Валентина Михайлівна Старовойтова працює практичним психологом у четвертій бориславській школі. Донедавна керувала міською організацією Комуністичної партії України. Тепер цю посаду на платній основі обіймає її син. Минулого тижня вона повернулася з 44-ого з’їзду КПУ.
– Як Вам з’їзд?
– Враження надзвичайно велике. Відбувся обмін досвідом різних партійних організацій.
– А яка атмосфера? Чи відчули Ви, що в тому залі був заповідник комунізму?
– (Сміється). Я була і на одному з попередніх з’їздів. Мене вразила доповідь Петра Симоненка.
– Ви особисто вірите в те, що він говорить? Чи виникають певні сумніви? Бо в мене таке враження, що він одне думає, друге говорить, а третє робить.
– Ні, в мене таких сумнівів не закрадається. Прийняли нову програму партії, яку ми обговорювали. Були зауваження до статуту, ми теж їх обговорили. Все відбувалося в демократичній атмосфері. Наприклад, не пройшли дві поправки до програми партії.
– Ви хочете сказати, що Комуністична партія теж сповідує демократію?
– У нас завжди в партії була демократія. Ось всі наші гасла про соціальний захист інші партії до себе перетягують.
– Закінчився з’їзд, Ви приїхали в Борислав. Як будете в Бориславі втілювати в життя програму Комуністичної партії? Або, іншими словами, чи можна в Бориславі збудувати комуністичний рай?
– Комуністичний рай можна збудувати в окремій країні. А в окремому місті це неможливо. Як ми будемо втілювати програму партії? Проведемо збори, обговоримо всі ці питання, які були поставлені на з’їзді. Кожна організація поставить перед собою завдання, які вона може виконати, виходячи зі своїх умов.
– У бориславській владі комуністи не мають жодної людини, нема жодного депутата. Як ви будете впливати на владу, щоби вона хоча би прислухалася до комуністів?
– Думаю, що будемо впливати. Якщо в нас є конструктивні ідеї, то влада їх не відкидає. Напередодні дня народження Володимира Ілліча Леніна ми провели комуністичний суботник, але влада не спрацювала і не вивезла те сміття, яке ми прибрали.
– Це був ідеологічний суботник?
– Ні, чому? Це було напередодні Пасхи. Ми поважаємо християнські традиції народу, я українка, виросла в Бориславі. І ми працювали три суботи підряд, хоча погода не дуже цьому сприяла.
– Влада не допомогла, бо прибирали комуністи?
– Просто не дали машину. Це безгосподарність. Обіцяли вивезти, але не зробили цього. Наша влада багато чого не робить. Верховна Рада України прийняла постанову про відзначення 70-річчя початку Великої Вітчизняної війни. У Бориславі не було хвилини мовчання о 10-ій годині ранку, не були вивішені державні прапори з чорною стрічкою. Народні депутати прийняли – треба виконувати.
– Але ж вони прийняли постанову про червоний прапор. Президент це підписав, а Конституційний суд відмінив. То, може, не у всьому слід слухати депутатів?
– Ви говорите трошки не з тієї точки зору.
– Ну, кожний думає по-своєму. Ми ж у демократичній країні живемо, а не в комуністичній…
– Закон про червоний прапор був прийнятий ще за Кучми. Він дозволяє використання червоних прапорів і прапора перемоги. Але тепер депутати внесли три поправки до цього закону…
– …які суперечать Конституції, бо поруч з державними символами не можна вивішувати якісь інші.
– Можливо, це треба було зробити якось інакше.
– Ви можете з цим прапором ходити, ніхто вам не заборонить.
– Так. Але у Львові це ще більше перекрутили. Вийшло так, що не можна й ходити. У Компартії теж є червоний прапор. Ми представлені у Верховній Раді. Наша символіка є офіційною, її ніхто не забороняв. Я маю право ходити з символікою Компартії де вважаю за потрібне.
– Комуністи на цьому зробили велику політику. Симоненко навіть погрожував, що візьме Зюганова і приїде у Львів 22 червня. Слава Богу, вистачило йому розуму не робити цього.
– Навіть якби вони приїхали, я думаю, що нічого страшного не було би.
– Добре, скажіть мені таке. Ви працюєте в школі, спілкуєтесь з дітьми, батьками, вчителями, просто людьми. Чи є у них упереджене ставлення до того, що Ви комуністка?
– Звичайно, є такі люди, як, скажімо, пан Копись (перший демократичний голова Борислава – А.В.), він упереджено ставиться, не хоче говорити, а з іншими нормально спілкуюся. Скажімо, з Андрієм Спасом (завідувач відділу культури, керівник Бориславської організації Конгресу українських націоналістів – А.В.) ми нормально спілкуємося, знаходимо спільну мову – скажімо, по тарифах на житлово-комунальні послуги. Ми готові до співпраці з тими, в кого інші політичні погляди, ніж у нас.
– Ви вважаєте себе комуністкою, яка сповідує ідеологічні засади? Чи все-таки переважають меркантильні інтереси?
– (Сміється). В мене тато став комуністом ще у Велику Вітчизняну війну, мама очолювала партійну організацію в медицині. Тому я за переконанням комуністка.
– Ми знаємо про сталінські злочини, про те, що в Європі прийнято резолюцію про знак рівності між наци-мом і сталінізмом. Компартія України фактично є правонаступницею КПРС. Чи не вбачаєте Ви якогось протиріччя в цьому, зважаючи на те, що живемо в незалежній Україні?
– Я не бачу тут жодного протиріччя. Не можна сказати, що ми правонаступники у всіх питаннях. Європа теж користується працями Карла Маркса, і це стає поширеним явищем. Вона хоче уникнути кризи і повертається до “Капіталу”. Я погоджуюсь, що були репресії. Але коли кажуть, що влада Сталіна винищила українців, то я запитую: а хіба вона не винищила представників інших національностей? Перед війною винищили фактично весь керівний склад армії. І не тільки українці там були, а й інші народи. Але Сталін зміг налагодити випуск зброї, об’єднав людей і виграв війну – це ж факт. Не можна так однобоко підходити. Історія є історією, ми не жили в той час. Та й ті люди, які жили тоді, як ви їх переконаєте у своїй правоті?
– Ну, не Сталін виграв війну, а народ, мільйони життів вождь пожертвував. Можна багато про це говорити і сперечатись, але не це тема нашої розмови. Давайте поговоримо більше про Борислав.
– Давайте.
– Які проблеми в Бориславі, на Вашу думку, є найважливішими? Як їх розв’язати? Що комуністи для цього можуть запропонувати владі?
– Найважливіша проблема для Борислава – це наповнення бюджету міста. За собою це тягне створення нових робочих місць. Ви бачите, що колотиться нині в медицині, освіті, треба владі краще ставитися до людей. Є проблеми з водоканалом. Ми вважаємо, що якщо ми втратимо водоканал, то фактично втратимо місто.
– А як достукатися до влади? Мабуть, і вона знає ці проблеми і щось робить.
– Треба організувати круглий стіл з різними політичними силами. На жаль, цього не хоче ініціювати влада. Таке враження, що вона розгублена на даному етапі. Влада повинна кликати інших спеціалістів, а не казати, що лише “Фронт змін” розв’яже всі проблеми (в Бориславі міський голова, його заступники, секретар міської ради, більшість депутатського корпусу і два депутати обласної ради належать до “Фронту змін” – А.В.). А спеціалістів у багатьох галузях у них немає. Так, вони підприємці, але не мають досвіду роботи в цих сферах, у політиці. Одна справа, коли ти керуєш своїм маленьким підприємством, інша – коли керуєш містом. Це зовсім різні речі. Я вважаю, що нашому голові міста слід спиратися на фахівців із різних партій. Я не бачу конструктивної позиції з боку Володимира Фірмана.
– Коли в Бориславі комуністи прийдуть до влади? Можете назвати рік?
– (Сміється). Я думаю, що комуністи прийдуть до влади тоді, коли люди зрозуміють одну просту річ: ми мали безплатні медицину, навчання. Цього вже не вернути, бо двічі в одну річку не зайдеш. Але люди починають розуміти, що ними просто маніпулюють, дбаючи про свої інтереси. Люди починають прозрівати. Недаремно Мойсей сорок років водив по пустелі народ для того, щоб виросло нове покоління, яке не бачило минулого.
– Ви пропонуєте, щоб нас водили не знати куди ще двадцять років? Чи не забагато?
– Я не пропоную. Але, можливо, так воно й буде.
– А скільки Ваш син заробляє грошей?
– Я цього не знаю, бо не питала в нього, скільки він заробляє на посаді керівника Бориславської партійної організації. Думаю, що не менше мінімальної зарплати має. Він не одружений і ніколи не каже, щоб ми йому давали гроші. Він ще ніде не працює, закінчив цього року Тернопільську фінансову академію, за професією інженер-програміст.
– Він так щиро вірить у комуністичні ідеали, як Ви, його дідусь і бабуся?
– Думаю, що щиро. Я бачу, як він з іншими братами й сестрами сперечається з цього приводу, аргументовано відстоює свою позицію.
– А скільки у Вас дітей?
– П’ятеро. Це третя дитина.
– Тобто у Вашій сім’ї не всі сповідують комуністичні ідеали?
– Так, як він, звичайно, що не всі.
– Йому, мабуть, буде важко знайти дружину, щоби так само сповідувала комуністичні ідеали?
– Мій чоловік – не член Компартії, то що? Кохання – це таке… (Сміється).
– Проб’є й комуністичну ідеологію? Чи багато молоді є в партійній організації Борислава?
– Третина.
– А скільки всього чоловік є комуністами в Бориславі?
– Понад п’ятдесят.
– Чи виключили когось з партії?
– Так. Тих, хто порушував статут, не сплачував членських внесків.
– З якою партією найбільше співпрацюєте?
– Зі всіма, які йдуть на діалог.
– А з Партією регіонів?
(Сміється. Питання було залишене без відповіді).
Анатолій Власюк, часопис “Тустань”
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень