Бог робить драбину – раз догори, раз вдолину.
Хто під ким яму копає – сам в неї впаде.
Народна мудрість
Останні стануть першими, а перші – останніми.
А хто з вас бути першим бажає, нехай буде всім за раба.
Євангеліє (Мт, 19:30, Мк, 10:44)
Дивлячись на дії теперішньої трускавецької влади, не кажучи же про владу центральну, даєшся диву – невже люди думають, що вони житимуть вічно і що все в їхніх руках і більше ні в чиїх? “Не було б у них влади, якби Отець Небесний не дав їм її”, можна перефразувати біблійні слова, та, здається, для певної категорії людей Біблія є не чим іншим як збірником міфологічних розповідей, на які не варто зважати. А дарма так думають, бо історія вчить, що за всі вчинки потрібно буде заплатити сповна – мірою пухкою чи утрясеною, мірою, якою ми міряємо, відміряють і нам.
“Він думає, що піймав Бога за бороду”. Так в нашому народі говорили про того, хто вважав, що йому все дозволено і відплата ніколи не наступить. Та приходив час і той, хто не зважав ні на Бога, ні на людей, отримував своє сповна та ще й із лихвою. Скільки нащадків по сьогодні терпить через злодіяння своїх предків, часто не знаючи про це. А скільки вельможних колись родів згасли повністю, або ж від них залишилися жалюгідні потомки – і все через пиху та хтивість тих, хто допався до влади, через їхню захланність, несправедливість і те, що полюбили вони собі життя за власними правилами, відкидаючи настанови, заповідані зверху.
Кадрові ротації, які почалися від моменту приходу пана Козира до влади у Трускавці, тривають і досі, а простому людові чомусь невтямки – чому ж немає жодних позитивних зрушень, навіщо ці пертурбації заради пертурбацій, чому замість одних невігласів ставлять невігласів інших, або й гірше – замість фахівців ставлять людей нижчої кваліфікації? Очевидно, що в цьому процесі є і певні винятки, але винятки ще більше підтверджують правило. Так, якщо, для прикладу, Михайлові Шубаку вдалося не осоромитися і він якось м’яко замінив Ореста Лобика, то цього аж ніяк не скажеш про чистку в УЖКГіБ, з якого “попросили” і начальника управління, і двох його заступників. Не маємо нічого проти особисто ні пана Терлецького, ні пані Намистюк, ні інших “нових” чиновників, та все ж безпорадність у ситуації із ремонтом майже щойно відремонтованих доріг, як і з порушенням прав мешканців кількох будинків на Сагайдачного забудівником “Лісової пісні”, показує, що пан Козир або явно помилився у своєму виборі, або ж його просто несвідомо підставляють ті, хто ставить гравців у мерії і Руслан Ярославович змушений лише миритися та констатувати факти, виконуючи роль англійської королеви.
Навряд чи хтось у Трускавці вірить у прозорість конкурсів на заміщення вакантних посад чи інших, але це стосувалося і влади попередньої і не тільки у Трускавці, а по всій державі. Як би там не було, та конкурси провели, було створено нове Управління розвитку курорту, яке як наразі очолює заступник міського голови власне по цьому профілю Юрій Яворський. Та чи є якісь реальні результати? Порівнюючи із нашим сусідом та в певній мірі конкурентом Східницею, бачимо, що Трускавець явно програє не лише у промоції чи в масштабності заходів, але і в креативності, в досягненнях, в баченні того, як розвиватися і куди рухатися.
Після кадрових змін у інформаційно-аналітичній службі були великі очікування, що вона дійсно запрацює значно краще, ніж працювала за попереднього мера. Та що бачимо? Якщо раніше ІАС займалася обслуговуванням тодішнього мера фактично тільки перед виборами, то теперішня ІАС робить таке обслуговування ще більш відвертим, якщо не сказати, що цинічним та бридким. І справа зовсім не в тому, потрібно піарити Руслана Козира чи ні, він це міг би робити за допомогою власної газети, якій співчувають щораз більше трускавчан через те, у що вона перетворюється. Справа в тому, що замість об’єднання депутатського корпусу знову здійснюється політика батога та пряника, коли “Фронт змін” виставляється найкращою політичною силою, “Свобода” найгіршою, а всі решта займають позицію в залежності від ступеня лояльності до влади та проценту підтримки діянь мера та його команди.
Повертаючись до конкурсів, згадаємо, що нещодавно один з них мерія оголосила серед місцевих журналістів на кращу публікацію про Трускавець. Замовчуючи про нефаховість правил конкурсу, а вірніше, їхньої повної відсутності (обсяг публікації, термін, вимоги, хоча б якесь Положення про конкурс), відмітимо знову ж таки ту тенденційність, яка, на жаль, характеризує нову владу Трускавця в значно більшому обсязі, ніж попередню. Від середини серпня до початку вересня на конкурс надсилалися публікації різних авторів, та серед всіх із них чомусь на офіційному сайті міської ради був розміщений тільки один твір письменниці Антоніни Корінь із Кіровограда. Твір хороший, та якщо йти за логікою, то варто було б або публікувати всі твори, або після визначення результатів певним журі (і знову ж – наскільки компетентним?) опублікувати тільки твори переможців. Однозначно, що мені дорікнуть тим, що от, мовляв, Ключак надіслав на конкурс свій твір “Що пропонує Трускавець?” і оскільки цей твір не опублікували, то він і піднімає це питання. Аж ніяк, бо твір міг би бути вже давно опублікований в Інтернеті чи в місцевій газеті, та все ж, думаємо, одним із пунктів положення конкурсу міг би бути такий пункт, в якому твори повинні ніде досі не публікуватися. Бо ж може якийсь жартівник і твір Франка про “золотодайну Колхіду” надіслати, тоді що?
Аналогічно ж із конкурсом логотипів. Не маємо нічого проти фаховості математика за освітою Юрія Яворського, та чи він зі своїми друзями має вирішувати, яке зображення краще представлятиме Трускавець? Хтось управлінню розвитку курорту надавав такі повноваження? Може сесія міської ради? Як би там не було, а анонсованого гарного логотипа немає і досі. Може теж були непогані варіанти, та автори не були надто лояльні до влади?
Незрозумілі речі кояться і у відділі культури. Хоча Світлана Ковальчин і вийшла на роботу з відпустки, та на всіх масових заходах виступає від цього відділу Тетяна Татомир. Її оголошують як “нового завідувача відділу культури” і то не тільки керівники музеїв Олена Білас-Березова, Любов Константинова, директор школи мистецтв Ігор Нич, але і міський голова Руслан Козир, а також його заступник Валентина Бодак, в тому числі і під час проведення заходів на великій сцені (День міста, День Незалежності України). Однозначно, що не розходиться нам про те, може чи не може Тетяна Євгенівна керувати міською культурою, а розходиться в культурі дій влади у цьому та і в інших питаннях, наприклад, стосовно змін у керівництві міської лікарні чи спроби певних ротацій у освіті, молодіжній політиці, по парку, по квартирному бюро тощо. До речі, на понеділковій нараді 4 вересня у мерії були чомусь і Світлана Ковальчин, і Тетяна Татомир і на це звернули увагу не тільки ми, а і всі присутні.
Окремо можна сказати про дії в комунальній сфері. КП “Наше місто” влада міста і Руслан Козир особисто намагалися зобразити перед мешканцями таким собі “цапом-відбувайлом”, який випасався на повідку у “поганого” Лева Грицака, а тепер його засудили, що стратити, не можна помилувати ще й на місці страти поклали вінок. Однозначно, що в КП “Наше місто” не все було гаразд, та радикальна ліквідація підприємства навряд чи вирішить проблеми, в яких борсається не весь Трускавець, а і вся Україна. Не завжди потрібно відрізати руку, коли не допомагає подорожник – інколи можна поколоти антибіотики. Не є виходом заклики до тотального встановлення автономного опалення у Трускавці, бо замість одних проблем виникають інші, можливо, гірші – більші ризики відносно безпеки, більші втрати, які ніколи не окупляться, бо ж не вічні ні котли, ні труби, навіть якщо вони й від мерської фірми. Курчат по осені рахують, тому зарано хвалитися здобутками, коли опалювальний сезон і не починався. Не хочемо ставити під сумнів фаховість керівників нових комунальних підприємств – їм оцінку поставлять підлеглі та мешканці, та факт є фактом – призначення відбувалися без жодних консультацій із “заможною громадою”. Хоча й громада у інтерпретації нової владної команди – це ті, хто їх підтримує і то безапеляційно та безперечно, а всі решта – “грицаківські недобитки”, провокатори, вороги та саботажники, які або піарять себе, або не розуміють суті справ, або просто заважають. В такому випадку реально більшість трускавчан, які не голосували за Козира, які голосували, але тепер каються та які просто хочуть нормального життя без виманювання владою грошей із і так не надто повної кишені, автоматично стають тими, хто підлягає осуду та цькуванню зі сторони ярих захисників мера-мисливця та мера-будівельника.
Заохочується колабораціонізм (співпраця), заохочується критика попередньої влади, свідомо замовчується будь-який позитив як попередників, так і сучасників-конкурентів, які по-іншому (а від того не менш тверезо та розважливо) дивляться на стан справ у місті. І тут підходимо до самої суті питання – а чи не так само поступатимуть із теперішніми першими особами після того, як вони стануть не першими? Юлія Тимошенко була Прем’єр-міністром, працювала, піарилася, була в зеніті слави. Що тепер? Руслан Козир тепер в зеніті слави, працює, піариться. Що потім? Ми однозначно не бажаємо, щоб його тягали по слідствах чи щоби він сидів у СІЗО. Та певні висновки робити потрібно – ніколи не думай, що ти прийшов навіки, ти ж не знаєш, чи ти прийшов надовго. Ті, що так тепер Руслана Ярославовича обнімають та цілують (в переносному значенні, звісно ж), завтра першими будуть кричати “Розіпни, розіпни його!”. І не факт, що вина Козира буде меншою, ніж їхня, але традиційно питають із першого, а треті, четверті, шості умудряються виходити сухими з води. І ті, кого варто було “гнати” ще Богдану Матоличу та Леву Грицаку, залишаться і при наступнику Руслана Козира. І лаятимуть вони Руслана Ярославовича на всі заставки так, як лають тепер Лева Ярославовича. Хоча і лизали п. Грицака з не меншим завзяттям, ніж тепер лижуть п. Козира.
В Україні, вважають у “Свободі”, давно треба було провести люстрацію, та й тепер це ще не пізно зробити, бо краще пізно, ніж ніколи. Суть люстрації полягає в тому, щоб вивести із влади тих, які дискредитували себе, які співпрацювали з спецслужбами часів СРСР, які мають “рильце в пушку”. Навряд чи в найближчому майбутньому це вдасться здійснити, а якщо б і вдалося (суто гіпотетичне припущення), то є великі сумніви, чи ті, хто здійснюватиме цю люстрацію, самі є білими та пухнастими. У Трускавці з кінця 2010 року розпочалися чистки, під першу хвилю та гарячу руку потрапили ті, хто і не міг, і не хотів відрікатися від попереднього мера, бо працював у його команді. Одні пішли добровільно, інших примусили, треті борсаються, молячи Бога, щоб “ера Козира” якомога швидше закінчилася. В мерії це називають “оновленням влади”, хоча нових облич насправді ж так мало, як і нових ідей. Вірніше, ідеї є, але дальше розмов справа не йде. Немає тих, хто міг би не лише озвучувати ідеї, але і реалізовувати їх, впроваджувати в життя. Скільки говорилося в 2009 – 2010 опозиціонерами, що Трускавець не бере участі в загальноукраїнських чи обласних програмах! А у скількох обласних чи загальноукраїнських програмах бере участь Трускавець в 2011? І чи буде краще в 2012, 2013, 2014? Дай Боже нашому телятку вовка з’їсти…
Всі ці вищевикладені сентенції можна, звісно, продовжувати, але чи є сенс? Біблія вчить, що якщо “брат твій” помиляється, то спочатку скажи йому це віч-на-віч, згодом при двох – трьох свідках, а далі оголоси всій громаді. Автор цих рядків звертав увагу кільком представникам нової влади на алогічність їхніх дій, на недопустимість певних кроків, та марно – вони думають, що вхопили Бога за бороду і що панування їхнє триватиме до безкінечності. У Книзі Даниїла описано, як на стіні в палаці подібного до нашої влади царя, який не зважав ні на Бога, ні на людей, появилася рука, котра писала “мене, мене, текел, упарсін” (Дан., 5). Зважено, зважено, пораховано та поділено – легким виявилися цар та його діла, половою, а не добірним зерном, поділене його царство було поміж іншими народами, залишилася лише мораль цієї історії, та не хочуть прислухатися до цієї моралі у трускавецькій мерії, в них – своя мораль.
Нема такої довгої ковбаси, яка не мала б кінця, не буде панувати Козир зі своїми прибічниками вічно, бо або покладе цьому край Президент, або ж народ, громада. Навіть якби судилося йому виконати те все, що він задумав, незважаючи на опір тверезомислячих людей та трускавецької громади, то колись прийдеться йому відповідати і перед совістю, і на Божому суді. Не любить пан Козир, коли хтось думає не так, як він, не любить він критики та коли хтось стає на перешкоді реалізації його задумів, та варто йому замислитися – а чи ті, хто по-доброму журить його та намагається застерегти від неправильних дій, є ворогами? Не кожен, хто тебе хвалить, твій друг і не кожен, хто критикує, твій ворог… Забув Руслан Козир слова своєї вчительки, сказані під час інавгурації у “Златі”, іде він перший і не озирається, чи добре йти за ним всій громаді. Нехай не буде він останнім, як сказано в Біблії, а нехай зупиниться та поміркує, чи туди він веде громаду, куди вона хоче, чи, як сліпець, веде наосліп, у блуд та пропасть, на манівці, з яких вона ще довго повертатиме на шлях істинний. Зупинись, Руслане Ярославовичу, адже Бог робить драбину і якщо ти сьогодні на верху, то що буде завтра? Не копай нікому яму, щоб не впасти тобі в неї самому! Якщо бажаєш бути першим, то слухай, що каже тобі громада твоя, яка обрала тебе. Слухай її і запам’ятовуй слова її, а не радників та “друзів”, які дбають в першу чергу про свої, а не громадські інтереси.
Сьогодні білий-білий вельон, а завтра біле-біле волосся – співається у польській пісні. Сьогодні пан, а завтра пропав, сьогодні мер, а завтра ніхто, сьогодні ніхто, а завтра? Драбина має багато щаблів…
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень