Напевно, важко знайти людину, яка б не чула про Чорнобиль. Рівно 30 років назад відбулася найбільша у світі техногенна ядерна катастрофа. Унаслідок чорнобильського вибуху в Україні було забруднено велику кількість населених пунктів. Особливо постраждали терени Поліського регіону. З утворенням 30-ти кілометрової відчуженої зони і переселенням людей приходиться констатувати про незворотну шкоду поліщукам – етнографічній групі українців, де трапилася трагедія.
Відновлюються в пам’яті ті весняні дні 86-го року, коли діти йшли в школу, їхні батьки – на роботу. Влада, яка не була готова до такої катастрофи, не наважилася навіть поінформувати своїх громадян про загрозу, яку несла аварія. Наближався розпад Радянського Союзу і замовчування тої чи іншої події було одним з інструментів тодішньої системи. Пізніше, ці замовчування отримають назву «білі плями в історії». Але трагедію Чорнобиля важко було приховати. Одними з альтернативних джерел інформації були «Голос Америки» і «Свобода». Саме, слухаючи ці радіостанції, чимало людей дізнавалися про цю подію. Але цілеспрямованого захисту від радіації влада так і не спромоглася організувати. Діти в садочках, а учні в школах продовжували дозвілля на відкритому повітрі. Першотравневі демонстрації в містах та містечках України, особливо в Києві, стали верхом цинізму радянської влади. Саме Чорнобильська катастрофа стала однією з причин падіння СРСР.
Кількість жертв цієї трагедії неможливо підрахувати та чи можна сказати, що їх немає в наші дні, дивлячись на статистику захворювань у нашій державі?
Чорнобиль не минув. Він нагадує про себе численними проблемами в різних сферах суспільства, у долі мільйонів людей, у житті кожного з нас.
Чорнобиль став для нас важким уроком. Це примушує нас замислитись, що науково-технічний прогрес дає людині не лише цивілізаційний поступ, а й вимагає знаходити запобіжники, котрі дають гарантії безпеки.
Василь Сорочак, історик та політолог, газета «Воля громади»
ТОП коментованих за тиждень