Historia est magistra vitae. Так говорили стародавні римляни і вони мали рацію, адже історія дійсно є вчителькою життя. Та, на жаль, Україна і мала, і має величезні проблеми із тим, що називається “об’єктивна та неупереджена історія”. Приклад із новітніми книгами з історії нашої держави для ХІ класу більш ніж показовий. Як і досі не вдається нашим історикам-науковцям отримати доступ до всіх архівів СБУ та МВС, де можна було б дізнатися багато цікавих речей.
Та для кожного історія держави розпочинається з історії рідного краю, рідного міста чи села. Яким був давній Трускавець, що необхідно зберегти і залишити нащадкам, як донести історію для учнів шкіл, як прищепити любов до краєзнавства? На ці та інші питання спробували відповісти учасники науково-практичної конференції, котра проходила 23 листопада на базі НВК “СЗШ № 2-гімназія” в Трускавці. Організатори заходу на тему “Історія міста Трускавця. До проблеми методики викладання теми “Наш край” на уроках історії України” – історичний факультет Дрогобицького державного педагогічного університету імені І. Я. Франка та відділ освіти Трускавецької міської ради. Окрім викладачів педуніверситету та вчителів історії шкіл Трускавця на конференції побували учні ХІ класу, краєзнавці, працівники музеїв міста.
На початку конференції декан історичного факультету ДДПУ професор Леонід Тимошенко коротко розповів про істфак, його історію (історичний факультет в Дрогобичі діяв з 1940 по 1959, а був відновлений у 1992 році), сьогодення (4 кафедри на факультеті IV рівня акредитації, потужний професорсько-викладацький склад), про добре реноме в світі історичної науки (тісні зв’язки “від Парижа до Волги”) та про краєзнавчу роботу, котра бурлить в науковому середовищі істориків Дрогобича (часописи “Старожитності Дрогобиччини”, ряд наукових збірників, монографії та актуальні дослідження, готується потужний збірник з історії Самбора та Самбірщини тощо). “Тільки тоді факультет буде успішним, якщо працюватиме як наукова інституція”, – завершив вступне слово до учнів-випускників Леонід Володимирович, а згодом перейшов до короткого викладу цікавої теми “Найдавніший Трускавець у світлі писемних згадок, легенд і артефактів”.
1427 рік – саме таку дату вважає цей солідний науковець відправною точкою історії тогочасного села, котре було у приватному володінні Коритка. На це є підстави, про це свідчать документальні джерела, зокрема, за даними польського історика Оскара Галецького про з’їзд червоноруської шляхти саме в цьому році (тоді вперше згадується Трускавець). На межі XV – XVI століть Трускавець перейшов із приватної власності в державне володіння, став належати до дрогобицького староства. Торкнувся професор і питання походження назви міста-курорту, це є тема окремої статті. Також Леонід Тимошенко висловив обурення, що виходять псевдоісторичні книги, як вийшов про Трускавець сумнозвісний фоліант авторства “літописця В’ячеслава”, котрий виводить назву поселення від … етрусків.
Багато спогадів про минуле нашого краю виходить у Польщі, інколи ці публікації носять навіть антиукраїнський характер, натомість українці майже не видають таких спогадів і це теж проблема. Леонід Тимошенко одну із книг, котра вийшла нещодавно в Польщі, продемонстрував присутнім – це “Учні Шульца” авторства Вєслава Будзинського. Активно діє в Польщі і Товариство Дрогобицької землі.
Наступні теми доповідей, викладених в науково-популярній формі, були такими: “Соціально-правове становище жителів Трускавця у XV – XVIII століттях” (Ігор Смуток), “Церкви Трускавця у ІІ половині XVІІ – І половині XІХ століття” (Юрій Стецик). “Раймунд Ярош – власник Трускавця і голова міста Дрогобича” (Богдан Лазорак), “Визвольний рух у Трускавці та його околицях” (Василь Ільницький), “Методичні засади краєзнавчих досліджень (на прикладі Трускавця та його околиць)” (Світлана Біла). Ми не зупиняємося детально на тому, що розповіли провідні науковці історичної науки Дрогобича в цих своїх виступах, бо нами досягнуто домовленості про розширені публікації вищезазначених матеріалів у нашому виданні, котре пропагує знання трускавчанами історії свого краю. Коротко скажемо лише найцікавіше: у Трускавці були дві церкви, святого Миколая та Пресвятої Трійці, місцезнаходження другої досі невідоме; з 1843 по 1904 роки церква Миколая не мала статусу парафії, а була капеланією; Трускавець може гордитися не лише знаменитим Романом Різняком-Макомацьким, а й головою Дрогобицького районного проводу ОУН-УПА Володимиром Данилишином та головою Турківського районного проводу Романом Габшієм; в XV столітті війт Трускавця іменувався тивуном або ватаманом, а дещо привілейованішими від сільського господарства заняттями були млинарство, корчмарство, котре перебувало в руках євреїв, та служба у королівському війську (“вибранці”); досить неспокійним періодом для Трускавця були роки 1620 – 1720; прізвища, котрі зустрічалися у Трускавці в XVII столітті, майже не зустрічаються у XVIII – ХІХ століттях. Надзвичайно цікавою була розповідь про власника Трускавця Раймунда Яроша, тим більше, що поєднувалася вона з коротким слайд-шоу давніх фотографій.
Кілька слів на завершення зустрічі сказали і вчителька історії СШ № 3 Тетяна Богуцька та відомий краєзнавець Микола Іваник, котрий, зокрема, висловив сподівання, що у Дрогобичі та Бориславі підтримають проект “Знані українські родини”, а газета “Джерела Трускавця” готова надати шпальти для публікацій на цю тематику. Завершилася зустріч істориків у неформальній обстановці за горнятком кави. Продовження теми студій над історією Трускавця читайте в наших публікаціях у грудні.
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень