Кожного дня ми прокидаємося, вмиваємося, звершуємо молитву, дякуючи Богу за всі Його ласки в нашому житті і йдемо до своїх звичайних справ, занять. Інколи наші дні разюче подібні один на другий, інколи цілковито відмінні. Проте час летить невблаганно і в один прекрасний день ми усвідомлюємо, що не в цій рутині сенс нашого життя і що, можливо, ми не виконуємо місію, задля якої ми прийшли в цей світ, місію, яка покладена на нас згори.
Над питанням сенсу життя філософи, та і звичайні люди, задумувалися ще з стародавніх часів. Який сенс в нашому народженні, терпінні, радощах та розчаруваннях, для чого ми топчемо ряст хто 50, хто 100, а хто тільки 20 років? Чи у всіх одна загальна місія, чи в кожного своя, індивідуальна, неповторна? І наскільки ми приблизилися до її виконання, а може це взагалі mission impossible? З таких питань народжується криза, але не завжди слово «криза» є негативного забарвлення, адже якби не було кризи, то не було б навернення святого Павла, не було б розкаяного блудного сина, не було б святості в наш такий непростий час. Криза несе в собі переосмислення та оновлення, варто тільки переживати її з Богом, не ховаючись від Нього як Адам і не зневірюючись як Юда. Хоча часто оновлення, якого ми так прагнемо на словах, насправді нас лякає, адже воно потребує зняття заскорузлого панцира та зміни світосприйняття, потребує змін не позірних, а направду радикальних.
В Святому Письмі є місця, які не втомлюєшся перечитувати навіть щодня, в Біблії можемо знайти пораду на різні випадки життя. Слово Боже усмиряє гнів, подвоює радість, розділяє горе, дає мудру пораду в критичній ситуації, вчить життя по правді, а не так, як хоче нам накинути світ. Люди віруючі, які не бояться публічно назвати себе християнами, незалежно від того, до якої конфесії належать, тим і сильні, що в Слові Божому вони мають підтримку і вірять, що все зможуть в Тому, Хто їх зміцнює. Процес самовдосконалення людини в християнстві значно потужніший, ніж, для прикладу, в буддизмі, ісламі, синкретичних віруваннях, хоча це може і дивно звучати. Мова йде про справжніх християн, а не тих, хто за дрібницями не здатний побачити величі Відкуплення.
Саме в Біблії людина може знайти те джерело живої води, яке задовольнить духовну спрагу, саме в цій Книзі Книг можна здобути науку, якої не дасть жоден університет – науку любові до Бога та ближнього, науку смирення, прощення, покаяння, науку бути дитиною Божою та Божим творінням.
Жаль, що ми, католики, (та і наших братів православних теж це стосується) не так часто беремо в руки цю Книгу Книг. Шкода, що визнання себе християнином стало звичною формальністю, християнство стало атрибутом світськості, а мало б бути зовсім інакше. Перечитуючи книгу видатного польського письменника Генрика Сенкевича «Quo vadis?» («Камо грядеши?»), часто ловиш себе на думці, як нам далеко до тих перших християн, які в умовах переслідувань римськими імператорами, не лише вміли зберегти віру, а й примножити і її, і християнську любов. Хоча для нас перші віки християнства є, з однієї сторони, недосяжною ідилією, навіть утопією, а з іншої – міфом, в який важко повірити, та все ж так воно і було. Люди вміли ділитися з іншими найнеобхіднішим, світові протистояли ті, хто Бога мав не на ланцюжку чи в записній книжці, а у власному серці.
«Ви – світло для світу», навчає Ісус Христос в своїй Нагірній Проповіді, центральному місці Нового Завіту (Євангеліє від Матвія, глави 5 – 7). Як жаль, що ці слова, як і багато інших (про сіль землі, про любов до ворогів, молитву, блаженства, не кажучи вже про велику кількість мудрих притч), в одне вухо влітають, в інше вилітають і все. Крапка. Висновків – жодних.
Служба Божа, Свята Літургія, Свята Меса, Утреня та Вечірня, Акафісти та Літанії, молитви на вервиці та нічні чування, а навіть зібрання в окремих протестантських спільнотах часто перетворюються на виставу, спектакль, в якому ближній почувається зайвим, чужим, непотрібним. І це не докір, часто це не вина священика чи спільноти, але все ж щось десь не так. Чому? І як це змінити?
Свята Мати-Церква за 2 тисячі років свого існування переживала різні часи – підйом та занепад, кризу та розквіт. Переслідували християн, переслідували й християни, а втім по сьогодні є країни, в яких за визнання себе християнином можуть вбити. І вбивають. Ми ж маємо щастя жити в позірній християнській Україні, де будуються в матеріальному та духовному плану церкви, де розмножуються духовні спільноти, де є багато конфесій і кожна вчить добра, любові, злагоди, згадує, що «ви – світло для світу». Та замало ще того світла, не відступила ще темрява, рясно засіяна безбожним комуністичним режимом.
Відсутність смирення, думка, що якщо я прочитав раз чи двічі Біблію, то я все знаю, породжує гординю, розколи і безліч сект по цілому світі. Невміння йти на компроміс із тим, в кого дещо інше бачення, але хто є такою ж дитиною Божою, як і я, спричинює безплідні дискусії про все і ні про що. І навпаки, бажання йти на компроміс зі всім і вся призводить до абсурдних ситуацій типу священики-жінки чи гомосексуалісти-священики в англіканських спільнотах. А правда десь посередині, між крайньою містикою та виголеним раціоналізмом, між середньовічним монашеством та Службою під гітару, між теологією визволення та лефевристським прагненням залишити все закостенілим, як було «за предків» (порівняй старообрядництво в православ’ї). Та тільки той, хто зауваживши певний непорядок в Церкві, не критикуватиме Її, не створюватиме «нову справедливу церкву» під себе чи свої трактування Біблії, а усуватиме цей непорядок починаючи зі свого оточення, а можливо і з себе самого, зможе стати «світлом для світу», а простіше – святим. Найкращим прикладом тут будуть Мати Тереза з Калькутти чи отець Піо з Петрельчіни, їхні життєписи відомі в Церкві так само добре, як і певна допущена Нею відносно них несправедливість.
Кожного дня ми прокидаємося, вмиваємося, звершуємо молитву, дякуючи Богу за всі Його ласки в нашому житті і йдемо до своїх звичайних справ, занять. Інколи наші дні разюче подібні один на другий, інколи цілковито відмінні. При всій рутині цього життя, при всіх невдачах та випробуваннях людина може бути щасливою. Коли вона з Богом, коли вона живе для Бога та для інших людей, коли вона не показує себе християнином, а дійсно є ним, коли ця людина живе Біблією та пам’ятає слова Ісуса Христа: «Ви – світло для світу. … нехай ваше світло світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла та прославляли Отця вашого, що на небі». І не просто пам’ятає, а втілює в життя, як і іншу науку нашого Божественного Спасителя.
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень