6 лютого 2012 року Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України оголосило конкурс на заміщення вакантної посади ректора Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Заяви від претендентів приймалися протягом місяця – до 6 березня 2012 року. Поступило 6 заяв.
У середу, 21 березня, в Народному домі Дрогобича відбулася зустріч із претендентами на посаду ректора. Тривала вона дві години – з 15.00 до 16.55. Ведучим зустрічі був проректор Юрій Кишакевич. Кожен із шести претендентів на посаду ректора ДДПУ мав 10 хвилин для виступу зі своєю програмою, потім 10 хвилин для відповідей на усні та письмові запитання, а в кінці зустрічі – 1 хвилину на заключне слово.
Порядок виступів був визначений жеребкуванням, яке було проведено заздалегідь. А зараз пропонуємо коротко ознайомитися із тими пропозиціями, які лунали з вуст кандидатів.
Першим виступив Богдан Винницький. Завідувач кафедри математичного аналізу фізико-математичного факультету ДДПУ. «Вибори ректора для міста та регіону важать більше, ніж вибори народного депутата чи місцевої влади», – розпочав п. Богдан свою промову, котра була найкоротшою. Два головні завдання, які він бачить для виконання, будучи на посаді ректора – як зберегти університет і як перетворити його в конкурентоздатну кузню інтелектуалів. Виступаючий застеріг перед діями на шкоду університету та повідомив, що вже тепер, ще до оголошення результатів голосування, є готові написані статті, які дискредитують заклад. В підсумковому слові він подякував іншим кандидатам за те, що підтримують його програму та пообіцяв всіх претендентів у разі обрання ректором зробити завкафедрами. Запитань із залу до п. Винницького не було.
Другим виступив Юрій Пелех. Проректор вузу в Рівному. Наймолодший зі всіх кандидатів, він випромінював впевненість у тому, що саме йому випаде щастя стати антикризовим менеджером, якого потребує університет. «Хочу вірити, що в нас буде змагання не кандидатур, а програм», – зазначив гість, який багато розповів про свої досягнення на теперішньому місці роботи, які дозволили збільшити кількість студентів, знаходити нові джерела фінансування, зокрема через участь у програмах «Темпус» та «Еразмус». Пан Пелех наголосив на тому, що його коріння – з нашого краю, Львівщини і що пора декларацій обов’язково повинна передбачати пору звітності – вже через рік після обрання нового ректора. До претендента запитань було чимало, зокрема і щодо кількості кандидатів наук, які він підготував (задавали це питання опоненти пана Юрія). Проблеми академмістечок для студентів та викладачів, які вже працюють і яких ще запрошуватимуть на роботу, подвійний диплом (другий – болонського взірця), нові спеціальності, які варто запровадити в нових умовах (облік та аудит, фінанси, правознавство) – нелегко було в короткий час зупинитися на цьому всьому. «Університет повинен визначати політику міста та регіону … я можу це зробити разом з вами», – запевнив присутніх пан Пелех.
Жереб виступати третьому припав Василю Бойчуку. Декан фізмату ДДПУ, в університет прийшов у 1980 році. В університеті кількість студентів скоротилася на 3,5 тисячі, в тому числі 1,5 тисячі – на денній формі навчання. Демографічна ситуація не додає оптимізму. Університет заробляє від 300 до 500 тисяч гривень, а міг би значно більше. Тому працювати є над чим і пан Бойчук готовий до праці. Від присутніх він просив одного – судити людей не за словами, а за ділами, тобто, за біблійним принципом. Що людина зробила вже і що ще може зробити? Професор навів власний приклад, коли приїхав на кафедру, яка тільки формувалася, а тепер Дрогобич із Чернівцями – два провідні центри нанофізики в Україні. Та досягнення, які є, не повинні ставати приводом для зупинки, а мають бути стимулом для руху вперед. Пан Бойчук закликав до спільної праці з метою підвищення іміджу університету.
Надія Скотна виступала четвертою. Декан соціально-гуманітарного факультету ДДПУ. Дружина покійного ректора Валерія Григоровича Скотного. Рішення балотуватися на посаду ректора було непростим, – розповідає пані Надія, – та не хотілося ухилятися від відповідальності. Тим більше, коли просили люди, яким важко відмовити, адже працювали пліч-о-пліч не один десяток років. «Я усвідомлюю ті виклики та загрози, які стоять перед університетом – інформаційна революція, глобальна економічна криза, демографічна криза, а ще ж болісне очікування нового закону України «Про освіту». На жаль, криза є не лише глобальна, але й місцева. Як не прикро констатувати цей факт, та тепер Дрогобицький університет – найбільший платник податків. А були ж часи, коли промислові підприємства підтримували навчальний заклад і матеріально, і морально. Головне завдання – зберегти та підвищити якість освітніх послуг, а один із кроків до цього – запровадження демократичної моделі управління університетом. Відмова від командного тону в управлінні, реорганізація Вченої ради шляхом включення до неї всіх завідувачів кафедр, формування Ради громадянського партнерства – це лише окремі віхи на шляху реформування, як його розуміє пані Скотна. Немаловажну роль у прозорості та відкритості повинна відігравати і співпраця із ЗМІ, повинен підвищитися статус університетської газети, в котрій повинні щороку публікуватися кошториси видатків. Одне із запитань, які лунали із залу, стосувалося викладачів пенсійного віку. Претендент зазначила, що університет – це сплав молодості та мудрості, яка набувається з досвідом, тому до кожного випадку потрібно підходити індивідуально. У заключному слові пані Надія не змогла не втрутитися у дискусію, чи має бути університет педагогічним, чи від педагогіки варто відмовитися взагалі. Вчитель – поважна роль у галицькому середовищі, тому формувати, виховувати вчителя в дрогобицькому університету будуть і надалі – висловила впевненість пані Надія Скотна.
Уродженець та випускник Дрогобича, а тепер професор в Рівному Олег Тищенко виступав п’ятим. Величезний досвід роботи – і не лише в українських вишах, але і в Жешові, і в Люблінському Католицькому Університеті. Підготував 14 кандидатів наук, одного докторанта. Пан Тищенко пропонує зміну статусу університету з педагогічного на гуманітарний, що дасть можливість виходу на нові проекти, можливість готувати нові, запотребувані «модні» спеціальності. Чому б на факультеті романо-германської філології не вивчати східні мови, зокрема китайську? Чому не приділити більше уваги питанню працевлаштування студентів після закінчення вузу? Адже те, що багато випускників змушені виїжджати у пошуках важкої праці за кордон – це біда, зазначає пан Тищенко. Перед виборами ректора претендент бажає всім та кожному ознайомитися з програмами кандидатів та погоди духа. Щоб зробити правильний вибір.
Останнім, шостим, виступає Євген Кулик, завідувач кафедрою професійної освіти Полтавського університету імені Короленка. Людина знана в Дрогобичі, адже тут – його домівка (мешкає в Трускавці), тут він пройшов тернистий шлях науковця. У своєму виступі пан Євген застерігає, що завдання непросте – витягнути заклад з того дна, на якому він знаходиться. За приклад недалекоглядності пан Кулик наводить кінець 80-х років, коли він пропонував враховувати вимоги часу. А йому відповідали: «у мене бензовози стоять в черзі до Львова… у мене автокрани стоять в черзі до Києва… у мене долота стоять в черзі до Уралу». Натяк на долю НПК «Галичина», автокранового та долотного заводів більш ніж промовистий – потрібно зрозуміти, хто ми є на цьому ринку надання послуг і хто до нас прийде. Оскільки вузів в Україні є набагато більше, ніж треба, то потрібно йти на випередження. Пан Кулик вважає неправильною стратегію, що в Дрогобичі має бути класичний університет. Є багато проектів, які можуть принести заробіток, які не потребуватимуть скорочення людей, робочих місць. Це проекти і кібербулінгу (боротьба з дитячою злочинністю в Інтернеті), і аглокластеру «Дрогобиччина», і «Наука – виробництво – школа», і екологічні проекти, словом, головне – не сидіти на місці. Чого вартує хоча б створення кафедри ЮНЕСКО чи програми транскордонного співробітництва. Якщо Дрогобич не поспішить, вчасно не порухається, то Львів чи інше місто перехопить ініціативу, а ми будемо і надалі біля розбитого корита. Висновок із виступу пана Кулика – потрібно відстояти своє місце на ринку в конкурентній боротьбі.
Ось такі шість виступів. А зараз пропонуємо наші короткі роздуми щодо подальшої долі виборів ректора. Всі шість – достойні, та буде тільки один. За інформацією, яку має «Трускавецький вісник», в Міністерстві освіти та науки України розглядають серйозно три кандидатури. Щоб нас не звинуватили в упередженості, прізвищ називати не будемо, скажемо лише, що ці троє осіб сиділи на правій стороні сцени, по ліву руку Юрія Кишакевича. Очевидно, що стара гвардія без бою не здасться і правильно. Бо нове не завжди означає краще. А зараз по кожному конкретно. Пан Винницький навряд чи має великі шанси і він це напевно розуміє. Пан Пелех, який з точки зору політтехнологів виглядав би бездоганно, дуже дипломатично ухилився від критики міністра Табачника, яку нав’язувала своїм запитанням професор Тетяна Біленко, а у його виступі ми почули певний реверанс у сторону Президента. Пан Бойчук не виглядав надто яскраво та й фізмат інколи в структурі університету виглядає як якась держава в державі. Пані Скотна коли розпочала свій виступ – вся зала принишкла, одразу видно авторитет, а крім нього – яке вміння тримати увагу публіки. Пан Тищенко справляє враження доброї та вихованої людини, та величезний закордонний досвід не виявив помітних слідів місцевої конкретики. Пан Кулик вже одного разу балотувався на посаду ректора; на зустрічі він виступав останнім, як і під час передвиборчих перегонів на посаду мера в Трускавці у 2010 році.
Хто б не вийшов переможцем у цій битві за посаду ректора, переможених бути не повинно. Як не повинно бути і надто різких рухів, які б зашкодили універу. Бо що шкодить університету, це пошкодить Дрогобичу та регіону. А «Трускавецький вісник» заявляє, що в питанні промоції франкового вузу співпрацюватиме з ректором, хто б не зайняв цю посаду. Сподіваємося, що нашу позицію поділяють інші ЗМІ регіону, які готові внести свою лепту у промоцію, розвиток, рух вперед.
Про час та місце голосування за ректора ДДПУ буде повідомлено додатково. Віримо, що новий ректор зможе принаймні втримати педуніверситет на тому рівні, на якому навчальний заклад перебував за часів світлої пам`яті Валерія Скотного. Перед ректором буде ціла низка непростих завдань. Допоможімо ж йому кожен – хто чим та як може. Це повинно стати справою честі небайдужих мешканців Дрогобиччини, а також всіх випускників ДДПУ.
І вже особисте: дрогобицький педагогічний – це і моя альма-матер. Мудрий ректор має врахувати, що нашого цвіту – по всьому світу. І навряд чи хтось із випускників відмовить у посильній допомозі. Тим більше, якщо він при посаді та при можливостях. Тож із вибором ректора університетська тематика не закриється, вона навпаки стане ще більш актуальною. Бо в житті ДДПУ наступає новий етап.
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень