Дещо з українознавства

Тривалий час я сприймав нардепа Колесніченка за цілком фахового блазня ПР, котрий у боротьбі за місце головного веселуна побіля тілааристократа в четвертому коліні і за сумісництвом президента Януковича, з перемінним успіхом конкурує із Болдирєвим, Шуфричем та Чечетовим.

Але ознайомившись із останніми непересічними ініціативами цьогомалограмотного борця за права російськомовних та пригадавши ще один його стук в Генпрокуратуру з приводу пісні на слова Івана Франка, я зрозумів, що щиро помилявся в оцінці цього персонажу.

Сьогодні стук в СБУ, вчора запит в Генпрокуратуру, а завтра – яка-небудь законодавча ініціативка заборонити Каменяра та й взагалі все українське. Він – просто айдіот!

Від усвідомлення цього я спочатку зрадів. А потім, трохи поміркувавши, засумував. Бо такого роду ідіотизм притаманний не лише вітчизняним так званим русопятам (і не тільки регіонального розливу – згадайте хоча би конотопську Наталку чи таврісча Симоненка з його ком-гопкомпашкою), але й деяким представникам протилежної сторони.

В цьому сенсі корисно би було пригадати ну надзвичайно, здавалось, патріотичне, а насправді дурнувате гасло “Крим і Донбас будуть або безлюдними, або українськими!”, кинуте свого часу одним ну дуже радикальним і войовничим патріотом. Або не менш провокативну і маразматичну, гучно тиражовану в телеефірах “виховну” акцію однієїсвободівської лідерки.

А що маємо в результаті? Крим із Донбасом і не безлюдні, і не українські, а навіть значно навпаки.

А після антропонімічних вправ із дітлахами львівської філологіні, скільки би потому притомні галичани (а їх, я переконаний, переважна більшість) не заспокоювали східняків, мовляв, “тьотя просто тю-тю”, не слід дивуватися тому, що, за висловом Отара Довженка, “в цілому доброзичливі російськомовні громадяни України і надалі криво дивитимуться й плюватимуться, почувши українську на вулицях рідного Краматорська чи Нікополя”.

І справа не лише в мові – подібні недоумкуваті, а головне безкарні обопільні агітпропівські фортелі, з одного боку, посилюють українофобські настрої на сході , а з іншого – дзеркально радикалізують так звані патріотичні сили на заході України.

У що це може вилитись передбачити не важко – поглиблення такого протистояння рано чи пізно переведе суперечку із дискусійної площини в дієву. І тоді вже неважливо буде з’ясовувати – хто перший почав. Буде просто пізно.

Ну, а інтелектуальні вправи деяких наших високочолих (чи то з претензіями на певну розумову зверхність) на предмет як би його облаштувати Україну, і в дефініціях, на кшталт “випучених очей харківців та одеситів“, несвідомої “тьоті Моті з Криму“, або ж зоологічних “галицийских националистов“, аж ніяк не сприяють лікуванню хвороби, а лише посилюють згадуваний ідіотизм у загальносуспільному вимірі.

У зв’язку із чим в мене виникає підозра, що деякі ударники інтелектуальної праці поспішають слідом за радикалами стати в чергу пацієнтів Сабурової дачі чи Павлівки.

Бо чим тоді можна пояснити продукування ними сумнівних ініціатив, котрі опосередковано, а то й безпосередньо сприяють остаточному формуванню в Україні чергової сірої піраміди.

І такого роду “зодчі” зусилля із використанням відповідного обивательського і малопрофесійного суспільно-будівельного матеріалу даються взнаки. Аби пересвідчитись у цьому достатньо переглянути коментарі під будь-якою статтею з будь-якого дратуючого суспільство питання на будь-якому мало-мальськи відомому ресурсі.

Якщо ви на 10 відгуків відшукаєте один виважений і хоч трохи серйозно аргументований – вам пощастить.

Переважна ж більшість дискусійно-коментної творчості сенсово зводиться до примітивної тези “Сам дурень!”, а аргументація позицій ґрунтується або ж на застарілих примітивних догматах, чи на притягнутому за вуха фактажі, чи то на дуже сумнівних джерелах, на кшталт “Протоколів сіонських мудреців”, або ж на яких-небудь аматорських теорійках про не менш сумнівних “укрів”…

А нещодавно я взяв участь в круглому столі з питань… Та в принципі і неважливо з яких питань, бо мова власне не про цю засідайлівку. По завершенню цього дійства, коли публіка підтяглась до дружнього фінального фуршету, до мене підійшов якийсь серйозний такий панок і запитався:

– Чому ви, позиціонуючи себе патріотом, одночасно так не любите націоналістів і ставитись до них упереджено?

– ??? – (я якраз хильнув чарку і намагався прожувати бутерброд).

– Ви весь час в своїх статтях шпиняєте свідомих патріотів або ж висловлюєтесь про них в знущальному тоні.

– А якщо вони заслуговують на те?

– За що? За свій патріотизм?

– Та до чого тут патріотизм. Дурість, невігластво, догматизм, нездатність толерантно ставиться до людей інших поглядів, шароварництво, ідеологічний дебілізм, незалежно від політичної приналежності, мусять отримувати відповідну оцінку.

Панок уважно подивися на мене, щось поміркував і мовив:

– Свідомий патріот не може бути дурнем чи невігласом! А ви, мабуть, лібераст?

– Ні, – тут я вибухнув, – я звичайний сільський дядько, але дурнів вмію вчити не лише словом, але й копняками.

Панка як вітром здуло. Але настрій було спаплюжено. Я думав, от приїду додому обов’язково пройдусь по персонажам подібним до цього незнайомця. Аж тут пригадав, що маються речі, перевершити котрі неможливо і краще їх застосовувати безпосередньо, ніж вигадувати щось нове.

Ось одна із таких речей в тему писана понад 80 років тому:

“I. Спеціально для русотяпів

Кілька популярних лекцій з українознавства спеціально для тих людей, що досі ще цією справою не цікавилися, не цікавляться i не цікавитимуться…

Що таке Україна?

Україною зветься “искони русская земля. – Малая Русь, где все обильем дышет”…

Розляглася вона на просторах Харківської, Полтавської, Чернігівської губерень, Новоросії i Юго-Западного краю.

Це Велика Україна. Крім того, до України ще належать: Червона Русь, потім Прикарпатська Русь, Угорська Русь i взагалі всіляка така Під’яремна Русь.

От, значить, Мала Русь плюс Червона Русь плюс Угорська Русь плюс Прикарпатська Русь плюс Під’яремна Русь рівняється Україні.

Є ще на світі Біла Русь, Фінляндська Русь, Литовська Русь, Кавказька Русь, Туркестанська Русь, Сибірська Русь, але ці до України не належать.

Столиця України – Київ.

Виконує обов’язки “Матері городов руських”.

Батька городов руських не знайдено, але він, безперечно, десь є. Утік своєчасно, наплодивши силу всіляких городенят.

Дядько руських городів – Чернігів, вітчизна святого Федоська Углицького, що його дуб i досі допомагав від зубного болю. Вживають того дуба так: одкусюють од дуба обапола хворим зубом i їдять того обапола до цурки.

Кумувала в Києві Біла Церква, а бабувала Полтава. Житомир на христини книші пік, а Вінниця самогон гнала. Головна річка на Україні – Дніпро, що зветься ще “Руской славы колыбель “.

Населення на Вкраїні – малоросійські хохли.

3вуть їx солопіями. Вони всі в широких штанях. Балакають мужицькою мовою i співають малоросійських пісень з гопаком.

Мужицька мова тепер державна, i всі її повинні знати.

Вона дуже подібна до російської.

По-російському – трест i по-українському – трест. Синдикат – i по-російському i по-українському – синдикат. Тантьєма – так само i по-російському i по-українському.

Так що ризниці майже нема ніякої, i вивчитися тої мови для тих, кому я оце присвячую своє українознавство, – не тяжко.

От тільки слово процент по-українському не процент, а відсоток. Але зміст його однаковісінький.

А там біржа, золото, червінці, банкноти, стерлінги, долари, це однаково i по-російському i по-українському.

Отже, не бійтесь українізації.

ІІ Для щирих українців

А це лекції для тих, що перецiкавлювалися, перецiкавлюються й перецiкавлюватимуться Україною.

Що є таке Україна?

Ненька-Україна – це держава від Біскайського моря i до пустелі Гобі або Шамо.

3аснувалася вона ще за 5000 років до створення автокефальним Богом світу.

Першу людину звали Остап (не Вишня, бо тоді ще прізвищ не було), а його жінку – Чорноброва Галя.

Під час всесвітньої потопи, Ковчега збудував не Ной, а гетьман Дорошенко, що й урятував сім пар чистеньких українців, одну вишневу кісточку, з якої i пішли на Вкраїні вишневі садки; Бровка, що дав потім цілу породу щироукраїнських Рябкiв, Лискiв та Лапкiв; кілька мотків заполочі для вишивання сорочок, шматок полотна, горщик для борщу, кишку для ковбаси, булаву, клейноди й ноти до “Гиля, гиля, cipi гуси…”.

Потім того вже на Україні жили Єгипетські фараони, Генріх Наваррський, династія Бурбонів, Римський Папа, Іван Калита. Все це були українські гетьмани, що їх свого часу Іловайський затаїв.

Дніпро на Україні найбільша річка, йде вона вiд Мiсiсiпi, через Гольфштром у Синє море. Раніш по Дніпру плавали “Титаники”, але треклятущi кацапи випили Днiпро-Славуту, i він трохи ніби висох.

Але то дурниця: тую воду Дніпровую за допомогою Франції з кацапів ми видавимо.

Мова на Україні найкраща, небо найкраще, ґрунт найкращий, залізниця найкраща; народ найкультурніший.

На північ від України живуть треклятущi кацапи, що годуються виключно українцями.

На Сході поляки, дуже хороший, братній народ.

А далі вже йде Європа, що чекає на українську культуру. Оце невеличкі замітки, що їх нема в жодній історії України і які я хочу нагадати, щоб їх не забули”.

Здогадались, кого свого часу так дістали як русотяпи-невігласи, так і забамбулені українохвіли?

Правильно, мого славного і неперевершеного полтавського земляка Павла Михайловича Губенка, більш відомого як Остап Вишня, 56-та річниця від дня смерті котрого тільки-но минула 28-го вересня.

Перечитайте ще раз і ви зрозумієте, що писане це було як сміх скрізь сльози і саме для таких персонажів, як вже згадувані мною панок чи різні там колесніченки, аби вони зі сторони змогли побачити власне ж невігластво і недоумкуватість…

Валерій Семиволос, вільний журналіст, Харківська область, село Губарівка, Товариство “Малого Кола”, для УП

P.S. Автор вдячний Олександру Роджерсу за те, що наштовхнув на ідею.

About admin