Звичайний селянський хлопчина із села Трускавець став пастирем Америки, радикалом в Україні, батьком сина-героя і прадідусем двох письменників. А ще – письменником, автором унікальної книги споминів «З Трускавця у світ хмародерів». Мова йде про Олексу Пристая, священика і pater familiae родом із Трускавця.
В останній день лютої зими у музеї історії Трускавця відбувся незвичайний захід – вечір «Життєва мудрість крізь призму спогадів отця Олекси Пристая». Організатори постаралися на славу, бо вечір вдався, вийшов пречудовим, а найприємніше те, що було для кого готуватися – на зустріч прийшло досить багато трускавчан, переважно представники інтеліґенції.
Вечір складався з двох частин: у першій в творчій манері були представлені історії з життя Олекси Пристая, а в другій своїми рефлексіями ділився та на запитання відповідав правнук отця Олекси Пристая, онук його сина Богдана, сучасний український письменник Тарас Прохасько.
…Село Трускавець, яке потопає в зелені овочевих (тобто фруктових) садів. Пастуше життя, яке має свій порядок, і ніколи не є анархічним. Допомога малого Олекси по господарству. Небажання батьків віддавати шпарівного ґаздівського запопадливого сина на науку до школи. Отець-канонік Петро страшить тата й маму малого Олекси пеклом, щоб не закривали хлопцеві шлях до щастя. Ці картинки – реальні і правдиві, вони переносять нас в Трускавець, яким він був півтора сотні літ тому. І ці сторінки немов матеріалізуються у театральному виступі, підготовленому силами музею та трускавчан – Володимира Греха, Ігоря Ліщинського, Любові Константинової, Івана Положевця, Галини Коваль, Ольги та Богдана Фединяків та інших. Музичний супровід вечору дарують вихованці Трускавецької дитячої школи мистецтв імені Романа Савицького, зокрема гурт «Цюхів верх» (керівник Орест Баб`як) і бандурист Назар Савчак (керівник Леся Баб`як).
Того Олексу Пристая, який постає зі сторінок книги своїх споминів, доповнює інший, незнаний Олекса Пристай – той, яким його пам’ятає родина. Тарас Прохасько розповідає про запальний характер прадідуся, про родинну трагедію, коли в час війни від тифу та запалення легень загинув найстарший син отця Олекси Тарас, про те, як ця подія страшно вплинула на дружину отця Ольгу, про неможливість здобути місце на парохії в Галичині і вимушене переселення в США, де отцю Олексі вдалося долати найрізноманітніші виклики.
Майже дві години сидять в залі трускавчани, та не поспішають покидати музей, не поспішають перебивати правнука славетного земляка. Лунає кілька запитань, а також пропозиція перевидати другий, третій і четвертий томи спогадів отця Пристая. Чом би й ні? Але чи знайдуться охочі, чи будуть гроші, а чи, може, варто спочатку знову видати перший том, якого катастрофічно не вистачило для всіх? Тут нагадаємо, що у 2010 р. перший том спогадів було перевидано коштом тодішнього кандидата на посаду міського голови Трускавця Руслана Козира, до речі, лауреата Премії імені отця Олекси Пристая.
Батьки Олекси Пристая не були інтеліґентами, вони були простими селянами, зате чесними, працьовитими, побожними. Саме це середовище дало українцям інтеліґентів першого покоління, в абсолютній більшості священиків. Саме Церква стала тою організацією, котра не дозволила пропасти українству, котра його зберегла і котрій завдячуємо існуванням української держави. Це вже потім появилися інші інтеліґенти, у тому числі й антиклерикальні псевдоінтеліґенти, котрі підрубували і підрубують основу народу й держави, часто за чужі гроші. А тоді, на зламі ХІХ і ХХ століть, дві суспільні верстви українців («хлопи і попи», тобто селяни і священики) об’єднували власне чесність, працьовитість, віра в Господа.
Тараса Прохаська можна слухати і слухати, адже говорить він просто і до ладу, говорить про те, що болить кожного, а його філософія – це філософія правдивого українця, в якому нема лукавства. Цей голос знаходить відгуки у простих серцях, але сильним світу цього явно не до «голосу волаючого в пустелі». Ідеали, за які жив, працював і боровся ділом та словом пастиря отець Олекса Пристай, досі залишаються ідеалами.
Щире «Дякуємо!» на адресу директорки музею Галини Коваль лунало з вуст отця-декана трускавецького Петра Івасівки і всіх небайдужих трускавчан, для котрих постать отця Пристая є своєю, рідною і цінною. Отець Олекса – це один з тих Трускавчан з великої літери, яким і можемо, і маємо пишатися. А ще краще – не тільки пишатися, а й наслідувати його приклад.
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень