Очікувано, принаймні для мене, Стебницьким міським головою став Петро Старосольський. Зрештою, більшість стебничан проголосували за собі подібного. Так було, коли, скажімо, віддали перевагу Ющенкові чи Порошенку. Ось тільки потім легше своїх кумирів втоптати в болото, ніж нести разом з ними відповідальність за свій вибір.
Стебничани залишили у минулому Василя Пецюха, але не захотіли зробити рішучий крок, аби міським головою став Руслан Крамар. Тупцювання на місці загрожує скочуванню назад.
Петро Старосольський – людина старої закваски. Можливо, як на перехідний період, до 2017 року, коли мають відбутися наступні вибори до місцевих рад, він найбільше підходить Стебнику. Зірок з неба не хапатиме, а розв’язуватиме в міру необхідності місцеві проблеми.
Але справа в тім, що Стебник і надалі залишається пасинком Дрогобича. Так вже склалося, що місто Юрія Котермака насамперед розв’язує свої проблеми, а ось щодо Стебника дрогобицькі можновладці діють за залишковим принципом. Нічого не зміниться до введення в дію адміністративної реформи, коли Стебник матиме можливість отримати формальну незалежність.
Мені здається, що Петро Старосольський допустив стратегічну помилку, лобіювавши обрання на посаду секретаря міської ради одно-партійця із “Батьківщини” Андрія Петруняка. При таємному голосуванні перевага була незначною, що в подальшому може спровокувати непорозуміння з депутатським корпусом.
Неозброєним оком видно кадровий голод. Фактично Петро Старосольський ішов на вибори без чіткого уявлення, хто ж займе керівні посади в органах влади. Звідси – переговори з тим же Русланом Крамаром щодо посади заступника. Або – прийняття на роботу дрогобицьких кадрів, ніби своїх стебницьких нема. Чи це закулісні домовленості з певними впливовими особами? Рано чи пізно все таємне стає явним. І чи потрібні Стебнику аж два заступники? Як на мене, міський голова міг би займатись господаркою, а заступник – інвестиціями. Не такий вже й великий бюджет, аби дозволити собі двох заступників.
Можна лише поспівчувати Петрові Старосольському, бо нелегка ноша випала на його долю. Тут потрібні наполегливість, щоденна чорнова робота. Чи захоче він ламати дружні стосунки з тими, хто паразитує на Стебнику, вирішує свої шкурні інтереси, прикриваючись патріотичними гаслами, але люблячи рідне місто лише до глибини своєї кишені? А доведеться! Інакше зметуть через два роки й оком не зморгнуть.
А ще у Петра Старосольського складний характер. Він вибухає, якщо вважає, що його несправедливо в чомусь звинуватили. Так він може позбутися тих, хто щиро хоче йому допомогти. Цим можуть скористатися ті, хто не зацікавлений в процвітанні Стебника, адже зараз має всі умови для особистого збагачення.
Стебничани не лише хочуть від Петра Старосольського бачити конкретні результати його роботи вже сьогодні, а й зрозуміти, що в перспективі очікує на їхнє рідне місто. І завжди треба бути готовим до того, що тебе не лише не зрозуміють, а й можуть втопати в болото. Тому краще вчитись на чужих помилках.
Успіхів, пане голово! Бажаю зробити рішучий крок, аби Стебник став європейським містом.
Анатолій Власюк, Тустань
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень