Трошки Європи у каламутній воді

07.06.2011 | Filed under: Некатегоризовано

Юрій Винничук. Всеукраїнська газета ”Post-Поступ”

Прийшла до нас така влада, що тільки й дивиться, яку б іще капость Україні встругнути. Уся та наволоч – учорашні маргінали, які вилізли з грязі в князі, і, як кожен маргінал, дірвавшись до великих грошей, починають гребти під себе — і плювати їм на народ. Причому плювати навіть на свій данєцкій.

Думаєте, для них ті червоні прапори такі дорогі? Нічого такого. Але ж більше нічого їхня убога фантазія не може підказати, аби відволікти народ від зростання цін. Коли ціни росли за Ющенка, та й то далеко не такими темпами, ПРдуни верещали на кож­ному шоу про це, а зараз заткалися і лише щось невиразне белькочуть.

Шкода, що «Свобода» теж не може нічого гідного протиставити, та ж убогість думки. Шарпати георгіївські стрічки – не велике ге­ройство. Краще б орендували кілька чорних биків та муштрувати їх на червоне. Та й не як-будь, а так, аби роги били просто межи ноги – отуди. Щоб уже більше та червона зараза не розмножувалася.

Якщо хтось притім дуже захотів би попереживати за ветеранів, то не варто. Справ­жні ветерани вже по парадах не ходять. А ті, що вийдуть обвішані орденами й меда­лями, у костюмах, пропахлих нафталіном, і з бадьорим вогником в очах, за віком мо­жуть хіба що їхніми дітьми бути. А хто трохи старший, то відомо, де воював – у НКВС, штабах, на Колимі…

Але, знаєте, хочеться мені часом і про щось добре написати. А то все нарікаю на життя, владу критикую… Дружина каже: «Та ти б хоч на Великдень їм спокій дав». Отак і Великдень минув, а нічого доброго, світлого написати не вдалося. Ну, нічого, Великдень – це свято, яке завжди з нами. От я й дозрів нарешті. Спробую написати щось добре й радісне.

Бо ще до Дня пабєди був у нас День міста Лева, на святого Юрія почався, і три дні тривав. І ось у ці дні сталася просто-таки знаменна подія – нарешті озвалася наша ратуша голосом сурми.

З глибини середніх віків у європейських містах прижилася традиція утримувати коштом міста сурмача, який мав за обов’язок сурмити кожної години. Сурмач у давні часи був вартовим міста, відповідаючи за його безпеку, сигналячи про зародження пожежі й наближення ворога.

Колись більшість міст Європи мали свої позивні, які називалися гейналами. В одних містах сурма звучала кожні 15 хвилин, в інших — щогодини, а ще в інших лише зранку, о полудні й увечері. Після цього останнього сигналу місто замикало брами.

Сурмач на львівській ратуші з’явився не відразу. Спочатку він стояв біля годинни­ка на вежі над Галицькою брамою. А 1491 року, коли завершили будівництво ратуш­ної вежі, то помістили на ній годинника, сурмача і сторожа. Вежа була заввишки 58 метрів. До четвертого поверху – чотиристінна, вище – восьмистінна, а ще вище красувалася стрімка вежа, яку оточувала галерея. І саме на цій галереї ніс варту міський сурмач, сповіщаючи сурмою на чотири роги удар кожної години.

Сурмач мав на вежі помешкання. Згідно з інструкцією, він повинен був «мати товариша або сина і щогодини вдень і вночі виголошувати сигнали часу, у святкові дні тішити жителів гарною грою, а передовсім пильнувати місто від усякого наїзду і вогню».

На Різдво сурмача очікувала особлива винагорода. Якщо йому вдавалося голосно і майстерно просурмити традиційні гейнали на «заутреню Різдва Христового», то отримував цілого золотого. У святкові дні сурмач виконував не ординарну мелодію, а якусь особливу, таку, що й вухо тішила, і до церкви кликала.

Сурмач завше вирізнявся своїм святковим вбранням, носив кунтуш, жупан, шапку і барвистий пояс. Залежно від заможності Львова кількість сурмачів змінювалася, інколи їх було аж п’ятеро. І коли сурмило п’ять сурм водночас, це було неабияке видовище, особливо, коли ворони, сполохані звуками сурми, злітали з голосним карканням у небо. А деколи цю службу виконував сурмач зі своєю дружиною, і дружина в блакитному фартуху теж сурмила незгірш чоловіка.

Як зазначив Іван Крип’якевич, завіршував Юрій Андрухович, а заспівав Віктор Морозов, «14 липня 1826 року сталася подія, що потрясла цілим Львовом: стара ратушева вежа пополудні зарисувалася (трісла) й о годині чверть на сему вечером із великим тріскотом завалилася. Наперед уже спорожнено Ринок від людей, але все-таки у звалищах погибли трубач, два жовніри і три робітники».

Історик Франц Яворський уточнив: «14 липня 1826-го о шостій п’ятнадцять вечора донька сурмача заграла на чотири сторони світу годину. Незважаючи на те, що вежа ратушова уже дала тріщину і тріщина поволі росла, на галереї, окрім сурмача, знаходилися також два жовніри, які прибули туди з цікавості. А за хвилю о 18. ЗО стара кампіанівська вежа обвалилася. Величезний туман куряви затулив цілий Ринок».

Падіння ратуші вплинуло дуже болісно на львів’ян, якийсь безіменний автор навіть сотворив «вірша з нагоди падіння славетної вежі», в якому повідомив: «З великим жалем зітхаю і обличчя сльозами вмиваю».

На час, коли тріщина на вежі почала збільшуватися, перед ратушею зібрався великий тлум людей. Цікаво, що людиною, яка зчинила ґвалт, що вежа ось-ось завалиться, і завдяки чому роззяви встигли розбігтися, а кількість жертв не зросла,був тесля з таким віщим ім’ям Кафка. За що опісля отримав навіть почесного хреста з Відня.

А Львів – це таке місто, що навіть трагічну подію може перетворити на веселу пісню. Відтак падіння вежі оспіване було не тільки у віршах, вуличних піснях, а й у драмах, белетристиці. Ян Камінський написав водевіль «Руйнація ратушової вежі». У наш час Юрій Андрухович створив на цю тему вірша, а Віктор Морозов поклав його на музику.

Вежу опісля відбудували, і сурмач знову сурмив на чотири сторони світу. Але після 1939 року настала тривала перерва совєтська влада не потребувала жодних загальноєвропейських традицій, тому позникали сурмачі не тільки у Галичині, а й у Прибалтиці. Однак, якщо у Прибалтиці відразу після здобуття незалежності цю традицію відродили, у нас чухалися цілих двадцять років.

Цікаво, що в Польщі теж не відразу після війни у всіх містах сурми заграли. Досі най- відомішими містами, де регулярно звучав сигнал сурми, були Краків і Познань, але поволі долучилися й інші. Недавно й у Ґданську оголосили конкурс на найкращу мелодію для сурми і, відповідно, на найкращого виконавця. В умовах конкурсу зазначено, що твір повинен бути пов’язаний з історичними традиціями Ґданська, а водночас відповідати умовам гейналу – короткого музичного твору. А задля ще дужчої заманки вирішили у Ґданську оживити героїню популярної історичної повісті «Панєнка з окєнка». І тепер ця панянка буде вітати туристів з вікна кам’яниці, описаній у повісті.

І ось усі 20 років незалежності я намагався достукатися до сердець львівських мерів, серів, перів, пройдисвітів і патріотів, партократів і демократів, усі вони радісно кивали головами, казали: «Чудова ідея!» і не робили нічого. Поволі в мені почала наростати лють. Я почав фонтанувати гнівними репліками на телебаченні і в пресі. Я почав їх називати рагулями й іншими поганими словами. І сталося диво!

Тепер ви зрозуміли, яка тема мого допису? Тема звучить так: «Сила друкованого слова на сучасному етапі»! Після чергового інтерв’ю, в якому я знову згадав львівських рагулів, пролунав дзвінок… Ні, не з ратуші. Задзвонив видавець «Експресу» і «Рost-Поступу» Ігор Починок, який, прочитавши моє інтерв’ю, загорівся втілити в життя те, що вже скидалося на безнадійну маячню. І відтоді все закрутилося. Відомий композитор Юрій Ланюк за лічені дні створив кілька варіантів мелодії для сурми. Модельєр Оксана Караванська погодилася буквально за тиждень не тільки спроектувати дві уніформи для сурмачів, а навіть їх пошити.

І ось 7 травня двоє сурмачів зійшли на вежу та почали сурмити кожну годину. Так, як то є в багатьох містах Заходу. Бо глибокі традиції пальми товариша Мєрцалова якось нас не дуже надихають. Хочеться, знаєте, трошки Європи. І вже навіть подекуди вона у нас є. Оце заходжу сьогодні до крамниці «Продукти з Італії», купую італійський хліб, італійські макарони (1 кг- 18 грн.), великий шмат сиру «Parmigiano Reggiano», півтора­літрову пляшку білого «Тгеbbiano D’Abruzzo» (45 грн.) і думаю собі: ех, шкода, що не можу я товариша Азарова пригостити. А то ж він, бідачка, мусить свою екологічно чисту капусту хрумати. Котру сам і вирощує. Хоча, може, він і не ту капусту мав на увазі, котру кози люблять, а ту, що – депутати.

Але не будемо про сумне. У душі – свято. На ратуші грають сурми, і, можливо, нічого особливого не сталося, крім одного: ми нарешті проклали місток через урвище завширшки у понад 70 років і поєднали нинішній Львів із тим, що був і за Польщі, і за Австрії, і навіть за короля Данила.

Юрій Винничук.

Всеукраїнська газета “рost-Поступ”

Шукайте у продажу. Рекомендована ціна 3 грн.

Наступний номер post – ПОСТУПУ в продажі 7 липня

(Переглядів 94 , 1 переглядів сьогодні)

About 

Tags: , ,

Газ на авто. Трускавець

Новини Трускавця та регіону

ТОП коментованих за тиждень

  • None found

Оголошення ТВ

  • Запрошуємо юних футболістів
    31.01.2020 | 13:57

    Футбольна школа «КМС» (м. Трускавець) проводить відбір хлопців 2009-2010 р.н. в секцію футболу. Контактний телефон:  096-064-71-97 (тренер Володимир Смола). (Переглядів 1 , 1 переглядів сьогодні) Також читайтеОголошується набір дітей для занять футболом (0)Козацька слобода “Раковець” запрошує на риболовлю (0)Футбольна школа «КМС» поповнилася 12 юними футболістами (0)Трускавчан запрошують на Майдан Незалежності на перегляди футбольних матчів (0)

  • Шукаю роботу з ведення бухгалтерського обліку
    28.01.2020 | 16:00

    Шукаю роботу з ведення бухгалтерського обліку підприємців. Конт. тел. 067-67-27-641. (Переглядів 1 , 1 переглядів сьогодні) Також читайтеКозацька слобода “Раковець” запрошує на риболовлю (0)Запрошуємо спільно відзначити День Соборності України (0)Шукаю роботу з прибирання приватних будинків (0)В музеї міста-курорту відкриють виставку про кримськотатарську спадщину (0)

  • Archive for Оголошення ТВ »

Архіви