У п’ятницю, 9 листопада, завершилася епопея із судовою справою «Роман Ілика проти Миколи Лагодича та Володимира Ключака». Нагадаємо, що після публікації на «Трускавецькому віснику» статті авторства Володимира Ключака «Микола Лагодич: «У 1990-х банда Пуха-Ілика вкрала в мене машину» кандидат у нардепи Роман Ілик подав позов з вимогою цю інформацію спростувати як недостовірну.
До виборів 28 жовтня відбулися три судові засідання. Всі вони були під прицілом преси та викликали неабияке зацікавлення, адже хотілося почути свідків тих важких 1990-х років, коли бандитські угрупування діяли не тільки на Дрогобиччині, але в цілій Україні. У ті часи багато хто нажив свої статки, свої перші мільйони, багато хто саме злочинним шляхом розпочинав свій бізнес.
Та суд заштопорило одне питання – а хто ж є власником сайту «Трускавецький вісник», на якому ця інформація про злодіяння банди Пуха-Ілика вперше була опублікована. Незважаючи на те, що Микола Лагодич не відпирався від своїх слів, а Володимир Ключак визнав своє авторство статті, почалися активні пошуки власника веб-ресурсу. За неперевіреною інформацією, дотичність до «Трускавецького вісника» можуть мати високопоставлені особи з СБУ (це тільки припущення), тож саме цей факт міг стати підставою для того, що тепер уже народний депутат Роман Ілик подав клопотання про залишення справи без розгляду.
Отже, судове засідання 9 листопада проходило тільки у присутності судді, секретаря судового засідання, відповідача В. Ключака та представниці одного з засобів масової інформації регіону. Ні позивач Р. Ілик, ні відповідач М. Лагодич не з’явилися на слухання. Оскільки відповідач у справі В. Ключак не заперечував проти клопотання позивача про залишення справи без розгляду, то на цьому справа і погасла.
Але залишилися питання, на які суд мав би пролити світло, але вони і далі будуть темною плямою. По-перше, чому Роман Ілик не захистив свою честь та гідність, якщо він вважав, що інформація, озвучена М. Лагодичем, була недостовірною? Чому він не йшов до кінця? По-друге, чи дійсно існувала банда Пуха-Ілика, чи це все ж була банда одного покійного В.Пуха, а Р. Ілик, як стверджував М. Лагодич, був тільки «шісткою», а не якимось кримінальним авторитетом? По-третє, багатьох осіб дійсно цікавить питання, хто ж є власником Інтернет-ресурсу «Трускавецький вісник». Унікальна нагода дізнатися про це через суд тепер втрачена, адже двічі до одного й того самого питання суд не вправі повертатися.
Є ще один нюанс, який не врахував позивач Роман Ілик. Подаючи позов до суду на сайт, він тим самим поставив під сумнів вірогідність інформації, яка на ньому появляється, а отже САМ ЗАВДАВ «ТРУСКАВЕЦЬКОМУ ВІСНИКУ» ШКОДИ, адже посягнув на ділову репутацію видання. Нагадаємо, що по сьогоднішній день не було жодного позову до сайту чи до авторів, які на ньому публікуються; позов Романа Ілика був першим і він виявився як той горезвісний млинець з прислів’я.
І ще один штрих. А хто відшкодує автору статті (В. Ключаку) моральну та матеріальну шкоду, якої він зазнав під час цього судового засідання, спричиненого позовом пана Ілика? Тільки витрати на дорогу (чотири рази з’їздити в Дрогобич і назад) склали 24 гривні, не рахуючи втрати робочого часу, який міг бути використаний явно раціональніше, особливо у виборчий час. Увага преси та багаторазове згадування прізвища автора статті в інших засобах масової інформації дійсно могло завдати шкоди його честі, гідності та діловій репутації. Але ми пробачаємо Роману Ілику все, нехай тепер думає не про відшкодування нам збитків, а про те, як витягнути з ями наш край, рідну Дрогобиччину. Хоча від 24 гривень, які ми витратили на дорогу (все одно, що викинули їх), ми б не відмовилися.
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень