Дрогобицьке музичне училище ім. Василя Барвінського протягом багатьох років залишається символом музичної культури і колискою для багатьох талантів. Воно жило своїм мистецьким життям, не відволікаючись на всілякі політичні та економічні перипетії. Будучи своєрідним творчим оазисом, педагогічний колектив відгороджував майбутніх моцартів від контрастного повсякдення. Така його специфіка і чи правильно вона, чи ні, на це запитання дає відповідь позитивна статистика досягнень цього закладу. Проте 2013 рік увійде у історію музучилища як найскандальніший за всю історію його існування.
Так склалося, що завершився контракт керманича Миколи Ластовецького на займаній посаді, яку він, до речі, посідає не одну каденцію. І, власне, на цьому перехідному етапі розгорілися неабиякі пристрасті. Днями в Інтернет-виданнях «Майдан», «ДрогобичІнфо» і «Трускавецький вісник» з’явилася публікація Руслана Солонця «Війна за Дрогобицьке музучилище», в якій автор в мінорній тональності окреслив «трагічність ситуації» у цьому закладі». Як зазначають представники «Майдану» та про що свідчать численні коментарі, дана публікація викликала неоднозначну реакцію. На жаль, думки представників опонуючої сторони ми досі так і не почули, тому вирішили поспілкуватися з тепер вже в.о. директора музичного училища паном Миколою Ластовецьким.
– Пане Миколо, читаючи публікацію, виникає логічне запитання: що коїться довкола музучилища?
– Чесно кажучи, навіть не хотів би це коментувати, бо на мою думку, дана стаття є замовною і тенденційною в усіх пунктах, і все, що у ній викладено – неправда. Люди, які її замовляли, зробили один суттєвий прорахунок: використовуючи стільки відвертої брехні, вони налаштували проти себе тих, хто знає про реальний стан речей. Мова йде, насамперед, про викладачів музучилища, студентів та випускників. В наш час Інтернет – річ доступна, тому уже сьогодні маємо багато стурбованих дзвінків від наших випускників з різних країн світу. До речі, нещодавно телефонував Юрій Бервецький (ім’я якого в ролі «постраждалого» згадано в публікації Руслана Солонця – прим. автора): «Миколо Адамовичу, що там у Вас коїться? Те, що я прочитав у статті Солонця – повна брехня. Якщо потрібно – можу приїхати і розповісти, як все було насправді, як я здобував освіту у музичному училищі під Вашим керівництвом, як я поступав в консерваторію і керував оркестром училища. Взагалі, училище дало мені старт у життя».
Справді, пригадую, коли через надмірне навантаження в консерваторії відмовився від керування оркестром Степан Іванович Кисилевич. Я тоді ледве вмовив Юрія, який проживає у Львові, зайняти місце диригента, і оркестр під його батутою за короткий час став робити успіхи, навіть відкривав відомий музичний фестиваль «Прикарпатська весна» в Івано-Франківську. Далі до Юрія Бервецького почали надходити пропозиції зі Львова і сьогодні він є диригентом кількох оркестрів.
Фактично, такі неправдиві дані присутні в усіх наведених «фактах» публікації Солонця. Я переконаний, що окрім спротиву до себе, замовники нічого доброго не зробили. Люди почали захищатися, в якійсь мірі захищати мене, і, врешті, захищати музичне училище. Чи отримали замовники цієї статті якісь дивіденди? І так, і ні. Попри те, що стільки атак було зроблено на мою адресу, поряд з тим, стали відомими неприємні моменти, що стосуються «замовників» статті, я довідався про негативні факти, про які навіть не мав гадки. Йдеться про відносини зі студентами, з викладачами, про недостойну поведінку в тих чи інших ситуаціях. Усе це почало зростати у геометричній прогресії, і на мій превеликий жаль, в результаті страждає імідж нашого навчального закладу, який станом на сьогодні володіє дуже потужним колективом.
Наведу лише деякі факти: в 2010 році Дрогобицьке державне музичне училище ім. Василя Барвінського стало переможцем «Всеукраїнського рейтингу Національного визнання «Діловий імідж України. Визнання року», в 2011 році заклад став кращим за результатами проведеного конкурсу ІІІ-ї Загальнонаціональної громадської акції «Флагмани освіти і науки України (кращі освітяни та науковці України)» і було відзначене в довідковому іміджевому виданні, що висвітлює історію та сьогодення освітянської та наукової галузі України.
В 2013 році ми досягли показників, яких не має жодне музичне училище України: з 74 випускників 59 стали студентами ВНЗ IV рівня акредитації, таких престижних вузів, як Національна музична академія України ім. П. Чайковського (м. Київ), Львівська національна музична академія ім. М. Лисенка, Одеська державна музична академія імені А. Нежданової і т.д. На сьогодні – це 80% випускників, що є абсолютним рекордом серед музичних училищ.
Другим значним здобутком є те, що до нас цього року поступило випускників з 46 музичних шкіл та шкіл естетичного виховання західного регіону. Таких досягнень за всю історію училища ще не було. І нам доводиться тримати цю високу планку довіри та престижності, оскільки, на відміну від Львова, де є багато потужних культурних закладів, нам, разом з музично-педагогічним факультетом, доводиться виконувати роль головного музичного осередку краю.
Повертаючись до проблеми, зауважу один цікавий факт: у ролі постраждалих у цій наклепницькій публікації згадані імена тих людей, які п’ять років тому висували свої кандидатури на посаду директора музичного училища. Цього ж року їм також ніхто не перешкоджає це зробити. Не як керівник, а як звичайна людина, вважаю, що боротьба, яка наразі розпочалася зі застосування брудних прийомів, не личить майбутньому керівникові цього навчального закладу. «Брехнею весь світ обійдеш, а назад не повернешся». Приємно, що це розуміє як колектив, так і студенти. На жаль, людина, ознайомившись з даною ситуацією за посередництвом статті Солонця в Інтернеті, не може до кінця зрозуміти, що ж там діється насправді. Я чудово розумію, що метою цієї публікації є приниження мого іміджу в очах музичної громадськості.
– Якщо це наклеп, то які Ваші подальші дії?
– Дана ситуація обговорювалась колективом училища на зборах 30 жовтня. Одноголосно було погоджено, що неправдиві факти статті Солонця нанесли шкоду іміджу музичного училища, тому було вирішено підняти в судовому порядку питання про відповідальність тих ЗМІ, які опублікували неперевірені дані, також було засуджено автора публікації за наклеп.
P.S. І, на завершення: документи з мокрими печатками, які довелося побачити, породжують низку запитань та сумнівів щодо об’єктивності та правдивості публікації Руслана Солонця. Чомусь «Протокол про адміністративне правопорушення», виданий Територіальною Державною інспекцією з питань праці у Львівській області, за змістом відрізняється від документу, опублікованого на сторінках «Трускавецького вісника». По друге: питання «обрання чи призначення директора», також, очевидно, автору публікації було надиктоване, адже у Статуті музичного училища жодного слова про це немає. Дане питання регламентує Закон України «Про вищу освіту», яким керується діяльність музичного училища. Пізніше, як стало відомо, Циклінський І.М., якого нібито «виживають» з роботи, надалі працює у Дрогобицькому музичному училищі. І таких «правдивих» «перевірених» фактів там вдосталь. Отож, інтрига загострюється, адже директора Дрогобицького музичного училища ім. В.Барвінського, попри все, обиратимуть.
Ярослав Баран
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень