Чергове засідання Дискусійного клубу в Стебнику відбулося 5 жовтня цього року. На ньому розглянули питання “Об’єднання громадян і громадські організації: проблеми і перспективи в світлі адміністративної реформи”.
У дискусії взяли участь отець Михайло Бучинський, депутат Стебницької міської ради, представник газети “Воля громади” Павло Побережний, член громадської організації “Воля громади” Руслан Крамар, голова Асоціації інвалідів “Серце допомоги” Василь Мороз, голова спортивного клубу “Стебник” Йосип Бандура, президент громадської організації “Товариство захисту тварин” Наталія Петрицин, представник громади Колпця Василь Амельченко, голова громадської організації “Наш простір” Петро Бохняк, викладач Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка Михайло Зубрицький і автор цих рядків.
А чому б Стебнику не увійти до Трускавецької територіальної громади?
Як зазначив Руслан Крамар, Львівська обласна рада відклала розгляд питання про територіальні громади, які мають бути утворені зі стартом адміністративної реформи восени наступного року. Наразі на Дрогобиччині такий статус планують мати Дрогобич, Трускавець, Борислав і Меденичі, навколо яких об’єднаються села.
Як бачимо, Стебника серед них нема. Переговори про об’єднання навколо міста деяких сіл, розташованих поблизу, не принесли успіху. За нинішнім проектом, Стебник має увійти до територіальної громади Дрогобича. Але адміністративна реформа передбачає, що тоді місто не матиме міського голову і стебницьких депутатів. Якщо ситуація не зміниться, то доведеться жити у нових умовах.
Павло Побережний загострив увагу на тому, що в ході дискусії слід, умовно кажучи, зазирнути всередину громади через призму об’єднання громадян. Чи зможе громада реалізувати свої права і статутні завдання, якщо фактично відсутнє громадянське суспільство? Люди не розуміють нової ролі, яку їм пропонують реалії життя, а владі ці об’єднання заважають. То як житимуть стебничани у новій громаді, коли запрацює адміністративна реформа? Фактично ці питання виявилися риторичними, бо ніхто зараз не знає достеменної відповіді на них, а гадати на кавовій гущі теж не доводиться. Проте деякі тенденції очевидні, і про них говорили учасники Дискусійного клубу.
З легкої руки Руслана Крамара чимало часу вділили наступній проблемі: а чому Стебник має відходити до Дрогобича, якщо спокійно може стати членом територіальної громади Трускавця? І справді, абсолютна більшість стебничан працює саме в місті-курорті. Стебник давно став фактично спальним районом Трускавця. На думку Руслана Крамара, Трускавець міг би надавати Стебнику більше допомоги, ніж це зараз робить Дрогобич. Для цього є чимало спільних точок дотику. Він би й сам, скажімо, здав в оренду власне помешкання відпочивальникам у зв’язку із наповненістю трускавецьких готелів і санаторіїв, а купив би квартиру в Стебнику.
Йосип Бандура зауважив, що якщо Стебник відійде до Трускавця, то тоді Дрогобич втратить статус 100-тисячного міста, а тому буде боротися всіма дозволеними й недозволеними методами, щоби місто калійників залишилося в його орбіті.
Василь Мороз підтримав пропозицію Руслана Крамара щодо приєднання Стебника до трускавецької територіальної громади. На його думку, інваліди мали би з цього більше користі й допомоги, ніж зараз отримують від Дрогобича. Взагалі Стебник міг би стати оздоровницею для інвалідів. Місту слід змінювати свої пріоритети і не сподіватися на те, що незабаром запрацює “Полімінерал” – і тоді стебничани матимуть усе.
“Ми не мали жодного міського голови-будівничого”
Наталія Петрицин зауважила, що треба не лише очікувати коштів від Трускавця чи Дрогобича, а й самим створювати нові робочі міста. І місцева влада насамперед повинна в цьому допомогти інвалідам, але вона фактично самоусунулась від розв’язання цієї проблеми.
Руслан Крамар вважає, що заробляти кошти і вкладати їх у потрібне виробництво зі створенням нових робочих місць мають підприємці, бізнесмени, а влада повинна їм у цьому сприяти. На його думку, стебницька влада не вміє працювати з підприємцями. Більше того, вона фактично гнобить бізнес. Діалог між владою і підприємцями зводиться до банального: що вам треба? А людям бізнесу від влади нічого не треба. Нехай просто не заважає, діє в рамках чинного законодавства – і кошти для розвитку підприємництва і бізнесу будуть, як і нові робочі місця.
Йосип Бандура зауважив, що у Стебнику існують різні напрямки розвитку, які неможливо об’єднати. Або ми говоримо про промисловий розвиток, або про рекреаційний.
А ось Павло Побережний вважає, що Стебник взагалі не має жодного вектору розвитку. Тому містом постійно попихають. До курортної зони, як Трускавець, він явно не дотягує. До промислової, як Дрогобич, теж ні, хоча й там уже нема промисловості як такої. Більше того, за всі роки незалежності влада в Стебнику виявилась інертною і неграмотною. “За весь цей час ми не мали жодного міського голови-будівничого”, – наголосив він.
Михайло Зубрицький був категоричним. Він заявив, що якщо у Стебнику не буде влади у вигляді міського голови та місцевих депутатів, то й самого міста не стане. Якщо в селі нема школи чи церкви, то й село зникає. Треба підтримувати те, що маємо, а не будувати нові проекти. З озера зробили фактично смітник, на очах гинуть історичні пам’ятки, які колись складали славу Стебника. “Ми втрачаємо історичну пам’ять”, – наголосив він.
Павло Побережний частково погодився з Михайлом Зубрицьким. Ми втрачаємо не лише конкретні архітектурні будови, а й історичну пам’ять. Але коли говоримо про адміністративну реформу, то мова не йде про ліквідацію громади як такої. Не буде міського голови і депутатів міської ради, але Стебник і громада залишаться. Мова йде про управління, менеджмент. Зараз у Стебницькій міській раді є 26 працівників. Плюс стільки ж депутатів, а також члени виконкому. Тобто десь 60 осіб фактично керують Стебником. І докерувалися, що не видно результатів цієї праці. Навіть нема самостійного бюджету. Тому якщо Стебник стане частиною територіальної громади того ж Дрогобича, то не виключено, що новий менеджер більш ефективно управлятиме містом калійників, ніж це робила місцева влада. Можливо, цьому менеджерові буде вигідно перенести у Стебник деякі служби, які зараз тут відсутні. Так що проблема не в тому, хто керує, а наскільки він ефективний менеджер.
Василь Амельченко зазначив, що стебницька влада фактично нічим не допомагає громаді Колпця. Самі встановлюють пам’ятник Небесній сотні, урочисте відкриття якого відбудеться 14 жовтня цього року, реконструюють Народний дім. Міський голова навіть цим не цікавиться, не приїхав подивитись, як ідуть роботи.
Павло Побережний зауважив, що свого часу Стебник, якщо можна так висловитися, поглинув Колпець і Солець. Тепер не надає їм допомоги, і громади самостійно розв’язують свої проблеми. Така ж доля чекатиме й на Стебник, коли його поглине Дрогобич. Аж тоді громада зрозуміє, що самим треба рятувати себе, бо сусіднє місто не допоможе.
Петро Бохняк зауважив, що влада не звертає уваги на проблеми підприємців, фактично ігнорує їх. На його думку, Стебнику слід максимально скористатися адміністративною реформою, адже тоді 60 відсотків усіх доходів залишаються в розпорядженні громади. Це великі кошти, за які багато що можна зробити.
“У нас взагалі вбито відчуття ґаздівства”
Наталія Петрицин розповіла про стосунки між “Товариством захисту тварин” і стебницькою владою. За вісім років існування організації це вже третя каденція влади, яка не вникає в суть проблем і не допомагає. Коли приймали міський бюджет на 2016 рік, у нього хотіли закласти 45 тисяч гривень на проведення стерилізації тварин, ремонт приміщення, в якому би це робили, але депутати проголосували лише за 10 тисяч гривень. До кінця року залишилося не так уже й багато часу, але жодної копійки товариству ще не надано. Складається враження, що влада просто очікує кінця року, а тоді ці гроші просто пропадуть. Товариство саме стерилізує тварин, тому зараз нема загрозливої ситуації, як раніше, з їхнім розмноженням. До того ж собак і кішок роздають стебничанам. Влада ніяк належним чином не може допомогти у підписанні договору про співпрацю з ветеринарною службою, відкладаючи цю справу на потім. Не передають товариству і колишнє приміщення газової контори, де можна було би розмістити пункт зі стерилізації тварин. Мабуть, вже є покупець на це приміщення, а проблему тварин у Стебнику знову відкладуть. Сама Наталія Петрицин розчарувалась у нинішній владі й не горить бажанням більше співпрацювати з нею.
Василь Мороз сказав, що стебницька влада не бачить не лише тварин, а й інвалідів. Коли робили парковку, то про інвалідів забули. Нема пандусів, аби інваліди могли спокійно переміщатись у місцях масового скупчення людей. Тому й вимушені сидіти вдома, хоча згідно чинного законодавства, саме влада повинна облаштувати подібні засоби пересування для інвалідів. На його думку, влада живе окремо від громади.
Наталія Петрицин розповіла про місцевого наркомана, який знущається з котів, а потім їх жорстоко убиває. Люди неодноразово зверталися до неї з проханням врятувати тварин. Не завжди це вдавалось. Більше того, відповідні матеріали є в місцевому відділку поліції, в прокуратурі, але правоохоронні органи фактично нічого не роблять, і наркоман продовжує свою чорну справу. Марно волати до стебницької влади, бо її ці проблеми, так виходить, не хвилюють.
На прикладі товариства захисту тварин Павло Побережний розповів, як влада могла би повноцінно використовувати у своїй роботі діяльність громадських організацій. Чинне законодавство передбачає, що місцева влада, розв’язуючи ту чи іншу проблему, може діяти власними силами, а може делегувати свої повноваження громадським організаціям. У Стебнику ж чомусь не хочуть цим скористатись. І самі не здатні розв’язати багато проблем, і допомогою громадських організацій скористатися не хочуть. Що вже тут казати, якщо в Стебнику нема людини, яка би відповідала за гуманітарну сферу в місті. Все кивають на Дрогобич, хоча й на місцевому рівні можна було би багато зробити.
Отець Михайло Бучинський розповів про свою малу батьківщину на Тернопільщині. Декілька громад об’єдналися навколо одного села й успішно втілюють у життя те, що ми називаємо адміністративною реформою. Принаймні господарюють краще, ніж це було ще декілька років тому. Тому в цій реформі треба використовувати різні підходи. І, звичайно, мають бути для цього люди, ентузіасти своєї справи, які розуміють, що і як треба робити.
На його думку, Стебник має великий потенціал. Наприклад, щотижня у Народному домі проводять якісь заходи, в яких беруть участь люди молодого і старшого поколінь. Можливо, про це не дуже розповідають, пишуть у газетах, але роботу здійснюють і вона рано чи пізно приноситиме плоди. А які талановиті діти! Деякі з них прислуговують при вівтарі й одночасно беруть участь у спортивних секціях і різноманітних гуртках.
Зупинився отець Михайло Бучинський і на проблемі цвинтаря. Видно які ми господарі. “У нас взагалі вбито відчуття ґаздівства”, – наголосив він. Сміття викидають сусідам. Забруднюють річку. Писали скарги, що машини розбили дороги, а те, що вивозили ліс, – мовчать.
Руслан Крамар вважає, що в Стебнику слід організувати потужний громадський рух, інакше місто, як уже було сказано, чекає доля Сільця і Колпця.
Насамкінець Павло Побережний звернув увагу на ще одну проблему. Ми говоримо про співпрацю між громадськими організаціями і владою, точніше, про відсутність такої співпраці. Але набагато важливішою є співпраця між громадськими організаціями і самою громадою. Дуже багато людей могли би працювати в громадських організаціях, але вважають це даремною справою. Більше того, чимало їх думають, що громадські активісти щось мають з цього, інакше вони б даремно не працювали. Насправді все з точністю до навпаки. Громадські активісти віддають не лише свій вільний час, а й часто власні кошти, аби розв’язати для громади ту чи іншу проблему. Ось і маємо ситуацію, коли, з одного боку, влада бачить у громадських активістах потенційних суперників на виборах, а, з іншого, люди не поспішають стати громадою у звичному для цивілізованого світу значенні, недооцінюють громадську роботу, чим фактично роблять ведмежу послугу владі, яка не лише не виконує своїх функціональних обов’язків, а й не хоче скористатися допомогою, яку їй пропонують громадські організації.
Вже через рік Стебник залишиться без міського голови і міських депутатів. Чи зможе громада самостійно розв’язувати стебницькі проблеми? Наразі залишаємо це питання відкритим.
Анатолій Власюк, Тустань
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень