режиму Януковича, мають прийти ті, хто вірно служитиме режиму об’єднаної опозиції. Тоді так звана кадрова реформа Ющенка здаватиметься дитячою казочкою в порівнянні з кривавим трилером Тимошенко-Яценюка.
Я можу зрозуміти відчуття опозиції, відстороненої від влади. Я навіть допускаю, що багато опозиціонерів щиро прагнуть змін і готові змести режим Януковича. Але я не розумію, як за нинішньої системи влади це можна зробити? Можна до безкінечності удосконалювати державні інституції, але від закладеної в державі репресивної системи нікуди не дінешся. Можна говорити про демократію й одночасно леліяти ленінську владу рад. Можна мріяти про європейську Україну і в той же час декларувати підписання взаємовигідної і рівноправної угоди про створення зони вільної торгівлі з Росією. То куди все-таки нас штовхає опозиція – до Європейського чи Євразійського союзу?
Влада по-справжньому настрашилася цієї програми, з якої випливає, що сидітимуть усі. Це ще один привід для закручування гайок, адже сподіватися милостей від розлюченої опозиції не доводиться. Хіба би були домовленості про недоторканість, як між Ющенком і Кучмою, а потім між Януковичем і Ющенком.
Програма об’єднаної опозиції розрахована на плебс, найбільш руйнівну силу будь-яких революційних змін. Освіченому суспільству, здатному будувати, тут не знайшлося місця. Легше всіх пересадити і звинуватити у смертних гріхах, ніж збудувати цивілізоване суспільство, в якому були би зацікавлені жити й ті, хто нині змушений служити режиму Януковича.
І останнє, але найбільш важливе. Де в програмі об’єднаної опозиції національна ідея? Ми хочемо будувати світле майбутнє без Януковича десь в Африці чи на Північному полюсі? Чи зрозуміємо ми врешті-решт, що насамперед є українцями, а вже потім членами партій чи позапартійними?
Цю програму, звісно, можна удосконалити, як свого часу робили це з Конституцією України. Проте без механізмів утілення в життя хороших ідей конституція не спрацювала, хоча й вважається однією з найкращих в Європі.
Я буду всіма силами підтримувати прагнення опозиції змести режими Януковича й так само люто боротимуся з її популізмом, який заводить Україну на манівці. Дуже не хочеться, аби опозиція, перебравши владу в свої руки, утворила режим, потворніший за нинішній. Чи без крові не можна побудувати України, до якої з симпатією ставилися б у всьому світі? Може, все-таки спробуємо? Чи я такий же утопіст, як і опозиція?
Анатолій Власюк, часопис «Тустань»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень