Трошки Європи у каламутній воді

07.06.2011 | Filed under: Некатегоризовано

Юрій Винничук. Всеукраїнська газета ”Post-Поступ”

Прийшла до нас така влада, що тільки й дивиться, яку б іще капость Україні встругнути. Уся та наволоч – учорашні маргінали, які вилізли з грязі в князі, і, як кожен маргінал, дірвавшись до великих грошей, починають гребти під себе — і плювати їм на народ. Причому плювати навіть на свій данєцкій.

Думаєте, для них ті червоні прапори такі дорогі? Нічого такого. Але ж більше нічого їхня убога фантазія не може підказати, аби відволікти народ від зростання цін. Коли ціни росли за Ющенка, та й то далеко не такими темпами, ПРдуни верещали на кож­ному шоу про це, а зараз заткалися і лише щось невиразне белькочуть.

Шкода, що «Свобода» теж не може нічого гідного протиставити, та ж убогість думки. Шарпати георгіївські стрічки – не велике ге­ройство. Краще б орендували кілька чорних биків та муштрувати їх на червоне. Та й не як-будь, а так, аби роги били просто межи ноги – отуди. Щоб уже більше та червона зараза не розмножувалася.

Якщо хтось притім дуже захотів би попереживати за ветеранів, то не варто. Справ­жні ветерани вже по парадах не ходять. А ті, що вийдуть обвішані орденами й меда­лями, у костюмах, пропахлих нафталіном, і з бадьорим вогником в очах, за віком мо­жуть хіба що їхніми дітьми бути. А хто трохи старший, то відомо, де воював – у НКВС, штабах, на Колимі…

Але, знаєте, хочеться мені часом і про щось добре написати. А то все нарікаю на життя, владу критикую… Дружина каже: «Та ти б хоч на Великдень їм спокій дав». Отак і Великдень минув, а нічого доброго, світлого написати не вдалося. Ну, нічого, Великдень – це свято, яке завжди з нами. От я й дозрів нарешті. Спробую написати щось добре й радісне.

Бо ще до Дня пабєди був у нас День міста Лева, на святого Юрія почався, і три дні тривав. І ось у ці дні сталася просто-таки знаменна подія – нарешті озвалася наша ратуша голосом сурми.

З глибини середніх віків у європейських містах прижилася традиція утримувати коштом міста сурмача, який мав за обов’язок сурмити кожної години. Сурмач у давні часи був вартовим міста, відповідаючи за його безпеку, сигналячи про зародження пожежі й наближення ворога.

Колись більшість міст Європи мали свої позивні, які називалися гейналами. В одних містах сурма звучала кожні 15 хвилин, в інших — щогодини, а ще в інших лише зранку, о полудні й увечері. Після цього останнього сигналу місто замикало брами.

Сурмач на львівській ратуші з’явився не відразу. Спочатку він стояв біля годинни­ка на вежі над Галицькою брамою. А 1491 року, коли завершили будівництво ратуш­ної вежі, то помістили на ній годинника, сурмача і сторожа. Вежа була заввишки 58 метрів. До четвертого поверху – чотиристінна, вище – восьмистінна, а ще вище красувалася стрімка вежа, яку оточувала галерея. І саме на цій галереї ніс варту міський сурмач, сповіщаючи сурмою на чотири роги удар кожної години.

Сурмач мав на вежі помешкання. Згідно з інструкцією, він повинен був «мати товариша або сина і щогодини вдень і вночі виголошувати сигнали часу, у святкові дні тішити жителів гарною грою, а передовсім пильнувати місто від усякого наїзду і вогню».

На Різдво сурмача очікувала особлива винагорода. Якщо йому вдавалося голосно і майстерно просурмити традиційні гейнали на «заутреню Різдва Христового», то отримував цілого золотого. У святкові дні сурмач виконував не ординарну мелодію, а якусь особливу, таку, що й вухо тішила, і до церкви кликала.

Сурмач завше вирізнявся своїм святковим вбранням, носив кунтуш, жупан, шапку і барвистий пояс. Залежно від заможності Львова кількість сурмачів змінювалася, інколи їх було аж п’ятеро. І коли сурмило п’ять сурм водночас, це було неабияке видовище, особливо, коли ворони, сполохані звуками сурми, злітали з голосним карканням у небо. А деколи цю службу виконував сурмач зі своєю дружиною, і дружина в блакитному фартуху теж сурмила незгірш чоловіка.

Як зазначив Іван Крип’якевич, завіршував Юрій Андрухович, а заспівав Віктор Морозов, «14 липня 1826 року сталася подія, що потрясла цілим Львовом: стара ратушева вежа пополудні зарисувалася (трісла) й о годині чверть на сему вечером із великим тріскотом завалилася. Наперед уже спорожнено Ринок від людей, але все-таки у звалищах погибли трубач, два жовніри і три робітники».

Історик Франц Яворський уточнив: «14 липня 1826-го о шостій п’ятнадцять вечора донька сурмача заграла на чотири сторони світу годину. Незважаючи на те, що вежа ратушова уже дала тріщину і тріщина поволі росла, на галереї, окрім сурмача, знаходилися також два жовніри, які прибули туди з цікавості. А за хвилю о 18. ЗО стара кампіанівська вежа обвалилася. Величезний туман куряви затулив цілий Ринок».

Падіння ратуші вплинуло дуже болісно на львів’ян, якийсь безіменний автор навіть сотворив «вірша з нагоди падіння славетної вежі», в якому повідомив: «З великим жалем зітхаю і обличчя сльозами вмиваю».

На час, коли тріщина на вежі почала збільшуватися, перед ратушею зібрався великий тлум людей. Цікаво, що людиною, яка зчинила ґвалт, що вежа ось-ось завалиться, і завдяки чому роззяви встигли розбігтися, а кількість жертв не зросла,був тесля з таким віщим ім’ям Кафка. За що опісля отримав навіть почесного хреста з Відня.

А Львів – це таке місто, що навіть трагічну подію може перетворити на веселу пісню. Відтак падіння вежі оспіване було не тільки у віршах, вуличних піснях, а й у драмах, белетристиці. Ян Камінський написав водевіль «Руйнація ратушової вежі». У наш час Юрій Андрухович створив на цю тему вірша, а Віктор Морозов поклав його на музику.

Вежу опісля відбудували, і сурмач знову сурмив на чотири сторони світу. Але після 1939 року настала тривала перерва совєтська влада не потребувала жодних загальноєвропейських традицій, тому позникали сурмачі не тільки у Галичині, а й у Прибалтиці. Однак, якщо у Прибалтиці відразу після здобуття незалежності цю традицію відродили, у нас чухалися цілих двадцять років.

Цікаво, що в Польщі теж не відразу після війни у всіх містах сурми заграли. Досі най- відомішими містами, де регулярно звучав сигнал сурми, були Краків і Познань, але поволі долучилися й інші. Недавно й у Ґданську оголосили конкурс на найкращу мелодію для сурми і, відповідно, на найкращого виконавця. В умовах конкурсу зазначено, що твір повинен бути пов’язаний з історичними традиціями Ґданська, а водночас відповідати умовам гейналу – короткого музичного твору. А задля ще дужчої заманки вирішили у Ґданську оживити героїню популярної історичної повісті «Панєнка з окєнка». І тепер ця панянка буде вітати туристів з вікна кам’яниці, описаній у повісті.

І ось усі 20 років незалежності я намагався достукатися до сердець львівських мерів, серів, перів, пройдисвітів і патріотів, партократів і демократів, усі вони радісно кивали головами, казали: «Чудова ідея!» і не робили нічого. Поволі в мені почала наростати лють. Я почав фонтанувати гнівними репліками на телебаченні і в пресі. Я почав їх називати рагулями й іншими поганими словами. І сталося диво!

Тепер ви зрозуміли, яка тема мого допису? Тема звучить так: «Сила друкованого слова на сучасному етапі»! Після чергового інтерв’ю, в якому я знову згадав львівських рагулів, пролунав дзвінок… Ні, не з ратуші. Задзвонив видавець «Експресу» і «Рost-Поступу» Ігор Починок, який, прочитавши моє інтерв’ю, загорівся втілити в життя те, що вже скидалося на безнадійну маячню. І відтоді все закрутилося. Відомий композитор Юрій Ланюк за лічені дні створив кілька варіантів мелодії для сурми. Модельєр Оксана Караванська погодилася буквально за тиждень не тільки спроектувати дві уніформи для сурмачів, а навіть їх пошити.

І ось 7 травня двоє сурмачів зійшли на вежу та почали сурмити кожну годину. Так, як то є в багатьох містах Заходу. Бо глибокі традиції пальми товариша Мєрцалова якось нас не дуже надихають. Хочеться, знаєте, трошки Європи. І вже навіть подекуди вона у нас є. Оце заходжу сьогодні до крамниці «Продукти з Італії», купую італійський хліб, італійські макарони (1 кг- 18 грн.), великий шмат сиру «Parmigiano Reggiano», півтора­літрову пляшку білого «Тгеbbiano D’Abruzzo» (45 грн.) і думаю собі: ех, шкода, що не можу я товариша Азарова пригостити. А то ж він, бідачка, мусить свою екологічно чисту капусту хрумати. Котру сам і вирощує. Хоча, може, він і не ту капусту мав на увазі, котру кози люблять, а ту, що – депутати.

Але не будемо про сумне. У душі – свято. На ратуші грають сурми, і, можливо, нічого особливого не сталося, крім одного: ми нарешті проклали місток через урвище завширшки у понад 70 років і поєднали нинішній Львів із тим, що був і за Польщі, і за Австрії, і навіть за короля Данила.

Юрій Винничук.

Всеукраїнська газета “рost-Поступ”

Шукайте у продажу. Рекомендована ціна 3 грн.

Наступний номер post – ПОСТУПУ в продажі 7 липня

(Переглядів 94 , 1 переглядів сьогодні)

About 

Tags: , ,

Газ на авто. Трускавець

Новини Трускавця та регіону

ТОП коментованих за тиждень

  • None found

Оголошення ТВ

  • Запрошуємо вивчати англійську мову!
    26.08.2022 | 15:47

    Курси іноземних мов Ірини Ченцової запрошують дітей та дорослих вивчати англійську мову з використанням інноваційних методик та сучасних підручників провідних британських та американських видавництв. Ми пропонуємо заняття в групах (7-10 чоловік), індивідуальне та корпоративне навчання, підготовку до ЗНО та здачі екзаменів на міжнародні сертифікати (IELTS, TOEFIL), а також Експрес-курси   для   дорослих   (англійська   для   подорожей   та […]

  • Потрібен викладач англійської мови!
    26.08.2022 | 15:45

    Курси іноземних мов Ірини Ченцової: потрібний викладач англійської мови! Вимоги: – Вища освіта за спеціальністю, – Досвід роботи від 1 року, досвід підготовки до ЗНО та міжнародних екзаменів, – Високий рівень володіння англійською (С1-С2), – Бажання працювати та розвиватись, – Творчий підхід до роботи, – Порядність, пунктуальність, відповідальність, – Сумлінне ставлення до роботи, Що ми […]

  • Archive for Оголошення ТВ »

Архіви