День св. Великомучениці Варвари відзначаємо 17 грудня. За переказами, Варвара була красива і розумна дівчина. Народилася вона у ІІІ ст. у єгипетському місті Геліополі.
У юному віці вона пізнала Христову віру і ніякі переконання, погрози, тортури не могли її звести з обраного шляху. Батько тримав її у високій баті, ховаючи від юнаків. Тут, перебуваючи на самоті, споглядаючи красу всесвіту дійшла висновку, що Творцем усього може бути лише Господь. І вона викинула зображення поганських божків, яких поставив батько. Довідавшись про її вчинок, він кинув дочку до в’язниці. Тут їй з’явився сам Ісус Христос, тут вона прийняла Його причастя. ЇЇ віра стала незворушною. Розлючений батько скарав дочку своїми руками, але тієї ж миті його самого спалила блискавка. Сталося це близько 306 року. Вона щиро молилася Богу, аби її не вразила несподівана хвороба, не взяла раптова смерть. Від тоді християни вважають Варвару своєю заступницею від цих напастей.
Очевидно, її страждання у темниці, щирі молитви, з’явлення Сина Божого та чудесне причастя стали дуже важливими і близькими для підземних робітників, і шахтарів Стебника в тому числі, тому і прийняли св. Варвару своєю покровителькою.
Так проповідав цього року під час св. Літургії у день св. Варвари отець Володимир Лужецький, настоятель церкви Христа Чоловіколюбця у Стебнику своїм парафіянам.
У цей день о. Володимир і священики інших церков міста на прохання начальника першого рудника підприємства «Полімінерал» Михайла Яціва відправляли Службу Божу і молили святу Варвару заступництва у Господа Бога для тих, хто працює в шахтах, за тих, хто на заслуженому відпочинку, За душі тих шахтарів, які померли або трагічно загинули на підприємстві у своїх храмах.
Заслуговує передісторія цього свята у Стебнику. З книги стебничанина Миколи Дашка «Дещо з минулого Стебника» довідуємося, що у 1852 році тут запустили копальню (шахту) «Кюбек», глибина якої сягала 221 метр. «У почекальні копальні «Кюбек», – пише автор, – на видному місці було встановлено постамент св. Варвари – заступниці робітництва. Перед тим, як спускатися під землю, гірники молилися до неї і просили її допомогти їм чесно відпрацювати зміну та щасливо повернутися на світ. Кожного року 17 грудня, в день цієї святої великомучениці, священик приходив до копальні й правив перед її постаментом молебень. Образи св. Варвари було встановлено також під землею, в нішах, при вході на кожний із трьох горизонтів» (стор. 23 книги).
Про дальшу долю однієї з ікон, що були встановлені у шахті, знаходимо розповідь у газеті калійного заводу «Голос доби» (№ 44 за 23.12. 1992).
З приходом радянської влади та атеїзму віруючі шахтарі, аби не поглумилися нехристи над іконою св. Варвари, її заховали. Коли настала незалежність України, про неї згадали. Її зберігав гірник Зіновій Євстахович Сидор, дід і батько якого працювали на шахті прохідниками. У 1991 році він і передав образ шахтарям першого рудника.
На другому горизонті, на глибині 220 метрів неподалік від ствола у боковій стіні вибрали нішу під капличку, впорядкували і встановили образ. Перед образом спорудили невеличкий престіл, на якому виклали з гірничих мінералів хрест, поставили підсвічники, обмаїли букетами квітів, по бокових стінах встановили ікони. Сюди у 1992 році вперше опустилися отці Петро і Павло з церковною обслугою, гості-працівники шахти Бориславського озокеритного управління разом з директором Ігорем Шемеляком, гірники рудника, їхні по-святковому одягнені їхні діти і дружини, керівники підприємства і рудника. Такого люду у цьому шахтному підземеллі ще не було ніколи.
Відбулося освячення каплички. Урочисто, піднесено звучало богослужіння. Усі щиро молилися за здоров’я гірників, за відвернення від них, від їх сімей , від міста та всього українського люду різних бід і напастей.
Гарну проповідь і науку виголосив тоді о. Петро Герилюк-Купчинський.
Є цікава розповідь у газеті «Франкова Криниця» ( від 21.12.1996 р.) про велелюдне свято св. Варвари на руднику у 1996 році. Понад 170 чоловік опустилося в шахту. Шахтарська кліть, у яку вміщалося на той час не більше 22 чоловік (тепер дозволено не більше 10), не встигала опустити всіх бажаючих до каплички, бо й подорож на глибину другого горизонту теж триває декілька хвилин. Було три священики, керівництво рудника і підприємства, члени страйкому. Усі зійшлися біля каплички. Вона була яскраво освітлена, образи прикрашені вишитими рушниками, квітами, на престолі горіли свічі.
Акафіст на честь великомучениці Варвари служили отці Володимир Лужецький, Михайло Комарницький та Іван Яворський. До речі, о. Володимир вже років з п’ятнадцять, починаючи з 1994, за виключенням одного чи двох разів, опускається з гірниками в підземелля і править богослужіння біля каплички св. Варвари. Недаремно він любить жартувати, що заробляє шахтний стаж і уже відпрацював 88 годин молитовним служінням в шахті.
Треба сказати, що крім названих священиків, у шахті першого рудника Службу Божу правили отець-декан Петро Івасівка, настоятель церкви Різдва Пресвятої Богородиці Михайло Бучинський, отці Андрій Осередчук, Павло Тяжкун, Павло Петрик, який раніше працював на цьому руднику.
Через занепад заводу і першого рудника, в тому числі, незадовільний стан копра (надшахтної споруди) останню відправу у шахті з участю священиків відслужили у 2009 році. На Службу Божу до каплички прибуло 128 чоловік. Минулого і цього року, як ми вже сказали, свята Літургія правилася в церквах Стебника. А в шахті у кінці зміни біля каплички зібралися гірники, які ще там працюють, і разом зі своїм керівником Михайлом Яцівим помолилися св. Варварі за здоров’я усіх гірників Стебника та кращу долю підприємства.
Андрій Говіщак,
фото з особистого архіву начальника рудника Михайла Яціва
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень