30 картин закарпатських краєвидів у яскравих кольорах – відкриття нової виставки в музеї історії Трускавця органічно поєдналося із святкуванням Міжнародного Дня музеїв. Захід проходив у п’ятницю, 17 травня, і зібрав музейників та їхніх друзів, поціновувачів мистецтва та представників творчих кіл міста.
Міжнародний День музеїв – це завжди привід замислитися над роллю музеїв у житті людства в цілому чи певного суспільства зокрема. Чи музеї є просто цвинтарями мистецтва та історії? Чи може це щось живе, органічне, котре дає смаку буденному життю, і без чого неможливо уявити собі дійсність цивілізованого суспільства?
Про роль музеїв в день професійного свята говорили не тільки директорки двох трускавецьких музеїв Галина Коваль (музей історії міста-курорту) та Олена Білас-Березова (Художній музей Михайла Біласа). Колективи вітали своїх керівниць, а друзі та представники влади також розсипалися компліментами. Серед тих, хто публічно привітав працівників музеїв Трускавця з професійним святом – міський голова Андрій Кульчинський, начальниця відділу культури Тетяна Татомир, колектив Народного дому (Олена Соляник, Оксана Чіпак, Георгіна Янів, Ірина Бердаль-Шевчик), громадський діяч та краєзнавець Ігор Ліщинський. На свято прибули працівниці бібліотек, журналісти, творча інтелігенція, митці, друзі музеїв.
Святкування Міжнародного Дня музеїв у Трускавці проходило на фоні яскравих кольорів. Виставка робіт закарпатського художника Віктора Чепинця органічно вплелася в програму святкувань. Пан Віктор три десятки літ шукав свій стиль, і знайшов його у підтримці самобутньої закарпатської художньої школи. На своєму родинному обійсті він організовує пленери митців, а за новими враженнями з рідного Хуста вирушає в східні екзотичні країни.
Трускавецька мисткиня Віра Копчак каже, що раніше завжди дивувалася, чому художники Закарпаття гори малюють червоними барвами. Зрозуміло, осінь має в своїй палітрі цю фарбу, але щоб аж так багато і аж так насичено? І тільки побувавши восени на Закарпатті та глянувши на багрянець букових лісів, берегиня SevenArt`у зрозуміла – ні, не переборщують живописці Срібної землі, бо колорит Закарпаття дійсно відмінний від нашого звичного, галицького.
Музей як хранилище, музей як відкритий простір, музей як едукаційно-просвітницька територія, музей як місце зустрічі з краєм і його особливостями. Ігор Ліщинський каже, що під час своїх мандрівок, зокрема і від історико-краєзнавчого клубу «Сива давнина», він завжди намагається відвідати музей чи музеї місця, куди прибув. Вінниця, Ніжин, Самбір, Львів, Глухів, Мукачево – де б не занесла путь мандрівника, він знаходить час схилити голову у дверному розрізі святилища муз (так перекладається слово «музей»). А трускавецькі музеї пан Ігор любить по-особливому – і за їхню здорову конкуренцію, і за цікаві експозиції, і за материнську турботу берегинь двох найкраще збережених старовинних дерев`яних вілл Трускавця (музей історії розміщений у давній віллі «Саріуш», а музей Біласа – у резиденції Р. Яроша віллі «Ґопляна»).
Виходячи на балкончик одного чи галерею другого музею у Трускавці, із замилуванням глядиш на чудовий курорт, на неквапливий ритм його життя, на відпочивальників, котрі з довірою та надією приїхали сюди, знайшовши прихисток на два-три тижні і набуваючись тут неповторних вражень. Музеї є тими культовими об’єктами культури, які влада ніколи не ставить на перше місце, та громада ніколи не дозволить ставитися до них як до чогось другорядного. Давнє слов`янське слово «хранилище» якнайкраще підходить до визначення їхнього статусу. Хранилища артефактів, хранилища історії, хранилища духу творчості Михайла Біласа та його гобеленів, хранилища культури.
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень