/На книжковій полиці/
Кожному хочеться залишити слід у житті. Слід добрий, виразний, чіткий, такий, щоб через багато років сказали: «Оце була Людина!».
А ще кожен потребує висповідатися. Віруючі йдуть до священика, невіруючі до психолога, дехто сповідається на папері. Мемуари можуть щось затушувати, підправити, але в більшості це достовірне джерело, свідчення очевидця.
Чи не тому книги-сповіді займають особливе місце на книжкових полицях. Якщо вони у вас є, то переважно це спогади знайомих людей, читаючи які доторкуєшся до сокровенного.
На моїй книжковій полиці є кілька таких книг – спогади першого демократично обраного міського голови Борислава Володимира Копися, спогади в’язня німецьких концтаборів з села Гірне Стрийського району (за родича якого вийшла заміж моя сестра), спогади мешканця Орова, спогади пана Ізидора Гнатіва з моєї рідної Ямельниці, книга «Трускавець у вісімдесятих роках ХХ століття» авторства міського голови Трускавця 1980-х років Болеслава Петровського і ще декілька книг-мемуарів.
До цього ряду додається нова незвичайна книга, автором якої є людина, яку є дуже шаную і поважаю. Не тому, що він мій керівник, а тому, що це дійсно Людина з великої літери. Мова йде про першу художню книгу Лева Грицака під назвою «Дерева моєї долі».
Лев Грицак – лікар, будівничий, майстер, організатор, керівник, екстремал, любитель краси та гармонії. Свідомо не перераховую його нагород та досягнень, бо вони і близько не розкривають душі цієї людини. А от книга – розкриває. «Дерева моєї долі» – це та книга, яку варто прочитати, щоб повчитися, щоб багато що зрозуміти, щоб скоригувати власне життя.
На 65-літній ювілей Лева Ярославовича Грицака вітають дуже багато людей, друзів, колег, підлеглих, знайомих, навіть опонентів. Проте найкращим подарунком на цей ювілей для нього напевно стала саме ця книга, яка підсумувала все його життя до цього етапу.
Можливо, за 20-30 років Лев Грицак захоче написати іншу книгу, бо ще багато різних ситуацій чекає на нього в житті. Можливо, нова книга буде повнішою, досконалішою, з іншими акцентами, іншими враженнями, іншим переосмисленням прожитого, побаченого, відчутого. Але ми не знаємо як воно буде. Наразі є цей досконалий мистецький витвір, книга, яку Леву Грицаку допоміг оформити поет від Бога, митець слова Микола Гриценко.
Двадцять один розділ книги – це 21 вітка символічних дерев, стацій на життєвій стежині: від моменту народження до нинішнього дня. Корінням дерева є родовід, предки (Лев Грицак детально описує про своїх дідусів та бабусь по мечу і куделі, згадує і про прадідів та прабабусь).
Озеряни, Бучач, Чортків, Шацьк, Львів, Трускавець – кожне з цих міст певним чином вплинуло на автора, у чому він щиро зізнається. Відвертість оповідей спонукає відкласти подалі всі справи і прочитати книгу всю нараз, від першої до останньої сторінки. Фотографії ілюструють не лише особисте життя конкретної людини, а життя галичанина ІІ половини ХХ – початку ХХІ століття. Ліричні відступи та історичні екскурси доповнюють житейські історії, родинні легенди, ненав’язливу мораль, спонукаючи читати вдумливо, «переварюючи» в собі отриману інформацію. А після прочитання книги «Дерева моєї долі» хочеться і самому взятися за написання чогось подібного, щоб сказати майбутнім нащадкам те, що хочеться сказати. Бо потім може бути пізно, та й внуки чи правнуки навряд чи розумітимуть глибину сказаних старшою людиною усних слів. А от написане залишиться…
Чомусь хочеться сподіватися, що після прочитання книги Лева Грицака його друзями вони наслідуватимуть його приклад і теж залишать письмові свідчення свого життя – для нащадків, для земляків, для майбутніх поколінь. І ці історії будуть значно правдивішими від офіційних історій, які постійно переписуються на догоду владцям. Бо вустами авторів мемуарів говорить Правда життя.
Мама. Рід. Край. Навчання. Дитинство. Юність. Робота. Захоплення. Помилки. Зрілість. Сім`я. Друзі. Кожне з цих слів викликає в кожної конкретної людини власні асоціації та асоціативні ряди. Не є винятком і Лев Грицак. Коли читаєш його автобіографічну документальну повість в новелах, то мимоволі згадуєш щось своє, порівнюєш, аналізуєш, захоплюєшся, співпереживаєш. Перегорнувши останню сторінку книги, хочеться сказати: «Книга просто бомбезна! Леве Ярославовичу, пишіть ще!». Без сумніву, так скаже абсолютна більшість тих, хто ознайомиться з «Деревами моєї долі».
З офіційного: книга Лева Грицака «Дерева моєї долі» вийшла наприкінці 2016 року у київському видавництві «Основа». 240 сторінок, тверда палітурка, дуже багато фотографій.
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень