Квітневий Трускавець – білий. Занурений у вишнево-сливово-яблунево-магнолієве кипіння. У небі – білий дим голубів. Біла тиша йде за тобою назирці в старозавітних безлюдних провулках.
І останній акорд білості, останній акцент смаку – ресторація «Білий дворик». Білі стіни, біла солома, білий льон обрусів, білі вишиванки на музиках. Біла, якась особлива шляхетно-українська врочистість. Господар «Дворика» Володимир – мудрий у поглядах і твердий у принципах галичанин. За столом говорить про книги, про Трипілля, про скресання козацьких генів, про український «Вихід».
– А чому саме «Білий дворик»? – запитую я.
– Може тому, що в цьому чорно-білому світі все менше білого, – сумовито відповідає. – А тоді довірливо нахиляється і каже: – Хочете скуштувати білої горілки?
– А хіба вона буває іншого кольору?
– Це особлива – з березового соку. Вона жива.
Тверде холодне скло… і м’який гарячий трунок з тоном весняного гаю. Сльоза білого дерева. На мить здалося, що білий світ став трішки світлішим. Може, світло – це і є велика концентрація білого…
Мирослав Дочинець, “Зряче перо”, подорожні нотатки (1 травня 2017 р.), Фейсбук
P.S. Спасибі Анні Литвин та її “Перехресним стежкам” за нове відкриття Трускавця, Дрогобича, Борислава.
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень