Чисто там, де не смітять

Серце крається, коли заходиш в парк відпочинку у Стебнику. Всюди сміття, безлад. А хто винен?

Восени активісти прибрали цю чудову місцину і здавалося, що ніхто не посміє там смітити. Парк – це місце загальне, для всіх. Кожен мав би подумати – це і моя власність, адже я – стебничанин, представник територіальної громади Стебника. Але в нас, на жаль, не у всіх переважає європейське мислення. Не кожен готовий бути відповідальним за стан свого під`їзду, будинку, вулиці, міста. Часто стебничани думають, або й кажуть по-совковому: «Це не моє…». А не моє – значить наше, а наше – отже, нічиє. Тому й смітять, викидають куди попало недопалки, папірці, пляшки, або й пакети зі сміттям.

Напевно, тобі, шановний читачу, доводилося бути свідком того, як хтось викидає будь-де сміття і навіть не зважає на людей. А люди, які бачать це, проходять поруч і не задумуються, що своєю байдужістю мовчки дають згоду на те, щоб жити у нечистотах. Невже ми заслуговуємо жити як у свинарнику? Невже маємо терпіти свавілля тих, хто безкарно смітить, знаючи, що ніхто його за це не притягне до відповідальності?

Народна мудрість каже: «Чисто не там, де прибирають, чисто там, де не смітять». Навряд чи хтось з нас дозволить собі у власному помешканні кинути недопалок на підлогу, кинути за диван чи під стіл зіжмаканий папір, залишити за собою непорядок в туалеті чи ванній кімнаті. Але у громадських місцях ми стаємо іншими людьми – «слідимо» в найгіршому значенні цього слова. Чому так?

В одному селі біля Дрогобича розказують історію з часів Другої світової війни, коли німці заставляли підмітати вулицю, щоб вона була в ідеальному порядку. Навіть після закінчення війни люди в тому селі за звичкою підмітали по черзі вулиці, щоб були чистота і порядок. Якщо ми можемо тримати порядок за чиїмось наказом, то чому не можемо підтримувати чистоту з доброї власної волі?

Або взяти нашу річку Солоницю. В нас прийнято вважати, що у її забрудненні винен лише Трускавець, який свої нечистоти скидає в цю ручку. Проте забруднюється Солониця і стебничанами, які живуть вздовж річки і скидають до її русла сміття, зливають стічні води, каналізацію. Старожили Стебника ще пам’ятають, як у Солониці можна було купатися та ловити рибу. В якому стані ця річка зараз – може оцінити кожен. Нарікаємо, бідкаємося над її станом, а в той же час практично нічого не робимо задля вирішення проблеми.

Інша тема – наші цвинтарі. Кожний з нас намагається впорядкувати могили наших рідних. Ми дбайливо огороджуємо той клаптик землі, де спочиває вічним сном близька нам людина, висаджуємо квіти, виполюємо бур`ян, відчищаємо хрест чи гранітну плиту від пилу та бруду. Але загальний вигляд цвинтаря бажає кращого. Невже одні лише комунальні служби мають про це піклуватися?

Наближається Великий Піст, по завершенні якого зустрінемо світле свято Воскресіння Христового. Хотілося б, щоб наш Стебник зустрів Пасху з чистими вулицями, охайними прибудинковими територіями, прибраним парком. Та хто все це зробить, хто прибере, якщо не ми самі? Переважно на толоку, на прибирання парку приходять одні й ті самі люди. Але не вони смітять у парку. Ті, хто смітить, за собою не прибирають…