За великим рахунком, Стебницький міський голова від самого початку був у меншості. Так, скажімо, за нього проголосувало менше половини стебничан, які прийшли на вибори. Якщо ж врахувати, що чимало виборців знехтували своїм конституційним правом і не прийшли голосувати, то ця цифра взагалі може видатися мізерною. Але такими є гримаси демократії (і не лише в Стебнику), коли меншість фактично керує більшістю.
Що стосується депутатського корпусу, то й тут Петро Старосольський опиняється в меншості. Це на початках, коли він формував свою команду, депутати проголосували за запропоновані ним кандидатури. Але не можна вважати, що він має більшість у міській раді.
Поки що, не в опозиції, але явно не за міського голову, депутати від “Народного контролю” і партії Петра Порошенка. Їх дев’ятеро. Точно не за міського голову Василь Пецюх, дружину якого звільнили з роботи вже за Петра Старосольського, і Ярослав Пецюх, котрий теж був звільнений з роботи, коли нинішній міський голова прийшов до влади. Сюди ж слід доплюсувати ще трьох-чотирьох депутатів з інших фракцій, які, повторюю, поки що, не в опозиції до Петра Старосольського, але мало залишилося для того, аби перейшли до неї. Отже, маємо 14-15 депутатів, які можуть не проголосувати за важливі для міського голови питання. Всього, нагадаємо, є 26 депутатів, а 27-ий голос належить Петрові Старосольському. Тобто про більшість у депутатському корпусі він вже не може говорити. А якщо зважити на те, що декілька депутатів втратили інтерес до своєї роботи, ентузіазм та ейфорія після виборів у них випарувались, і ці люди не беруть участі у засіданнях сесій, то позиція Стебницького міського голови взагалі може бути плачевною.
Мабуть, ні для кого не таємниця, що рейтинг Петра Старосольського падає. Якби вибори відбулися наступної неділі, навряд чи він би зміг стати міським головою. Розчаровуються у ньому навіть ті, хто голосував за нього. Вони не бачать конкретних дій з боку міського голови, які би допомогли вивести Стебник із кризи. Парадоксально, але багато хто не може пригадати хоч один пункт із передвиборчої програми Петра Старосольського. Дехто взагалі запитує: «А чи була в нього ця програма?».
Ще один цікавий феномен, який, мабуть, притаманний не лише Стебнику. Якщо люди знають, кого обрали міським головою, то багато стебничан, як кажуть, не в курсі: «А хто ж працює секретарем міської ради чи заступником міського голови?». Це все було би смішно, якби не було так сумно. Якщо люди не знають вищих посадових осіб Стебника, то навряд чи розуміють, що конкретно ті роблять. А раз так, то всі недоробки та помилки секретаря міської ради і заступника міського голови рикошетом б’ють по Петрові Старосольському. Все, що не зроблять члени запропонованої ним команди, вдаряє по авторитету міського голови.
Маючи меншість підтримки серед виборців і в депутатському корпусі, Петро Старосольський мав би прислухатися до більшості, яка прагне зробити Стебник, м’яко кажучи, нормальним містом. Поки що цього не спостерігається. Очевидних конфліктів наразі нема, але не треба бути Нострадамусом, аби передбачити, що терпіння більшості стебничан і депутатів міської ради скоро може увірватися. Я не думаю, що Петра Старосольського чекає доля Романа Калапача, чиї повноваження дочасно припинили тодішні депутати. Але в нього залишилося не так багато часу, аби розв’язати найнагальніші проблеми Стебника, про які кожний керівник міста говорить уже впродовж двадцяти п’яти років незалежності України. А якщо зважити, що ще до кінця цього року, або на початку наступного, запрацює адміністративна реформа і чергові вибори до місцевих рад можуть відбутися вже в жовтні 2017-го, то часу справді нема.
Тут можливі два варіанти розвитку подій. Або Петро Старосольський піддасться спокусі взяти все, що дозволяє його нинішнє становище (чим грішать багато можновладців не лише в навколишніх містах, а й по всій Україні), або все-таки зробить усе можливе й неможливе, щоби бодай зробити крок до виведення Стебника із кризи.
Будьмо оптимістами і повірмо, що другий варіант більш притаманний для Петра Старосольського. Для цього йому треба, здається, небагато: бути міським головою для всіх стебничан, а не лише для тієї меншості, яка його підтримує; активно співпрацювати з більшістю, яка складається в депутатському корпусі і незабаром може перейти в опозицію до міського голови, якщо такої співпраці не буде; насамкінець, позбутись амбіцій, бо державне керівництво передбачає колективний розум, а не лише особистий.
Анатолій Власюк
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень