Про події останніх тижнів у Бориславі ми постійно інформуємо читачів. Блокування вулиць, палаючі шини під міською радою, гамірні «народні віча» у сесійній залі, відставки керівників міста та й всього виконкому – інформації про це пройшли вже навіть по загальноукраїнських телеканалах. Щось, може, добре, щось дуже вже не на часі, щось взагалі непотрібне і незрозуміле. Але маємо те, що маємо. Про останні події, що відбулися в місті, якраз і була розмова із представниками місцевих ЗМІ, в тому числі й «Нафтовика Борислава», тепер уже екс-голови Борислава Володимира Фірмана. Сподіваємося, його оцінка всього, що сталося, буде цікава читачам нашого часопису.
– Коли я, кілька місяців тому, побував у адміністрації Президента Польщі, у розмовах з працівниками часто заходила мова про нинішній день України, про те, чому досвід Польщі, яка в короткому часі стала успішною державою, так нелегко приживається в Україні. Мені пояснювали, що це цілком зрозуміло. У них в перехідний період не було війни, у них не було доморощених олігархів. А, власне, це впливає на інтенсивність перетворень у нашій країні набагато більше, аніж нам здається. Мене переконували, що коли не дамо собі раду з олігархічними кланами, то не скоро буде у нас нормальне законодавство, судочинство, нормальна економіка. Не буде успішно розвиватися малий і середній бізнес, бо власне інтереси олігархів не дозволять йому нормально розвиватися. Тобто, не буде ані нормальної адміністрації, державного керівництва, ані нормальної правової держави.
Ті пояснення тоді видавалися мені трохи дивними. Але зараз я із цією точкою зору польських друзів цілком погоджуюся. Бо й справді так. Адже після вікопомних подій на Майдані, коли засвітився той сумнозвісний «золотий батон», у нас з’явилося багато інших золотих «батонів» і «батончиків». І ці люди, які виховані попередньою системою, які заробили гроші не зовсім праведними методами, сьогодні фактично узурпували владу на місцях. Ми це бачимо, на жаль, у кожному місті і містечку. І Борислав теж не є винятком. Тільки оті проблеми, що маємо у нас, дуже загострилися. Тому все те й набуло такого незрозумілого вигляду.
Як зараз вийти із цієї ситуації? Хто винен? Вважаю, що програли у цій ситуації всі. Люди озлоблені: у них і так проблем вистачає, а тут ще додали і наші, місцеві. Результат – відсутні важелі управління. На сьогодні ніхто не керований, не кероване місто. Певно, найгірша помилка, що заблокована робота виконавчого комітету. Адже це неправильно, бо хто може звинуватити виконавчий комітет у будь-яких зловживаннях? До його складу входили дуже гідні, достойні люди і за інтелектуальним рівнем, і за діловими якостями. Люди, мабуть, достойніші від деяких депутатів, що відправили виконком у відставку. Вони були гідні приймати рішення, бо мають великий життєвий досвід і багато добрих справ за собою.
З іншого боку – чому і я подав у відставку? Одна з причин – не міг змиритися з тим, що водоканал хочуть вивести з комунальної власності. Адже саме водопостачання – основна проблема міста. Не секрет, що в декого є бажання його приватизувати, здати в концесію, мати на нього вплив. Бо, враховуючи його вигідне стратегічне положення – Дрогобич, Трускавець, Борислав, Східниця, – і те, що це підприємство може подавати справді дуже багато води, – це дійсно ключовий об’єкт.
Багато різних пропозицій було і до мене, мовляв: віддай ту насосну станцію і будеш кращим мером України. Оцінювати це можна по-різному. Але згоди я так і не дав, не дозволила совість і обов’язок перед громадою. Бо це було б неправильно. Адже дивіться – ми йдемо до Європи. Отже, маємо орієнтуватися на їхній позитивний досвід. У тій же Польщі ніхто не додумався віддати комунальну власність у приватні руки. Місто має транспорт, місто займається вивозом і утилізацією сміття – все це комунальне господарство. Бо місто повинно заробляти гроші і мати для цього необхідний ресурс. Навіть якщо цим і займаються приватні фірми, то кошти спочатку ідуть у міський бюджет, а потім вже – оплата за надані послуги.
У нас, на жаль, все пішло іншим шляхом. Але ж коли якоюсь комунальною проблемою займається приватна фірма, то місто на неї вже не має ніякого впливу. В цьому найбільша проблема. І коли пропонують віддати в концесію або в якусь іншу форму управління водоканал, навряд чи це правильно. Для чого переймати негативний досвід: концесію водопостачальних підприємств вже впроваджували в тому ж Бердянську, Білій Церкві, інших містах, і вона себе не виправдала. Коли громада не буде мати впливу на комунальні об’єкти, як от сталося із міським сміттєзвалищем, то нічого доброго з того не вийде. Ми маємо уже великий негативний досвід приватизації в тому числі й комунальних підприємств. От надає послуги з прибирання сміття у Бориславі приватна фірма. Хіба стало від того місто чистішим? Однозначно – ні. Ми навіть підняли тарифи, але краще не стало. А окрім того, ми ще й втратили вплив на цей сектор міського господарства.
Аналогічно було і з «Галлаком», фарфоровим заводом, фабрикою нетканих матеріалів, НДІ «Синтез», заводом штучних алмазів. Ці підприємства просто зникли. Зайдіть на ту територію – там страшно, можна фільми жахів знімати.
Тож, на мою думку, питання водоканалу могло бути вирішено тільки одним шляхом: треба було закупити сучасне обладнання, навести порядок з обліком. На жаль, зробити цього нам не вдалося. Причини? В першу чергу – проблеми з держказначейством, виконавчою службою, багато інших речей, на які ми не могли вплинути. Все це й призвело до катастрофічної ситуації.
Знаєте, навіть в часи Януковича енергопостачальні організації собі не дозволяли на десять днів припиняти подачу електроенергії на стратегічні для міста об’єкти. А зараз це дійшло до якогось маразму: ніби вже не «Львівобленерго» – для людей, а навпаки, люди стали заручниками цього підприємства.
А те, що розповідали, ніби проблема з відключенням електроенергії на «Рибнику» сталася через те, що на перемовинах у Львівській облдержадміністрації не було представників від нашої міської влади – лукавство. Як і багато чого іншого. Бо ж дивіться, упродовж майже всього 2014 року ніхто не знав, що таке відключення електроенергії. Погашення боргів за електропостачання йшло за рахунок різниці в тарифах. А наприкінці року були готові всі документи, в тому числі документи по різниці тарифів, затверджені ЛОДА, але вони чомусь «не пройшли». А це вісімсот тисяч гривень, що й мали б погасити той борг за електроенергію. Тож, певно, вина в цьому не міського голови, а причина в тому, що ті документи не пройшли. Чому? Я можу тільки здогадуватися. Якщо ті питання чітко вирішувалися раніше, то чому ж вони стали проблемою саме в останніх півроку?
Ще одне – згоріли насоси в «Рибнику». Хоча, на мою думку, ті насоси спеціально спалили. І як колишній спеціаліст з електротехніки, розумію, як це можна було зробити, щоб не залишити слідів того злочину. І знову ж – комісія з надзвичайних ситуацій області задекларувала, що виділить п’ятдесят тисяч гривень. А ці кошти так і не надійшли. Можемо поставити запитання: чому? Зрозуміло: в даній ситуації, мабуть, винен не міський голова і не міська влада. Як на мене, причина – неузгодженість державної політики щодо відшкодування різниці тарифів. Адже держава винна нашому водоканалу по відшкодуванню різниці тарифів сім з половиною мільйонів гривень.
Знову ж досить дивно, чому Львів винен за електроенергію вісім мільйонів і ніхто там енергопостачання не відключає. Чому Луганськ взагалі не оплачує електроенергію, а воду туди подають. У Бориславі ж, як кажуть, – маємо те, що маємо. Думаю, взагалі було злочином залишати місто без води на Зелені свята. І якщо обленерго на таке зважилося, то його керівники були впевнені у своїй безкарності. Другий злочин – коли людей виводять на вулиці, ставлять намети, а незрозумілі люди в балаклавах палять шини перед міською радою. Це при тому, що Україна, по суті, перебуває у стані війни. Певно, організатори теж розуміли, що їм гарантована безпека. А безкарність породжує ще більше нахабство. І те, що бачимо, на жаль, є ознакою слабкості державної влади.
Що ж до того, що воду після дев’ятого червня можуть знову перекрити, то єдине вирішення проблеми – погашення заборгованості за електроенергію за рахунок коштів по різниці тарифів. Іншого варіанту просто немає.
Так, я можу боротися за водоканал, за комунальну власність, але я не готовий це робити без підтримки тридцяти п’яти тисяч людей, що мешкають в місті.
От у зв’язку із цим всім і було прийнято рішення про відставку з посади міського голови. А окрім того, я можу собі це дозволити, бо вже задекларував, що не буду йти на вибори на другий термін. Вирішив, що це не для мене, бо, на жаль, міський голова має зараз дуже мало повноважень і можливостей. А відповідальність перед людьми, перед громадою дуже велика.
Такі реалії: для того, щоб мені, як міському голові, давали можливість нормально працювати, то потрібно було поступитися своїми життєвими принципами. Я на такі жертви іти не готовий.
Щодо моєї відставки, то вважаю, що цей крок зовсім правильний. Це рішення мотивоване тим, щоб зняти соціальну напругу, зберегти спокій у місті і в міській громаді, яка чомусь вирішила, що в негараздах з водою винен саме міський голова.
А час своє зробить. Люди зрозуміють, що і до чого, хто справжній винуватець. Та й зараз зрозуміло кожному, що то не був спонтанний вибух невдоволення мешканців. І те, що все було добре організовано, і те, що не було жодної реакції з боку центральної влади підтверджує сумніви щодо спонтанності тих акцій протесту. З часом люди розберуться.
А щодо моєї роботи як міського голови, то вважаю, що в тих, справді дуже скрутних у фінансовому плані умовах, було зроблено все можливе. Думаю, що багато започаткованого нами дасть результати. Ми робили все, щоб Борислав мав можливості для подальшого розвитку. Буде розвиватися паломницький центр, туристична інфраструктура. А, згадайте, скільки було пліток про ту ж заміну вікон у освітніх закладах, закладах культури. Критикували, сумнівалися. А тим часом це дало можливість ледь не вдвічі скоротити споживання газу.
Придивіться, яким зараз став наш Палац культури. А освітлення? Ще два роки тому місто вночі потопало в темені. Зараз вулиці вдалося освітити. Вдалося зробити і окремі дороги – Трускавецька, Шевченка, Данила Галицького, Грушевського.
Як не було важко з «Укрнафтою», але я ніколи не поступався інтересами міста. Є життєві принципи, які не переступив. Я часто стояв перед вибором: приймати рішення, щоб бути гарним в очах громади, але на шкоду місту, чи залишатися самим собою і чесно робити свою справу. Я вибрав останнє, хоч це виявилося набагато складнішим. Чи правильно це – думаю, люди оцінять, нехай навіть не зараз, а пізніше.
Підготував Микола Василишин, газета «Нафтовик Борислава»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень