/Події навколо Грушівської Богородичної святині у 80-х роках ХХ століття/
26 квітня 1987 року відбулася подія, яка не лише зворушила серця вірних села Грушова, його околиць, зрештою – Галичини, а й сколихнула весь християнський світ. Напередодні доленосних для народу подій – виходу УГКЦ з підпілля, розпаду Радянського Союзу, утворення незалежної Української держави, – 12-річна дівчинка Марія Кізин побачила на балконі храму постать Божої Матері.
Марійка виховувалася в побожній християнській сім’ї. Її мама Мирослава Кізин переховувала в хаті ключі від храму. Хоча у школі викладали атеїзм, однак батьки вдома вчили Марію вірити в Бога, молитися зранку і ввечері, брали зі собою на богослужіння до діючого храму. У зв’язку з цим, реагуючи на з’явлення Богородиці в Грушові, атеїстичний журнал «Людина і світ» таким чином відгукнувся про їхню сім’ю: «Сім’я Кізинів – люди без чітких світоглядних позицій, родина не передплачує жодної газети чи журналу». А у Львівській газеті Ленінська молодь було написано: «Тато любить випити, мама зайнята господарськими турботами, додому не приходить жодна газета». Часописи застосували ідеологічний штамп про релігійність як вияв низької освіченості і культури.
Того дня (26 квітня) дівчина вийшла з хати, що стоїть на горбочку з південного від храму боку на відстані ста метрів. Кинувши погляд у бік храму, вона несподівано побачила постать жінки на балконі над входом до храму. Постать було видно по пояс. Марія скрикнула: «Мамо, ходіть швидше, дивіться на балкон храму, хтось там ходить!». Почали придивлятися й інші члени сім’ї, потім сусіди, далі до хати Кізинів почало сходитися чимраз більше люду. Але не всі бачили однаково.
У цю ж неділю пополудні після сильного буревію і дощу – за свідченнями людей з Літині – над Грушовом стояв з півгодини високий, на декілька сот метрів, вогняний стовп.
Звістка про появу Богородиці в Грушові швидко поширилася околицями. До Грушова потягнулись спочатку невеликі групи побожних, а то й просто цікавих людей. Чимало з них після відвідин Грушова, переконливо розповідали, що особисто бачили жіночий силует – хто у вікні куполу храму, хто на балконі над вхідними дверми. Оптичними приладами не видно було нічого, лише неозброєним оком. Хто намагався підійти ближче до балкону або дивитися з іншого боку, той нічого не бачив.
Деякі люди бачили 30 квітня різні зображення на блясі купола. Зі східного боку на двох листах бляхи виднілась на повний зріст у вигляді темної плями постать Матері Божої з дитятком на руках, із західного боку – погруддя Ісуса Христа у терновому вінку. З’являлися постаті Матері Божої й Ісуса Христа і на вікнах храму. Їх спостерігали люди по-різному: хтось бачив, немов у тумані, інші – в кольорах, а дехто – і живу постать Матері Божої. Одна молода жінка-паломниця 30 квітня підійшла до дверей храму з західного боку і, заглядаючи через щілину в дверях, внутрішньо постановила: «Якщо я побачу Матінку Божу, то залишу тут найдорожче, що маю при собі». Через хвильку вона вигукнула: «Бачу, бачу!» і відійшла зі сльозами від дверей. Вклякнувши біля фігури Матері Божої, зняла з пальця перстень, з вух золоті кульчики і з молитвою залишила ці речі біля фігури. Деякі паломники серед ночі бачили яскраве сяйво всередині храму та над куполом.
Кількість відвідувачів з кожним днем зростала. З часом вже можна було говорити про тисячі людей, які щодня звідусюди прибували до Грушова, пішки і на транспорті, з близьких сіл і здалека, з цілої України, а також з-поза її меж – Молдови, Білорусі, Росії, Кавказу, Середньої Азії і навіть з далекого Сибіру.
У суботу, 2 травня, паломники заповнили все подвір’я храму, посідок і город Кізинів, дорогу і частину пасовища. Прагнучи набрати грушівської води і не маючи змоги зачерпнути її з храмової криниці, вони набирали воду з криниці, що знаходилася в садибі Кізинів.
У середу, 6 травня, Матір Божу, вдягнену в білий одяг, в ячному сяйві побачило багато присутніх на балконі храму. Реакція очевидців була різною: одні зі страхом і криком; инші в паніці втікали, ще инші з плачем підносили свої руки й просили допомоги: «Матінко Божа, порятуй нас від ворогів наших, допоможи нам, знедоленим, додай нам сил у терпіннях».
У четвер, 7 травня, представники влади оббили балкон фанерою та завісили простирадлами. Тоді на простирадлах відбилися контури образу Богоматері. Щодоби прибувало близько 20-25 тисяч людей. Від цього дня на всіх дорогах, що вели до Грушова, облаштували цілодобові пости ДАІ, які не пропускали транспорт. Також над Грушовом та сусідніми селами закружляв вертоліт ДАІ.
У суботу, 9 травня, близько третьої години пополудні, обминаючи пост ДАІ біля села Волощі, прокладеними містками через зрошувальні канали, хутір Зади та село Тинів прорвалися до Грушова понад 1000 легкових атомобілів. Зупинити потік автомашин вдалося лише завдяки вертолітному контролю.
У неділю, 10 травня, одна жінка приїхала здалека з німою чотирирічною дівчинкою і дуже хотіла набрати води з храмової криниці. Їй допомогли місцеві хлопчики, які знали хід до криниці під підлогою. Вони зачерпнули води і передали цій жінці. Та напоїла доньку, обмила її водою, а сама приклякнула і довго молилася перед фігурою Божої Матері. Аж раптом донька крикнула і рукою показала вгору на фігуру Матері Божої: «Мамо, дивись…» Жінка втратила свідомість і впала на землю, а коли отямилась, то почула плач своєї дитини, яка намагалась підняти маму. Дитина почала розмовляти, а її мати ще довго молилася і плакала, але вже з радості.
У середу, 20 травня, опівночі при світлі прожекторів на балконі храму з’явилося дуже інтенсивне сяйво, а в ньому – жіноча, в білому одязі, постать, яка нахилилася з балкону, мов би злетіла над людьми, та за декілька секунд зникла. Таке видіння тричі повторювалося впродовж кількох годин. Це бачили всі присутні. Реакція людей, які бачили з’яву, була різною – від страху і втечі до ревної молитви: «Матінко Божа, рятуй нас, помилуй нас, спаси нас…». Люди співали молебні і акафисти до Богородиці, складали пожертви біля фігури Божої Матері: гроші, вишивані рушники, дорогі хустки. Згодом постать жінки з’являлася: на балконі, куполі храму біля хреста, в кожному вікні, переходила з храму до дзвіниці. Бачили її у різних поставах: молитовній, з дитятком на руках, благословляючу людей і в поклоні людям.
Пожертви паломників, залишені біля фігури Матері Божої, грушівська влада з представниками району в четвер, 21 травня, позбирала і завезла на критий тік, щоб переглянути і посортувати. Багато речей завезли в будинки для людей похилого віку та інвалідів, в інтернати. Гроші, 60 тисяч карбованців, здали у Фонд миру і для потерпілих від Чорнобильської катастрофи, згідно з інформацією дрогобицької газети «Радянське слово».
У п’ятницю, 29 травня, на зміну прибув патрулювати старший лейтенант стрийської міліції. Своє авто поставив на узбіччі й коли зачиняв двері, на машину впало сухе дерево, яке обламалося на метровій висоті від землі. Машина була потрощена. Присутні здивувались тому чудові, бо дерево, товщиною 30 сантиметрів, не мало жодної ознаки природного зламу: стовбур був гладенький, мов шліфований.
Вночі, перед святом Вознесіння, 28 травня прибуло величезне, досі найбільше число паломників. Багато прибулих бачили у світлі прожекторів мерехтіння зірочок над куполом каплиці, тому не розходилися, а в піснях величали Матір Божу. Також відправляли вечірню, утреню, акафисти, молебні. На світанку деякі бачили під балконом з лівого боку на стіні, мовби у тумані, появу жіночої постаті приблизно двометрового зросту з дитятком на руках. Коли вимкнули прожектори, то почулися голоси: «Дивися, дивися, як добре видно Божу Матір!» Це тривало 20 хвилин.
Від 3 червня число паломників стало меншати.
Коротко про події в Грушові проінформувало у червні 1987 року Центральне телебачення тодішнього Радянського Союзу. Про Грушів і Грушівське чудо широко заговорили за кордоном.
У «Литературной газете» за 19 серпня 1987 р. з’явилася стаття «Чудо в Грушові» за підписом К. Сергєєва, яка викликала ще більший наплив паломників з цілого СРСР та зарубіжжя.
У четвер, 28 серпня 1987 року, на свято Успіння Пресвятої Богородиці, близько 18-ї години на балконі між двома дошками у щілині загорівся вогонь, яскраво-червоне полум’я якого майже півгодини здіймалоя вгору на 40 сантиметрів. Потім вогонь почав пригасати і тільки жеврів між непошкодженими дошками.
Вночі, 1 липня 1988 року, відчинилися двері до храму і люди почали черпати воду. Зранку приїхало районне начальство разом із представниками сільської ради вирішувати, як знову замкнути двері храму, що самі відчинилися. Приїхав парох Грушова і попросив людей вийти з храму. Люди вийшли. Але урядовці храм не змогли замкнути. Як виявилося, замок храму замикався лише зсередини. Врешті двері ніби зачинили, так і не замкнувши на ключ. Наказали людям до дверей не підходити: мовляв, скоро храм відчинять.
У неділю, 10 липня, до храму прийшли процесії вірних на чолі з греко-католицькими священиками. Проте їх спинили віддалік від храму, бо громада села Грушова ще належала до РПЦ. Тому греко-католики відслужили Божественну Літургію на подвір’ї так званої Кузилової церковці в с. Дорожові.
Радянська влада негативно поставилась до подій у Грушівській святині. Вже 3 травня 1987 року у Дрогобицькому райкомі і Львівському обкомі компартії провели наради з метою протидіяти зростаючому напливу людей.
Згідно з прийнятими рішеннями, на світанку 5 травня прибули міліцейські підрозділи з Дрогобича, Стрия, Самбора, Миколаєва, щоб звільнити подвір’я Грушівської Богородичної святині від людей. Потім приїхав з Дрогобича автобус із радіоапаратурою. Розставивши гучномовці, почали проводити антирелігійну агітацію: мовляв, тут нема жодного об’явлення, а все це – вигадка Мирослави та її доньки. Не зважаючи на це, християни продовжували молитися і співати побожні пісні. Потім представники влади, щоб перешкодити вірним, увімкнули голосно музику. Але пісні з людських уст заглушили цю музику. Зазнавши невдачі, представники влади вдалися до погроз: «Не розійдетеся – будемо звільняти з роботи, штрафувати, а декого під суд віддамо!» Люди стояли непохитно.
Наступного дня, тобто 6 травня, чиновники позамикали ворота грубими ланцюгами і в два ряди поставили міліціонерів. Людей відтіснили на дорогу та поза церковне подвір’я. На балконі з’явилося ясне сяйво, у якому показалася жінка у білому — Матір Божа. Це побачила більшість присутніх. Люди благали владу відчинити храм: «Самі бачите чудо Боже, тож зніміть замки!» Голова Дрогобицького райвиконкому Ю. Лаганяк відповів: «Люди, майте витримку, якось воно буде. А в даний час не можемо цього зробити, зрозумійте всі обставини…». Можливо, влада очікувала вказівок з Москви.
7 травня зранку привезені владою «спеціалісти» заходилися оббивати балкон фанерою, а також завішувати простирадлами вікна всередині каплиці. Коли і на простирадлах почали з’являтися контури постаті Богоматері, «спеціалісти» познімали простирадла. Деякі з них у відповідь на побачене самі увірували і змінили своє ставлення до людей. Вони не боронили людям знову заповнити подвір’я храму. Міліція не втручалась. Натомість на всіх під’їздах до села були встановлені щити з написами: «У Грушові хвороба — ящур!»
Хоча влада докладала всіх зусиль, аби заблокувати село, не допустити до святого місця, проте паломники примудрялися обминати пости ДАІ і різні шлагбауми. Щодоби до Грушівського храму прибувало приблизно 20-25 тисяч людей. Дехто залишав своє авто за 7-9 кілометрів від Грушова і добирався пішки.
Уночі 9 травня діячі сільської і районної влади обклеїли будинок Романа Кізина плакатами і листівками антирелігійного змісту.
За вказівкою голови Дрогобицького райвиконкому Ю. Лаганяка, 12 травня місцева влада підключила прожектори для освітлення дороги і території навколо храму, щоб променями перекрити сяйво на балконі і фіксувати людей, які прибували. Також за його вказівкою було встановлено цілодобове чергування пожежних машин, позаяк 11 травня була спроба підпалу храму. Для недопущення людей 12 травня електрозваркою заварили всі входи на подвір’я храму. Блокада Грушова посилилась 14 травня. На допомогу прибула військова автоінспекція і увесь транспорт не допускали ближче, ніж за 6-10 кілометрів. Кільце навколо Грушова зімкнули міліціонери, інспектори, пожежники і військові.
26 травня з’явилося розпорядження за № 99 Дрогобицької райради народних депутатів: «У зв’язку із складною епідеміологічною та епізоотичною ситуацією в республіці по інфекційних захворюваннях тварин та птахів та з метою застереження завезення цих захворювань на територію району, заборонити рух приватного транспорту на території сіл Добрівляни, Літиня, Грушів, Волоща, Ролів, Вороблевичі, Дорожів… Заборонити маршрути автобусів Дрогобич-Грушів, Дрогобич-Городок, Дрогобич-Волоща, Дрогобич-Воля Якубова, Дрогобич-Ролів, Дрогобич-Вороблевичі з 26 травня 1987 р. до особливого розпорядження». Але внаслідок заборони автобусного сполучення довелося залізниці в півтора рази збільшити і кількість вагонів, і кількість рейсів електрички «Самбір-Стрий», яка зупинялася в сусідньому селі. Люди добиралися цією електричкою, стоячи в тамбурах на східцях і всюди, де було можливо.
Напередодні Успіння Пресвятої Богородиці, 27 серпня 1987 року знову дорожні працівники розкидали на дорозі до Грушова гравій і полили дорогу гудроном, аби ускладнити пішим паломникам дорогу до святого місця. При дорозі поставили знаки, що забороняли проїзд автомашин.
Напередодні свята Різдва Івана Хрестителя, 6 липня 1988 року, приїхали з райвиконкому голова Ю. Лаганяк і його заступник Є. Скориков, а також парох села. Відімкнули храм, потім дзвіницю і наказали бити у дзвони, чого грушівці не чули від 1959 року. Більшість людей знаходилися в полі, але, почувши дзвін, умить кинули роботу і поспішили до храму, щоб дізнатися, що сталося. Зібраним біля храму людям отець-парох села Грушова Зеновій Майкут оголосив: «Дорогі парафіяни! Сьогодні нам відчинили храм, і ключі в наших руках. Тож потрібно зробити належний порядок, бо завтра о 12-й годині тут буде відправлятися велике богослужіння з участю отця-декана і багатьох священиків».
На свято Різдва Івана Хрестителя була відслужена Божественна Літургія, яку відправив отець-декан Василь Мізик у співслужінні місцевого пароха Зеновія Майкута та священика з Волощі Івана Гаваня. Урочисту проповідь виголосив отець Іван Гаваньо.
Наприкінці 1989 року Грушівська святиня на чолі з парохом повернулася в лоно УГКЦ
Мар`ян Мащикевич, джерело
До теми. З ювілейної Патріашої прощі до Грушова 14 травня 2017 р.Б.
Блаженніший Святослав під час прощі в Грушеві: «Ісусе Христе, Жива Кринице вічного життя, зішли Духа Святого на Україну і обнови лице нашої землі»
Такими словами молитви 14 травня в Грушеві на Дрогобиччині звернувся до Бога Блаженніший Святослав, Глава і Отець УГКЦ, під час ювілейної прощі з нагоди 30-ліття появи Пресвятої Богородиці у цій місцевості.
Коментуючи недільне євангельське читання про зустріч Ісуса із самарянкою, Блаженніший Святослав розповів паломникам про біблійне значення криниці. Криниця була символом життя, адже якщо її не було, тоді життя завмирало. Крім того, криниця була місцем зустрічі людей, а також місцем зустрічі людини із Богом.
“Патріарх Яків збудував цю криницю, бо, спілкуючись з Богом, він торкнувся Його як Джерела власного життя і на пам’ятку цієї зустрічі збудував цю криницю, яка передавалась у спадок з покоління в покоління”, – сказав проповідник.
Книга чисел називає криницю символом Божого закону, а воду, яку вона містить, – Божою Мудрістю. “Христос – живий, воплочений Бог – є справжньою криницею. Ця Криниця сама прийшла до людини спраглої вічного життя”, – пояснив Блаженніший Святослав. За його словами, водою, яку несе в собі Ісус як Криниця, є Дух Святий – Податель життя, Який оновлює лице землі.
При зустрічі з самарянкою Ісус появляє себе як криницю води живої. Він, бажаючи дати жінці живої води, немовби копає в її серці нову криницю, щоб вона більше повіки не мала спраги. По розмові з Христом самарянка полишає жбан, з яким прийшла за водою, і поспішає до людей, несучи їм живу воду не в якійсь посудині, але в собі.
“Ріки води живої починають струменіти з її серця”, – сказав проповідник. Адже бути причасником живої води означає самому перетворитись в криницю, яка дасть іншим змогу втамувати спрагу за вічним життям.
П’ючи живу воду – Духа Святого, – людина стає Його храмом. Тоді все небо стає присутнім у ній. Про це говорить сам Ісус: “Коли хтось мене любить, то й слово моє берегтиме і злюбить його мій Отець, і прийдемо ми до нього, і в ньому закладемо житло” (Йо. 14, 23). “Хто є причасником Духа Святого, той вміє істинно молитися”, – додав Блаженніший Святослав.
Наприкінці проповіді Глава і Отець УГКЦ звернувся до паломників такими словами: “Бажаю усім вам напитися живої води благодаті Духа Святого зі святих тайн Церкви, щоб повернутись з прощі воскреслими і оновленими, так як звідси відходили сотні тисяч людей 30 років тому, щоб ми понесли живу воду усім тим, які так за нею шукають, проте ще не мають її”.
Завершив Блаженніший Святослав своє звернення молитовним проханням: “Ісусе Христе, Жива Кринице вічного життя, зішли Духа Святого на Україну і обнови лице нашої землі”.
Прес-служба Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ
Блаженніший Святослав про грушівське чудо: «Бачивши плоди цього явлення, ми можемо сказати, що тут був присутній живий Бог»
Такими словами про появу Пресвятої Богородиці в Грушеві на Львівщині 26 квітня 1987 року Божого висловився Блаженніший Святослав, Глава і Отець УГКЦ. 14 травня, у День матері, Блаженніший Святослав очолив ювілейну прощу з нагоди 30-ліття чудесної події. Участь у святковій Літургії взяв високопреосвященний Клавдіо Гуджеротті, апостольський нунцій в Україні, єпископи УГКЦ, чисельне духовенство, представники обласної, районної і місцевої влади. Понад чотири тисячі вірних прибули в піших паломництвах з Дрогобича й довколишніх сіл. Загалом участь у прощі взяли близько п’ятнадцять тисяч паломників.
Під час проповіді Блаженніший Святослав зазначив, що храм Пресвятої Тройці в с. Грушів на Львівщині є унікальною церквою, у центрі якої розташована криниця. «Сьогодні ми прийшли до криниці води живої, і зібрала нас тут сама Мати Божа, яка стала першим храмом Духа Святого», — наголосив проповідник.
Предстоятель УГКЦ пригадав події 30-літньої давності, коли звістка про грушівське чудо — «Мати Божа є між нами» — почала ширитися «тюрмою народів», якою був тодішній Радянський Союз. Ця вістка почала перевершувати будь-які кордони: міліцейські, конфесійні, народні. «Рік після страшної чорнобильської трагедії тут Україна відчула, що ми не є сиротами, у нас є мама, Небесна Богородиця, яка благовістила нам свободу. Тому я погоджуюсь з владикою Ярославом, що грушівське явлення Пресвятої Богородиці 1987 року було благовіщенням нашої свободи не тільки в сенсі державному, політичному, хоча і це сталося силою і благодаттю Святого Духа, але це було возвіщенням виходу Церкви з підпілля, що спрага за Богом буде втамована самим Христом, Який покличе нас до життя», — сказав проповідник.
За словами Блаженнішого Святослава, 30 років тому для багатьох людей прихід до Грушева став початком духовного воскресіння, адже тут вони зачерпнули води, яка струменить у життя вічне. «Можливо, ми сьогодні до кінця не розуміємо як і чому Богородиця явилася, але бачивши плоди цього явлення, ми можемо сказати, що тут був присутній живий Бог, і сюди мати Божа привела сотні тисяч людей, щоб вони подібно як самаряни міста Сихар сказали: „Я сьогодні вірю в Бога не тому, що чув щось про якесь явлення, але тому що сам бачив“», — наголосив проповідник.
У день Матері Предстоятель УГКЦ закликав вірних спільно подякувати Богородиці за її материнську опіку над нашою Церквою і над нашим народом: «Поможи нам стати причасниками живої і вічної води, втамуй нашу спрагу за Богом, зроби нас здатними поклонятись нашому Отцеві в Дусі та істині і бути живим храмом Духа Святого сьогодні, в сучасній культурі, в сучасному світі. Поможи нам бути гідними спадкоємцями у вірі наших батьків, дідів і прадідів».
Блаженніший Святослав привітав зі святом усіх українських матерів, які не побоялись тягарів і болів материнства, але співпрацювали з Богом, щоб подарувати своїм дітям життя. «Ми молимось сьогодні також за тих матерів, які чекають сьогодні своїх дітей з фронту, які день і ніч стоять перед Божим обличчям і благають для них життя, які моляться за перемогу України. Сьогодні схиляємо голову перед тими матерями України, які поклали на вівтар Божий найдорожче, що вони мали — життя своїх синів. Нехай Господь прийме в Свої небесні обійми наших героїв, які віддали своє життя за свободу, яку благовістила Богородиця у Грушеві. Нехай їхня жертва стане нашим життям і свободою у завтрашньому дні», — сказав проповідник.
«Коли ми сьогодні в’їжджали до Грушева було відчуття, що ми пливемо по морю людей, що моляться на вервиці», — привітав усіх паломників Глава і Отець УГКЦ. За його словами, прихід на прощу в день, коли напередодні йшли проливні дощі, став ісповіддю віри. Така готовність змокнути під дощем заради Богородиці справедливо була винагороджена теплим травневим сонцем.
«Кожен, хто серед хмар і бурі не втрачає віру в Бога, не втрачає материнського довір’я до Пресвятої Богородиці, нехай буде певний, що перед ним розкриється небо. Бо це відчуття відкритого неба пережили всі ми, коли вийшли процесійно до Святої Літургії. Сонце над нами засяяло! Це Мати Божа є тут сьогодні над нами. Вона є нашою силою, нашим теплом, нашою заступницею, нашою Провідницею до справжньої Криниці, якою є Ісус Христос», — сказав Блаженніший Святослав.
Після завершення богослужіння владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, привітав усіх прочан. Єпископ подякував високопреосвященному Клавдіо, Апостольському Нунцію, за спільну молитву. «Ми просимо вас як приятеля України розповідати Святішому Отцеві й цілому світові те, що ви бачите: ті зусилля, які робить наш народ на дорозі свого спасіння й воскресінні як народу», — звернувся владика Ярослав з проханням до представника Святішого Отця в Україні. У пам’ять про ювілейне паломництво владика Ярослав від імені духовенства й вірних єпархії подарував Блаженнішому Святославу й високопреосвященному Клавдіо копії Грушівської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці, які намалювали студенти іконописного факультету Дрогобицького катехитичного інституту.
Продовженням свята став концерт, участь в якому взяли творчі колективи з різних кутків Львівщини.
Прес-служба Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ
Апостольський Нунцій у Грушеві: «Марія відкрила тут двері майбутнього і ці двері більше ніколи не замкнуться»
Про це 14 травня під час ювілейної прощі в Грушеві в привітальному слові сказав високопреосвященний Клавдіо Гуджеротті, апостольський нунцій в Україні.
Апостольський нунцій розповів про нещодавню зустріч з папою Франциском. “Я мав нагоду бачити Святішого Отця напередодні його від’їзду до Фатіми. І я знаю, що в своєму серці до Фатіми він повіз так само і Україну”, – сказав високопреосвященний Клавдіо. Сто років тому в Фатімі Пресвята Богородиця попередила про жахливу діяльність диявола, яка мала розпочатись у світі.
“Вона просила численних молитов і численні молитви були вимолені”, сказав проповідник. Проте, за його словами, ще багато молитов треба піднести до Бога, бо диявол не є переможений до кінця. Ще не на всій території України є духовна весна. “Є ще українські землі, де продовжується зима, яка не знає кінця. Саме туди ми прикликаємо присутність Пресвятої Богородиці, Матері Надії”, – додав Апостольський нунцій.
Проповідник висловив певність, що Пресвята Діва не полишить свій люд, після того як тридцять років тому відкрила у Грушеві двері майбутнього для українського народу. “Дякую вам за вашу вірність, дякую за те, що ви чекали й дочекались цієї весни. Дякую, що ви не дозволили собі замерзнути впродовж зими. Сьогодні на цих зелених полях найкращими квітами є ви – кивот Святого Духа – храм, у якому перебувають Тіло і Кров Господні, якими ви щойно запричастилися”, – сказав високопреосвященний Клавдіо.
Прес-служба Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень