“Непросто бути наймолодшим і одночасно батьком для всіх. Прикладом такого батьківства для мене є постать Владики Юліана Вороновського”. Так про правлячого архієрея Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ сказав Глава Церкви, Верховний Архиєпископ всіх греко-католиків в Україні та на поселеннях, Блаженнійший Святослав Шевчук. Глава УГКЦ приїхав минулої суботи до Дрогобича, щоб особисто привітати Владику Юліана із 75-літтям. Він – учень Владики, адже навчався у Львівській духовній семінарії, коли Юліан Вороновський був її ректором. Про ті далекі часи і про сьогодення Церкви, про історію єпархії та про сучасні завдання, які стоять перед УГКЦ, говорилося на двох заходах, які проходили у п’ятницю та суботу в приміщенні Дрогобицької духовної семінарії блаженних Віталія, Северина та Якима. 6 травня було проведено презентацію книги “Нехай буде воля Твоя” (про Владику Юліана Вороновського до його 75-ліття), а 7 травня відбулася зустріч семінаристів та представників місцевих ЗМІ із Главою УГКЦ Блаженнійшим Святославом. Отже, про все по порядку.
У травні 2011 року вийшла у світ книга, яка є словесним портретом життя владики Юліяна Вороновського, єпископа Самбірсько-Дрогобицького. Книга присвячена 75-літньому ювілею з дня уродин архієрея, а також 25-літньому ювілею його єпископського служіння. Мета її видання, зі слів учасників презентації – зберегти надзвичайно цінну спадщину, усну історію Церкви, носієм якої є її учасники та безпосередні творці, адже “вже багато людей за останні 20 років фізично відійшли у Вічність”, як сказав о. Мирон Бендик.
Видання, яке отримало назву від слів Христової молитви, що вказані на гербі архиєрея, називається «Нехай буде воля Твоя». Над книгою впродовж року працював колектив авторів. Це, зокрема, – ректор Дрогобицької духовної семінарії о. Мирон Бендик, редактор єпархіальної газети «Жива вода»та настоятель парафії Різдва Пресвятої Богородиці в Стебнику о. Михайло Бучинський та історик, магістр богослов’я, автор чисельних статей у єпархіальному молодіжному часописі “З любов’ю у світ” брат Ігор Бриндак.
«Кожен, хто мав нагоду спілкуватись з владикою Юліяном Вороновським, міг переконатись, що цей чоловік, попри свій високий духовний сан і велике коло обов’язків, вміє слухати інших і толерує чужу думку,» – зазначає о. Михайло Бучинський, один із авторів книги.
У книзі, яка широко розповідає про життєвий шлях владики Юліяна, розкрито також сторінки підпільної та відродженої Української Греко-Католицької Церкви. Отож вона буде цікавою як для широкого кола читачів, так і для тих, хто бажає детально ознайомитись із життям Української Греко-Католицької Церкви.
Гортаючи це 75-сторінкове видання, крок за кроком починаєш розуміти всю велич Божу, чиє Провидіння зберегло для українців греко-католицьку церкву, починаєш усвідомлювати героїзм священиків та єпископів, які готові були стати новітніми мучениками, ніж зректися Христової віри чи перейти на православ’я чи службу КҐБ. Рік за роком проходиш разом із Юрієм Вороновським від його народження в 1936 році в побожній галицькій родині аж до тепер, коли цей сивий старець має величезний авторитет та повагу і в єпархії, і в усій церкві, і навіть поза її межами. Школа, навчання світське та духовне, монаше та священиче покликання, переслідування 70 – 80- х рр. та відродження Церкви, яка повстала, наче Фенікс із попелу. Історія УГКЦ показана в тісному переплетенні з історією однієї людини, яка з іншими людьми (рідний брат Василь Вороновський, владики Володимир Стернюк, Василь Величковський, архімандрит Никанор Дейнега, світські католики, які зберегли батьківську віру, незважаючи на переслідування) пройшла нелегкий шлях від часів Нерона до часів Костянтина.
У п’ятницю, 6 травня, в свято Юрія (Владика Юліан охрещений як Юрій) правлячий архієрей ділився своїми спогадами із семінаристами та журналістами і всі слухали, затаївши подих. Про підготовку видання розповіли і отець-канцлер Тарас Гарасимчук, і ректор семінарії о. Мирон Бендик, і директор видавництва “Коло” Микола Походжай. А вже наступного дня, після урочистої подячної Служби Божої в кафедральному храмі Пресвятої Трійці, із семінаристами та журналістами зустрілися Глава УГКЦ Блаженнійший Святослав, єпископ-коад’ютор СДЄ УГКЦ Ярослав Приріз, о. Мирон Бендик.
Владика Ярослав Приріз на правах господаря щиро вітав Блаженнійшого Святослава в залі семінарії, він попросив уділити благословення для працівників слова – слова, яке закорінене в Лоґос, звідки маємо черпати натхнення до потрібної, нелегкої, тонкої праці. А завершальне слово подяки сказав о. Мирон Бендик.
Фактично годинна зустріч Глави УГКЦ майже повністю була зайнята відповідями на запитання, які ставили журналісти. А вони були непростими – що Вам не подобається в Церкві? як вирішити проблему “підгорецьких отців”? яким Ви бачите соціальне служіння Церкви? який Ваш погляд на біоетику? що Ви скажете про “теологію визволення” як пастир, що працював на теренах Латинської Америки? які пріоритети Вашого служіння на посту церковного лідера? та інші.
Кожна відповідь – не сенсація і не піар, а мудре слово, послання миру та любові. “Я би хотів помирити всіх дітей єдиної матері – Київської Церкви”, говорить Блаженнійший стосовно церковних проблем в Україні і каже, що піде шляхом кардинала Мирослава-Івана та кардинала Любомира, які вибачали та просили вибачення. “В нашій традиції прийнято все робити тричі”, напівжартома-напівсерйозно додає Верховний Архиєпископ.
Він каже і про те, що бути молодим християнином – це дуже природньо, що греко-католицькій церкві потрібно відкрити двері найкращих навчальних закладів світу, щоб молоді могли себе показати, розкрити, реалізувати, говорить про субкультури і про те, що часто молоді люди можуть легше знайти спільну мову зі своїми ровесниками з іншого континенту, ніж із людьми старшого покоління, іноді навіть і з власними батьками. Про УПГКЦ (“підгорецькі монахи”) Глава УГКЦ говорить так: “Головне – не дати зужити наше добре ім’я тим, які хочуть ним прикриватися. Жодного відношення до Католицької Церкви вони не мають”. Проте одразу ж зауважує, що є питання іншого характеру – “такі угрупування перехоплюють ті теми, про які ми повинні говорити”.
“Ми до кінця мусимо бути собою”, зазначає Блаженнійший Святослав і розповідає, як неправильно розуміють часто чиновники питання реституції (повернення) церковного майна, адже Церква не лише молиться, а й здійснює соціальне служіння, допомагає убогим, потребуючим. Церква має чітке бачення того, як вона повинна розвиватися тепер і в найближчій та і у віддаленій перспективі (10 – 20 років), одне з важливих завдань для Церкви – “розпрацювати присутність в ЗМІ, зокрема в Інтернет-просторі і то різними мовами”, а також зробити так, що “де потрібні наші священики, вони там будуть”.
В Аргентині організовують школи батьків, де тата вчать бути татом, розповів Глава УГКЦ. В нас прикладом батька є правлячий архієрей єпархії Владика Юліан. Хоч тіло немічне, але дух сильний! – так ще десяток років тому говорили про Папу Івана Павла ІІ. Так можна сказати і про Владику Юліана. Живіть нам ще довгі роки, вчіть нас, врозумляйте, ведіть, будьте прикладом, наш добрий батьку, тату, отче, Владико Юліане…
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень