Цей вислів став афоризмом щодо когорти проросійських політиків (і не тільки політиків) з уст простого українця. Прізвища тих, хто встиг чкурнути в Росію, нам відомі. Їм і там непогано жити з повними валізами при путінському режимі. Та є в Росії чимало наших земляків, які поїхали туди не від легкого життя. Іронія долі українців полягає в тому, що через бідність багатьом нашим заробітчанам доводиться обирати між національним приниженням та злиденним життям, працюючи в Російській Федерації.
Після анексії Криму та російської інтервенції на Донбасі, після загибелі тисяч співвітчизників та початку всеукраїнського бойкоту російських товарів мільйони українців далі працюють на економіку РФ: будують російські дороги, зводять будинки, видобувають нафту та газ, роблять ремонти російським елітам.
Звичайно, кожному хочеться мати роботу, відповідну зарплату, затишну квартиру. А ще відпочити на морі. Не маючи змоги заробити гроші в Україні, наші земляки подалися до Росії на заробіток..
Як там працюється нашим людям? А за кожною роботою стоїть велика людська праця, Нелегко працювати маляром-штукатуром, столяром, прибиральником (може й одразу і маляром, і столяром, і прибиральником) 20 годин на добу, без вихідних, у чужій країні. І справа не тільки в тому, що важко. Є ще таке поняття як гідність, повага. Думаю ніколи в житті наш земляк, який збирає полуницю, не стане братом польському пану, що забезпечив його робою. Більше того, ніколи не стануть братами український «бандерівець», що працює будівельником в Москві, та російський хазяїн, який на своїй території забезпечив тебе, холопа, роботою і платить тобі заробітну плату. Ніхто там не буде тебе поважати, ніхто там не буде з тобою рахуватися. Ти для них приїжджий. Ти для них той, хто приїхав на їхню територію, ти для них той, хто тепер винен за те, що тебе забезпечили роботою.
Проте коли тебе вважають просто робочою силою – ще непогана ситуація.
Адже відомі непоодинокі випадки, коли наш простий безробітній, що поїхав працювати, перетворювався там на «українського шпигуна» (як полковник Іванченко або Роман Сущенко), «учасником наркодилерської групи, що фінансується Києвом», «наркокур’єром», або й «торговцем людьми».
В цей же час сусідньому «брату» не цікаві новини про те, що п’яний москвич влаштував перестрілку в центрі міста, їм цікавіша новина про те, що український «бандерівець», нехтуючи всіма правилами, перейшов дорогу не в тому місці.
Лише за офіційними даними за останній рік в Росії заарештували 72 українських заробітчан. Заарештували, тому що знайшли крайніх, тому що ми тепер ті, на кого можна скинути вину. Абсолютна відсутність захисту та необхідність свіжої інформації для російської пропагандистської машини робить нас, українців, жертвами вигаданої статистики. Сотні таких українських жертв гине в російських тюрмах, чекаючи на справедливість і помилування.
Давайте подивимося правді у вічі: на жаль, під дією інформаційного впливу будь-який українець для них зрадник, людина, що створила хаос у своїй країні, той, хто не поважає закони. Ми там ті, «хто понаїхали», ті, хто не цінує, що має, або, просто кажучи, нижча раса, яка може виконувати чорну роботу, і врешті-решт ті, на кого можна повісити вину за будь-що.
До того ж часто нашим заробітчанам доводиться терпіти приниження та звинувачення, особливо в умовах загострення антиукраїнської істерії, яку масово насаджує серед населення Кремль. Українцям інколи доводиться на роботі й серед знайомих мовчки кивати головою, коли чують від росіян про «українських фашистів», «хунту», «бандерівців» та «карателів». А інколи змушені заради збереження роботи, для вигляду навіть говорити, що не підтримують «фашистів» і «співчувають Донбасу».
Хоча на побутовому рівні, десь у монтажній бригаді, чимало росіян попри війну толерантно ставиться до українців, а вихідців з Галичини часто поважають і побоюються завдяки ореолу рішучості та войовничості. Дехто з росіян навіть сприймає українських західняків так само, як чеченців: недолюблюють, але чіпати бояться.
Однак тривале перебування у ворожій країні, в якій українофобія та шовінізм стали державною політикою, деструктивно впливає на світогляд українських громадян. Враховуючи тотальну зазомбованість та націоналістичну шовінізацію путінської Росії, українським заробітчанам в РФ дедалі складніше не піддаватися ворожій пропаганді.
Трагедія українських заробітчан у РФ полягає в тому, що вони вимушені працювати на ворога в період війни, коли кожен другий рубель, створений для російської економіки, йде на зброю та оплату найманців проти України, на фінансування інформаційної війни проти українців… Тому в мене виникає запитання. хто вони, наші земляки, які залишилися на Росії: зрадники чи заручники?
Євген Бродзінський
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень