Одного разу заманила вона до себе Марусю. «Іди сюди, – каже, – доню, я тобі кіски вимию, пригощу. Іди, іди … »- відрізала їй голову, почала їсти цю дівчинку Марусю, а дід копався в городі, все чув, і бачить – не виходить Маруся. Немає і немає. Покликав людей, пішли до Євгенії – одні кісточки та м’ясо, та стрічки кольорові на волоссі. Прибрали все в коробочку …
***
“Добре пам’ятаю, як у ті роки виконували план хлібозаготівель. З осені по всіх дворах ходила, як тоді називали, «буксирна бригада» – 15-20 чоловік – з щупами: шукали, чи немає де захованого хліба. Якщо знаходили, забирали все до крихти.
Селянин Баланкін Никифор мав чотирьох дітей, займався тим, що лагодив чоботи і клеїв калоші. Сім’я голодувала, тому що все забрала «буксирна бригада». Харчувалися тим, хто що дасть. Хто приносив за роботу склянку крупи – тоді варили юшку. Настав момент, коли в домі зовсім не було ніякої їжі, і діти сильно плакали. Коли вони голодні заснули, Никифор всім чотирьом дітям і дружині перерізав горло, а сам повісився у сінях. Не міг селянин пережити такого важкого часу. А був мужик не ледачий, працьовитий. Коли «буксирна бригада» прийшла до них, на стук ніхто не відповів.
По сусідству з нами жила сім’я Скороходів. Батько – Скороход Олександр, повернувся з громадянської війни сліпим на обидва ока. Був у нього наділ землі – 8 десятин, пара коней … Пам’ятаю, під’їхали до бігунів три підводи з червоним прапором на першій підводі. На прапорі було написано: «Ліквідуємо куркулів, як клас». Протягом трьох годин усі з хати було винесено на підводи: постільні речі, одяг, взуття, конфісковані порося, корова, коні, зерно в мішках. А сліпого Скорохода Олександра винесли і сильно кинули об дорогу. Потім вийшла господиня, вона вела за руку сина Федька, в іншій руці несла маленький вузлик. Підняла чоловіка, обтрусила з нього пилюку, син узяв його під руку і пішли на залізничну станцію.
А до мого батька приходили в нічний час багато разів, погрожуючи, що він нібито занесений в списки кулаків і завтра приїдуть розкуркулювати. Але всі ті активісти дуже любили горілку. Батько з останнього тягнувся, щоб пригостити їх, і, уявіть собі, уцілів”.
І.П. Паламарчук, Добровеличківський район, Кіровоградська область
Голод 33-го року був влаштований штучно, щоб зробити людей покірними, зламати їх волю. Під час війни я зустрічав солдатів, які в 1932 році восени працювали портовими вантажниками і розповідали, що їм доводилося тоді вантажити зерно на кораблі для відправки за кордон. І з іншого боку, навіщо забирали у людей квасолю, буряк і навіть макуху? Не в план же хлібозаготівель? Тільки для створення голоду. І ефекту домоглися. Хто залишився в живих, готовий був на все, тільки б не опинитися знову в тому ж положенні. Ось чому потім всі співали хвалу «мудрому і коханому вождю». Голод змусив людей молитися на Сталіна. Голод страшніше війни.
М.А. Глушич, Черкаська область
***
ОФІЦІЙНА ДОВІДКА
У 1933 році в Західну Європу вивезли близько 10 мільйонів центнерів зерна. За рік до цього 18,1 мільйона центнерів.
Сусідський хлопчик Петя помер на вулиці. Їв траву і так з травою в роті і помер. Сім’я його вимерла раніше. Якось на вулиці подох кінь. Люди накинулися, почали рвати його, відштовхуючи одне одного. Мене теж відштовхнули дорослі, а матері вдалося взяти трохи кишок.
Батько пухким поїхав в м. Макіївку до материного брата, але той не міг йому допомогти. І він там десь помер. Дядько потім розповідав, що хотів знайти труп батька, але там були штабеля голих трупів і він не зміг упізнати. Де могила батька, ніхто з сім’ї так і не знає…
М.А. Глушич, Черкаська область
***
Продовольче становище по районах Харківської області, і до того досить важке, за останній час різко погіршилося. В результаті цього ми маємо значне посилення напливу в місто Харків бездомного, безпритульного і жебракуючого елемента.
Поряд з цим різко збільшилася кількість виявлених і підбираються на вулицях р. Харкова трупи померлих від голоду селян.
Якщо за лютий було підібрано таких трупів – 431, за березень 689, за квітень 477, то травень дає за першу декаду – 182 трупа, за другу – 300 трупів, за третю – 510 трупів.
Разом: 992 трупа
і перші 3 дня червня дають 196 трупів.
Із Повідомлення інформаційного сектору оргінструкторського відділу ЦК КП (б) У про факти голоду и недоїдання по окремому областях України
1 квітня 1933 р.
Небіжчиків перестали ховати, як раніше. Вони тижнями валялися на вулицях і в порожніх хатах. Іноді трупи зносили до сільради і кидали їх там. Їх скидали в загальну яму, ледь присипавши зверху. Ночами звірі розгрібали могили. Кожен день був днем останнім. Смерть стала звичною. Вона втратила свою трагічність.
****
Тихий протяжний стогін стояв над селом, живі кістяки, діти повзали по підлозі, ледве чутно скиглили; мужики з налитими водою ногами бродили по дворах, знесилені голодною задишкою. Жінки вишукували вариво для їжі – все було з’їдено, зварено – кропива, жолуді, липовий лист, що валялися за хатами копита, кістки, рогу, невичинені овчинні шкури …
Голод, смерть сільських знайомих, що зійшли з розуму баби … А хлопці, що приїхали з міста, ходили по дворах, повз мертвих і напівмертвих, відчиняли підвали, копали ями в сараях, тикали залізними палицями в землю, шукали, вибивали куркульське зерно.
В. Гроссман
***
Ми жили вже в Одесі, на вулиці Свердлова, 17 … Восени в місті з’явилися перші голодуючі. Вони нечутно сідали сім’ями навколо теплих асфальтових котлів позаду їх законних господарів – безпритульних і мовчки дивилися у вогонь. Очі в них були однакові, у стариків, жінок, грудних дітей. Ніхто не плакав … Сиділи нерухомо, приречено, поки не падали тут же на нову асфальтову бруківку. Їх місце займали інші … З середини зими голодуючих стало додаватися. Тепер йшли не сім’ями, а натовпами, з чорними висохлими особами, і дітей з ними вже не було. Вони лежали в під’їздах, парадних, на сходах, просто на вулицях, і очі у них були відкриті.
М. Симашко
Касьянов Григорій Петрович був гарним кравцем. За пошиття заробив шість пудів жита. Під натиском комсода здав це зерно державі, але його все одно не помилували, посадили у в’язницю, де він і помер. Залишилися дружина з трьома дітьми, наймолодшому було півтора місяця. У них також із грубки вийняли чавунець з тушкованою капустою і вміст викинули на підлогу. Коли мати зі сльозами почала просити не викидати цю їжу, то член комсода, місцева мешканка на прізвище Кондратьєва, змушувала дітей і матір злизувати капусту мовою прямо з підлоги. Взимку матір з немовлям померли з голоду, а двох старших хлопчиків врятували родичі.
Є. Назарова, Верхнедонской район, Ростовська область
***
“Щодо політичного становища необхідно сказати, що в Україні панує жахливий голод, вимирають села й повіти, особливо страшна смертність серед дітей Мета цієї нелюдської акції -. Остаточно зламати українську націю в розрахунку на те, що загинуть сотні тисяч, мільйони людей, а решта – розсіються по безкрайніх просторах Росії … “
Лист співробітників Всеукраїнської академії наук М.С. Грушевському (який тоді, в 1933 році, жив у Москві), перехоплений цензурою.
Указ Москви вимагав того, щоб селяни України, Дону і Кубані, насамперед українці, вимерли разом зі своїми малими дітьми.
Якщо в 1930 році питання стояло про позбавлення майна або про виселення селян, то зараз мова йшла вже безпосередньо про життя і смерть мільйонів людей.
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень