Останні виступи афганців і чорнобильців, як раніше підприємців, свідчать про те, що найбільш активними в цих акціях виступають представники Сходу, а не Заходу України.
Політична активність “бандерівців” суттєво знизилась після Помаранчевої революції. Натомість “донбаські”, повіривши в гасло Януковича “про покращення життя вже сьогодні”, активізували свої зусилля. Якщо раніше ключовою виступала політична складова, то тепер – соціальна, економічна. Але в обох випадках люди вимагають справедливості.
Кожна революція має свій колір. Не випадково російські політтехнологи говорять про “кольорові революції”, а можновладці бояться народного гніву. Втім, ніколи “революція троянд” у Грузії, чи “верблюдів” або “пальмова” в Єгипті, чи киргизька, чи та ж Помаранчева не будуть віднесені до розряду “оксамитових”, які відбулися в Європі наприкінці 80-х років минулого століття (румунська як виняток, що підтверджує правило). На пострадянському просторі явно не вистачає цивілізованих і цивілізаційних підходів, а тому як протилежність цьому нами керують не вацлави гавели, а колишні керівники другого й третього ешелону, за якими стоять олігархи.
Совєтський менталітет східняків як основних носіїв майбутньої Української Революції може зіграти злий жарт, в тім числі й з ними самими. Мова вже йде навіть не про революцію, а про тупий бунт з кривавим кінцем, причому жертвами, як правило, в таких випадках стають випадкові персонажі, а не ті, кого справді слід покарати за їхнє знущання над народом.
В будь-якому випадку, зважаючи на нульову націоналістичну константу в українському суспільстві (“Свобода” має лише націоналістичну риторику, але той самий соціально-економічний підхід до розв’язання проблем), можемо стверджувати, що суттєво навіть після чергової революції (чи бунту) життя в Україні не поліпшиться, а цивілізаційна тяга до Європи залишиться гірким осадом у душах і серцях.
Так після Помаранчевої революції гірко розчарувалися західняки, інтереси яких фактично зрадив Ющенко. Інтереси східняків нині успішно зраджує Янукович, так що даремно хто думає, що ці президенти – протилежні одні до одного за світоглядними засадами. Тому за першого і за другого нічого суттєвого в Україні й не змінюється.
Пролетаріат Сходу України, якому нічого втрачати, діє радше в руслі новітніх комуністів, які до комуністичної ідеї мають такий же стосунок, як морська свинка до моря. “Грабуй награбоване”, реприватизуй приватизоване – і далі за списком: землі – селянам, фабрики й заводи – робітникам, а бандитам тюрми. До речі, якби Ющенко мав елементарне філологічне виховання, він би останнє гасло замінив на “Бандитів у в’язниці!”, а то вже й ці заклади, схоже, приватизовані, не вистачає лише формальної таблички про приватну власність, яка охороняється законом і вхід на територію якої заборонений.
Новітні революціонери, які штурмують Верховну Раду і ламають нещасний паркан, радше схожі на анархістську масу, ніж на свідомих, ідеологічно підкованих будівників світлого майбутнього. Саме така буцімто некерована маса і вигідна владі, хоча вона її шалено боїться, бо завжди можна стати жертвою випадкової кулі. Важко собі уявити тіла можновладців, які висять на ліхтарях Хрещатика, бо гелікоптерами й катерами можна встигнути добратися до безпечних місць.
Після Помаранчевої революції я написав декілька міні-трагіфарскомедій під загальною назвою “Фіолетова революція”. Це була гірка пародія на тих, хто скористався плодами людської довірливості й нажився на цьому. Багато з них і нині при владі й мріють про нові революції, аби половити рибку в мутній водичці. Яким же було моє здивування, коли в одній з інформацій прочитав, що мешканці Луганщини вийшли на стихійний мітинг з бантиками фіолетового кольору. Звичайно, співпадання випадкове, хоча я вже давно переконався в тому, що нічого випадкового в цьому житті немає.
Грядуща Фіолетова революція, як і Помаранчева, не буде строго класичною, а нагадуватиме спробу розлючених людей добитися справедливості в їхньому розумінні. Вона не призведе до якісно нового розвитку України, допоки ми не навчимося відповідати за свої вчинки й не будемо нести вину – одні за те, що обрали Ющенка, інші за те, що обрали Януковича. Спочатку сотворили одного й іншого кумира, а потім втоптали їх у болото. Найстрашніше, що, власне, світлого майбутнього в України нема, бо старі-нові лідери, навіть не дивлячись на свою відносну молодість, по суті своїй є вихованцями системи Кучми, причому не просто радянського, а сталінського зразку.
Про перспективи Української Революції писав Степан Бандера. Вона не була кольоровою, а національною, і місце в ній знаходилося всім націям і народам, які населяли Україну. Але новітні політики зробили його ворогом народу і праць Провідника Організації Українських Націоналістів не читають. А даремно! Могли б почерпнути знання якщо не про цивілізаційний хід України до Європи, то принаймні довідалися б про свою долю в недалекому майбутньому…
Анатолій Власюк, часопис “Тустань”
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень