/Дитячому будинкові «Оріана» – 20…/
Є у нашому місті Бориславі дім, згадка про який мимоволі сповнює серця багатьох із нас почуттям жалю і доброти. Називають його по-різному: одні – сиротинцем, інші – притулком для дітей, позбавлених батьківської опіки. Мова йде про дитячий будинок «Оріана», якому приділяють чимало уваги не лише міська влада Борислава, а й спонсори-доброчинці місцевого та зарубіжного рівня.
Сьогоднішню «Оріану» образно можна назвати вуликом, у якому знайшла прихисток дітвора, позбавлена батьківської любові і турботи. Нині у стінах цього виховного закладу перебуває 27 хлопчиків і дівчаток, доля яких привела сюди по-різному. В основному — це діти-сироти, напівсироти, із малозабезпечених та неблагонадійних сімей.
У сиротинці вперше я побувала 5 років тому. Привела звичайна цікавість: хотіла побачити, як живеться його вихованцям, як влаштований їхній повсякденний побут. І була приємно здивована: таких умов, що створені тут, «оріанівці» вдома не мали б. По-сучасному умебльовані спальні для хлопчиків і дівчаток, кімнати відпочинку, оснащені комп’ютерами, телевізорами, музичним центром, відеозасобами, є свідченням того, що про цих, колись знедолених дітей, є кому дбати. Завдяки спонсорській допомозі тільки за останні кілька років у сиротинці зроблено дуже багато, аби його вихованці в усьому відчували затишок і тепло.
Оточені увагою і турботою, нинішні підопічні «Оріани» неохоче пригадують, як «дбали» про них колись їхні так звані батьки, яких принижень довелося зазнати в стінах рідного дому. З етичних міркувань їхніх прізвищ називати не варто, однак те, що пережили змалечку ці діти вдома, забути вони не зможуть. Жахливим сном залишилися у пам’яті декого із них, зокрема, Ані, гучні суперечки і бійки п’яної компанії, що кожної ночі збиралася й веселилася аж до ранку у помешканні її горе-матері. Захоплена залицяльниками і пиятикою, ця мати донькою не цікавилася, тому дівчатко переважно було голодним, до школи ходило рідко, а вплинути на «пиячку-гуляку» неможливо, родичі і небайдужі сусіди змушені були звернутися до опікунської ради з проханням влаштувати дівчинку в сиротинець. Тож Аня давно вже не чує диких окриків серед ночі та «добірних» матюків, а головне – має дах над головою, завжди сита, оточена увагою і теплом тих, хто старається зігріти її зранену душу.
В інших діток були інші причини, що призвели до ізоляції їх від батьків. Усе це давно залишилося в минулому. Тепер для юних сиріт створені всі умови задля того, аби вони мали не лише щоденний затишок і тепло, а й могли навчатися, а згодом знайти своє місце в житті.
Ті, кого «Оріана» колись прихистила, для кого довший час була рідним домом, пам’ятають про це і підтримують з нею зв’язок: хто влаштував самостійне життя десь тут, приходять у гості, хто перебуває далеко від Борислава — телефонують, дякуючи директору сиротинця Ірині Костирі за проявлену колись до них турботу й увагу.
Непомітно промайнули роки і разом з ними нещодавно завітав до сиротинця його ще зовсім молодий ювілей – 20-річчя від дня створення. Причому, завітав саме в День вшанування благодійника та улюбленця малечі святого Миколая. Тож так співпало, що цього дня «Оріана» відзначала подвійне свято.
Весела аура у святковій, по-новорічному прикрашеній актовій залі додавала піднесеного настрою кожному, хто завітав сюди цього незабутнього ,дня. Власне, на ювілейному урочистому дійстві було все, що потрібне для створення святкової феєрії: подорож у чарівний світ казки та зустрічі із її персонажами з участю дітей різних вікових груп – від найменшеньких до старшокласників, веселий настрій, довгоочікувані солодкі подарунки і побажання святого Миколая, а ще – тепла, щира атмосфера в колі друзів і наставників.
Казкове дійство змінили короткі миті зі сторінок історії 20-річного життя «Оріани», зафіксовані у фотокадрах. Під супровід пісні «Дні за днями пролітали, діти швидко підростали» на імпровізованому екрані, наче в кіно, почергово з’являлися знайомі обличчя вихованців сиротинця і їхніх наставників — тих, хто повсякдень упродовж багатьох років оточував своїх підопічних турботою і теплом. За все це тепер вони їм кажуть: «Ми за ласку вашу вдячні, а за провини наші нам пробачте». Бо за всі ці роки наставники і вихованці сиротинця стали великою сім’єю, а дім, що зігрів сиріт, став для них рідним: тут минало їхнє дитинство, тут, підростаючи, вони дорослішали. Від перегляду цього відеомонтажу вихователі були зворушені до сліз. Щиро зізнаються, що за 20 років мусіли бути завжди молодими, бо завжди були з дітьми, жили їхнім життя й інтересами.
А далі — слово гостям. Тепло привітали із подвійним святом колектив «Оріани» та їхніх підопічних заступник міського голови з гуманітарних питань Борислава Сегзгій Оленич, завідувач відділу освіти Віталій Лесик, постійний меценат сиротинця, пастор церкви християнської місії «Воскресіння» Мирон Олексієвич, депутат обласної ради і благодійник дитячого будинку Володимир Голобутовський, представник групи компанії «Авангруп» із Києва Олена Прокопенко. Доречно згадати, що ця компанія вже 9 років є постійним спонсором і за її кошти декілька років тому у спальному корпусі Бориславського сиротинцю було проведено автономне опалення зі встановленням міні-котельні, щоліта закуповують путівки для оздоровлення дітей на морі. Завдяки цій компанії також декілька років тому у сиротинці замінили вікна і двері, щотижня надходить благодійна допомога у вигляді продуктів харчування. Власне, з чим би не звернулася директор «Оріани» до цих благодійників, завжди допоможуть. Минулого літа, скажімо, обладнали для дітвори спортмайданчик. Побувавши на торжестві в «Оріані» цього разу, Олена Прокопенко побажала дітям бути завжди чемними, рости здоровими і дарувати колись тепло та добро іншим.
І на завершення урочистості — слово найголовнішій, найтурботливішій мамі — директору «Оріани» Ірині Костирі. Схвильована святковим торжеством, вона з приємністю говорила, що вихованці сиротинця завжди пам’ятають дім, у якому виросли і з якого вирушили у самостійне життя. Хто прагнув навчатися, здобули вищу освіту – стали педагогами та фахівцями іншого профілю.
Зворушливі слова за допомогу і підтримку адресувала пані Ірина зокрема міській владі, спонсорам не лише Борислава, Стебника і Трускавця, а й далекого зарубіжжя, скажімо, Оксані Лисейко зі США, Марії Турів з Англії, Надії Бловач із Франції, Вернеру Лейнісу із Німеччини.
Особливо вдячна підприємцям Борислава Ігореві Михацю, Павлові Хохуну, Володимирові Голобутовському, Мар’яні Присташ, пастору Миронові Олексієвичу, міському голові Володимиру Фірману, керівникові групи компанії «Авангруп» Володимирові Бабію, ТзОВ «Ріксос-Прикарпаття».
Не могла не згадати Ірина Остапівна й ім’я людини, завдяки старанням якої з`явився в Бориславі сиротинець. Це – заввіділу освіти більше двадцятирічної давності Орися Дуда, яка була ініціатором створення першого на Львівщині опікунського закладу. До створення такого будинку спонукало те, що у нашому місті появилося чимало дітей, непотрібних ані батькам, ані їхнім родинам. На той час було організовано спочатку ясельну і шкільну групи, а згодом у міру потреби довелося прилаштовувати і дітей дошкільного та шкільного віку. І ще один вагомий, справді промовистий факт: враховуючи те, які умови створено тут для проживання й утримання сиріт, дитячий будинок Борислава декілька років тому було визнано найкращим в області. Утримує першість він і дотепер. А це означає, що директор «Орі- -ани» спільно з колективом стараються робити все для того, щоб цей дім завжди був для сиріт рідною домівкою у повному розумінні цього слова.
Щодо підготовки і проведення святкового дійства, то багато зусиль і старання для цього доклали вихователі Людмила Сопотницька і Наталія Янків (ведуча), музичний керівник Іванна Радіонова, юні вихованці сиротинця В. Бєлая. Олександр і Тетяна Лисаки (брат і сестра), М. Горняк, А. Панів, В. Сорокіна. X. Кнестяпіна, В. Ключак, В. Сарабаха, А. Трибуховська, Д. Адаменко, який виховується в дитбудинку від 2-річного віку. Вперше випробував свої акторські здібності, потішивши публіку у ролі Сніговичка, найменшенький «оріанівець» Андрійко Бачинський, якому у лютому виповниться лише 4 рочки.
Хто знає, якими стануть ці діти в майбутньому, який шлях оберуть для здійснення своїх мрій? Хотілося б, щоб вони були в усьому вихованими, працелюбними і відповідальними, не забували той дім, що зігрів їх своїм теплом і любов’ю.
Ніна Чернишова, газета «Нафтовик Борислава»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень