У роки Першої світової у складі царської російської армії воювали 3,5 мільйона українців. Царських вояків не ховали – нашвидкуруч землею засипали… Цим військовим протистоянням і його трагічними наслідками вже не перший рік цікавиться член правління Львівської пошуково-дослідницької, правозахисної, історико-просвітницької громадської організації „Сумління” трускавчанин Богдан Гуцило. Богдан Іванович розповів, що на той час Царська російська армія реально загрожувала Угорщині. Щоб врятувати Угорщину і закрити шлях на Відень, австрійське командування перекинуло на цю ділянку 2-гу армію. У напрямку Верецького хребта, Лавочного, Стрия було розгорнуто корпус під командуванням генерала Гофмана. До складу корпусу входив і легіон Українських січових стрільців. Наші вояки у запеклих боях з Царською армією показали зразки військової майстерності і доблесті. Воювали не числом, а вмінням. Карпатські вершини по кілька разів переходили з рук в руки. Протягом двох тижнів лише стрілецька сотня під командуванням Коссака зазнала таких втрат – 31 вбитого вояка, 86 поранених, 60 захоплених у полон. Саме й той час на горі Бренів (це поблизу села Орів Сколівського району) з’явився маленький цвинтар, на ньому і поховали загиблих січових стрільців. 1941 року, після вступу німецьких військ до Дрогобича, до могили січових стрільців захоронили останки 17 жертв сталінських репресій з місцевої тюрми, бо декілька загиблих були родом з Орова.
Високий дубовий хрест на могилі стояв до 1946 року. Комуністичний режим намагався стерти з пам’яті і лиця землі будь-яку згадку про січовиків. 1979 року керманичі колгоспу імені Дзержинського бульдозером зрівняли із землею пагорб над похованням. 1989 року, не зважаючи на погрози, Богдан Гуцило організував громаду села на відновлення братської могили. Згодом там же перепоховали останки вояків УПА. У травні 1999 року на горі Бренів побудовано каплицю Пресвятої Богородиці, встановлено другу меморіальну таблицю, на якій вибито імена 79 повстанців, які поховані і перепоховані у цій могилі. Оскільки неподалік гори Бренів було важко поранено президента Української Головної Визвольної Ради Кирила Осьмака, тут 2006 року встановлено меморіальну таблицю.
А як пошанована пам’ять загиблих вояків Російської армії? Ніяк… Не забуваймо, що серед полеглих і нібито похованих в урочищі Лан на горі Магура біля села Орів, чимало вояків, призваних до війська з Рівненської, Волинської, Хмельницької областей. Російська царська армія мала незрівнянно більші втрати через недолугу тактику своїх генералів, нестачу зброї і боєприпасів, обмундирування. Для поховання своїх воїнів на вершині гори Магура розкопали велику ділянку. Після завершення боїв сюди звозили загиблих (близько тисячі!) протягом двох тижнів і просто засипали землею. Про те, щоб поховати полеглих за християнським звичаєм, російське командування чомусь не подумало. А час для цього був. Адже ця територія залишалася за росіянами протягом кількох місяців. Так і лежать на горі Магура кістки безіменних солдат. Протягом кількох десятиліть не було насипано могили, не відслужено панахиди і навіть не зроблено спроби встановити імені загиблих. Це потрібно не стільки мертвим, скільки живим, насамперед родичам загиблих… Богдан Гуцило стукає у всі двері, добивається включення поховань воїнів Російської царської армії у перелік пам’яток історії. Перейнявся цієї справою і мер Трускавця Лев Грицак. З його ініціативи ще 2001 року на горі Магура встановлено обеліск і дубовий хрест. Але щоб поховання були захищені законом, їм слід надати офіційний статус історичної пам’ятки. Богдан Іванович звертався з листом до Генерального консула Російської Федерації у Львові Євгена Гузєєва. Мав з ним телефону розмову міський голова Трускавця Лев Грицак. Консул пояснив, що немає повноважень ухвалювати якесь рішення, оскільки на горі Магура захоронені українці, а не росіяни… Дивна відповідь, не в дусі, як кажуть, християнської моралі… Але крига скресає. Управління охорони культурної спадщини облдержадміністрації розглянуло клопотання активістів організації „Сумління”. Тривають пошукові роботи і локалізація місця захоронення російських воїнів. Питання має бути остаточно вирішено у Києві – Державною службою з питань національної культурної спадщини.
Борис Козловський, газета «Високий Замок» (Дрогобиччина плюс)
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень