Богдан Орлик :

По суті, Янукович вирішив провірити, чи є народ. Тушки – народ мовчить, Табачник – народ мовчить, тільки ледь шумить в кущах, ЧФ – ?

Мітинг з 5 тисяч чоловік – це дискредитація. Краще взагалі не збирати такі мітинги. Після Майдану. Це ознака поразки і відсутності народу. Мітинг 50 тисяч – це трохи краще, але ще нічого вирішити не може. Це ще не народ.

Зважить тушкова більшість Верховної Ради на 50 тисяч? Не думаю. А на 500 тисяч – коліна затремтіли би, гадаю. 500 тисяч – це не одна вулиця заповнена. Це море, яке повзе, повзе… Повзе і кричить… Кричить…

Чому затремтіли би коліна? Страшно? Є ще, дорогі, біологічне поле. Є підсвідомість власть прєдєржащіх. Є поле наелектризованої маси. Під вікнами. Що може з вами зробити юрба, коли ви їй плюнете в очі? Вона ж дика.

Не хочеться згадувати тут Киргизію, але януковичі, певний, слідкували за Киргизією. Та ні, у нас такого не буде – у нас Майдан був мирним.

Але і “тюльпанова революція” в Киргизії, напередодні Помаранчевої, також не мала стільки крові. Кажуть, тепер вона чомусь зовсім не подібна на ту, “тюльпанову”… Чому? Два рази в ту саму ріку не входять?

Чого хочуть Регіони? Крові? Бачите, вони зарвалися – і зараз українці поставлені буквально до стінки. Вони перед вибором: або вони раби, казли, або вільні. Бо Янукович веде себе так, як ніби українців нема. Як ніби вони казли. Повне ігнорування.

Нема українців і нема України як незалежної держави. Це вже факт. Путін в Україні вже через день – це вже його губернія.

Так що, українці, – проковтнемо? І оближемося? На сміх світу?

Так невже арифметична маса може щось змінити?

Та змінила же 5 років тому на Майдані. Без жодного пострілу. Достатньо було мільйону прийти. І постояти.

До речі, про постріли. Про фізичну силу. Цей фактор не треба недооцінювати. Фактично вже в Верховній Раді – як таке можливе? – верх бере той, хто фізично міцніший. Хто захопить трибуну, зал… Відомо ж, силові структури не мають права відтягувати народних обранців за вуха. Добрий приклад? Як треба діяти?

Є вирішальні моменти при певному загостренні ситуації, коли перемагає той, хто сміливий і – парадокс – фізично сильніший.

В Киргизії юрба (не така вже й велика) захопила парламент, президентський палац… Тепер там нова влада. Революція. На жаль, з кров’ю, бо якась сволота наказала стріляти в людей.

Тепер її депортували і вона сидить в казематах киргизької темниці. Знайшли і за кордоном.

Не думаю, що хтось в Україні наважиться коли-небудь віддати наказ стріляти в людей – особливо коли їх півмільйона. Побоїться. За власну шкіру. Навіть Кучма не відважився. То чого бояться українці? Самих себе?

Але допустимо, що хтось все-таки віддав наказ стріляти. Уявімо собі лише таке. По-перше, не заздрю я таким полковникам, їх долі. А Януковичу і його браткам – тоді вже точно кінець.

Народ їм не простить крові навіть однієї людини. Не знаю, чи це буде доля Чаушеску, але не простить. І Янукович, гадаю, це прекрасно розуміє. Всі Хами боягузи в душі.

Кров – це була би остання капля вже і так переповненої чаші.

По-друге, чому, я думаю, не буде крові – бо навіть якби якась сволота і віддала наказ стріляти в людей, виконавці не посміють виконувати такий наказ. Для цього потрібні головорізи, а такі за роки після Помаранчевої не підготовлені в Україні. Хіба що завезуть…

Але поставимо питання прямо, не боячись: чи має право суверенний народ увірватися в парламент, який продає його Вітчизну, і не дати її продати? Чи має?!

Чия влада – виборних осіб, які вирішили продати країну, чи народу (почитайте Конституцію)?

Якщо президент порушив Конституцію і здає незалежність держави, то він вивів себе за межі закону. Я не закликаю до насилля, борони Боже, а лише ставлю запитання.

Угоду ратифікували, хтось мітингує, а потім розійдуться? А Регіони саме в такому розвитку подій – “що можуть раби-казли?” – впевнені.

А завтра Янукович підпише угоду про взагалі безплатний газ для України (на три з половиною роки) в обмін на передачу Криму і Донецької області Росії (назавжди або на 99 літ “всього”): ото зрадіють ковбасники безплатній халяві.

І тушкова більшість буде ратифікувати. І що ж – і тоді українці не мають права прийти і зайняти ту Верховну Зраду?! Скажіть?! Вони мають “чтіть закон”? Який закон – якщо Закон і Конституцію поправ той, хто мав її захищати?

Дорогенькі, не будьте демократами до “потєрі подсознанія”, бо на це хами і розраховують. Що ви такі дурні. Що ви будете “чтіть закони” в той час як вони без жодних законів будуть розпродавати вашу Вітчизну і майбутнє ваших дітей і внуків.

І ті сотні тисяч, які віддали життя за незалежну Україну, перевертаються в землю. Сьогодні. В цю ніч.

Прийшли 5 тисяч, поспівали патріотичні пісні і перегаркувалися з голубими палатками… Українського народу нема. Є нація рабів.

Або – другий варіант – значить, ще мало. Ще голка не дістала до серця. Ще треба передати всі “ісконно руськіє” Крим і Донецьку область. Ввести другу російську. Створити спільну футбольну лігу. Спільну баскетбольну. З перспективою створити “незалежну” федеральну союзну державу з Росією.

Потече тоді ще і безплатна нафта в Україну. Ото буде – бензин по гривні за літр! На це тільки і розрахунок – що раб купиться за ковбасу і залишиться рабом.

А чи раб? Не буди лихо, поки воно тихе. Може, гайдамаки – то лише сон Шевченка. А, може, не сон. Адже гайдамаки до того, як вони ними стали, були мирними селянами, які не бачили нічого далі свого курятника.

Майдану також ніхто не міг передбачити – ніхто не думав, що в серцях людей є стільки почуття і сили. А все це було – і самі люди про це не знали, поки ті почуття не повели їх на Майдан. І про власну безпеку, вже не кажучи про ковбасу, ніхто не думав.

Бо людині лише здається, що вона живе хлібом єдиним. А на дні душі щось гризе. Щодня. Живе жага великого. У багатьох, якщо не у кожного. Жага зоряних хвилин (хто не зітхає по тих почуттях, які пережив в знаменні дні і ночі на Майдані і коли йшов штурмом до ЦВК?).

В дні Помаранчевої весь світ, затамувавши подих, спостерігав за Україною. Захоплювався нею.

А тепер? Тепер уже всі світові ЗМІ пишуть про “останній цвях в труну Помаранчевої революції”, яку забив Янукович угодою про Чорноморський флот.

На українцях, перед якими Захід п’ять років тому схиляв голову, впізнаючи в їх почуттях і поривах знайомі йому з минулого стани, пов’язані з жагою бути вільними, – тепер уже той же Захід поставив великий хрест.

Все, нема нації. Розчаровувався, бачите, Захід в українцях і в Помаранчевій революції. Виявляється, то був перший і останній сплеск – свобода і незалежність не є суттю українця.

А чи не є? Чи вимріяна Шевченком українська нація – лише його, Шевченка (поховайте та вставайте), сон? От і побачимо. В найближчі місяці. В найближчі дні. Бог послав Януковича, щоби поставити остаточний діагноз.

Богдан Орлик, політолог, для УП

About admin