Здавалося б, варіантів відповідей є багато. Насправді ж, бідність почалася зі структури міста, а конкретніше, з того, як воно утворилося. Стебник утворювався як сателіт калійного заводу. Такими містами-сателітами на Львівщині, окрім Стебника, є Новояворівськ, Новий Розділ, Червоноград. До речі, проблеми в цих містах подібні – і екологічні, і економічні. Хтось у Москві вирішив, що навколо підприємства повинно бути місто. Сказано – зроблено. І тим самим закладено глибинну проблему, вирішувати яку доводиться нащадкам.
В момент, коли розвалювався Радянський Союз, абсолютна більшість стебничан залежала від калійного заводу. На заводі працювало біля 5 тисяч осіб. Якщо помножити цю цифру на 4 (середня кількість людей в одній сім`ї), то вийде 20 тисяч, приблизно стільки і становить населення Стебника. Отже представник майже кожної стебницької сім`ї так чи інакше залежав від функціонування калійного заводу.
Підприємство закрилося – і 5 тисяч людей опинилося на вулиці. Серед усіх міст Дрогобичини Стебнику не пощастило найбільше. В один день весь Стебник втратив роботу і почав її шукати де лиш міг – хто в Трускавці, хто в Дрогобичі, хто дальше (Львів, Київ, Московія, Польща, Чехія, Італія тощо). В результаті Стебник перестав бути живим містом, де вирує життя.
Можна сказати, що від того часу Стебник став депресивним. Але ми скажемо по-іншому – Стебник став спальним. І таким він залишається до сьогоднішнього дня. Якщо говорити про людське помешкання, то спальня є тим місцем, де найменше проводиться якась діяльність. Ми туди зайшли, переночували і вийшли. Де в домі зосереджена вся активність? Правильно, це вітальня, робочий кабінет. Навіть на кухні і в ванній ми робимо більше якоїсь роботи, ніж в спальні. У спальні ми хоча й проводимо значну кількість часу доби (6-9 годин), але продуктивності там найменше, ми ж просто спимо.
Порівняння з помешканням якнайкраще характеризує основну проблему Стебника та те, чому місто не розвивається. Прибутки та податки є там, де людина проводить діяльність. А яка діяльність проводиться у Стебнику? Практично жодної. Сюди люди приїздять тільки спати. За 25 років ніхто зі стебницької влади не поставив питання як перетворити спальню на вітальню, кухню чи робочий кабінет. Ніхто. Починаючи від влади міста з початків Незалежності України і закінчуючи нинішнім міським головою Стебника та його командою.
Та все ж у Стебнику є певне коло людей, котрі робили спроби щось змінити, виправити ситуацію зі «спальним Стебником» хоча б для себе. На жаль, цих людей мало. Принаймні, недостатньо, аби переламати громадську думку і збудити всю громаду від летаргічного сну. Сонна людина не працює належним способом і не заробляє на себе. Сонна влада не виведе місто з ями чи кризи. Очевидно, що у Стебнику головним гаслом має бути «Встань! Прокинься! Пробудись!»…
У Стебнику до влади за всі ці роки не приходила людина, яка розуміється в бізнесі. Це були або ура-патріоти з різних крайніх ліво- та правоцентристських партій, або ж звичайнісінькі популісти. Вони були мрійниками, але не в кращому, а в гіршому значенні цього слова. Якщо б вони були мрійниками в кращому значенні слова, то стверджували б: «Я мрію, аби Стебник став розвиненим містом, де є довіра між владою, громадою та бізнесом. Я мрію, аби Стебник став містом, що процвітає». Але вони були тими мрійниками, які мріяли лише про воскресіння Стебницького калійного заводу.
Уявіть собі, що хтось з годувальників сім`ї помер (не доведи, Боже), а решта членів сім`ї абсолютно не думає, як себе забезпечити та гідно жити далі (чи як взагалі виживати), а пішла на цвинтар і сидить на могилі. Чого чекають? Чекають, що хрест похитнеться і впаде, що могила заворушиться і звідти вилізе їхній годувальник, який далі буде їх одягати, годувати, давати гроші на різні потреби. Це ж нонсенс. Нормальні люди так себе не поводять, ніхто не сидить на цвинтарі, очікуючи воскресіння трупа. Але так себе поводила і поводить стебницька влада. Сидить і чекає воскресіння заводу…
Роман Уневич, газета «Воля громади»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень