У звичайний будній день, 5 грудня, зал «Злати» був переповнений людьми. З ініціативи ГО «Товариський клуб» тут відбулася зустріч із новообраним депутатом Верховної Ради України, жіночим обличчям партії «Свобода», чарівною жіночкою зі сталевою волею, знаним мовознавцем, викладачем Національного університету «Львівська політехніка» Іриною Фаріон. Зустріч проходила за сприяння депутата обласної ради від Трускавця Олексія Балицького.
Знаковим є вже той факт, що Ірина Фаріон приїхала не перед виборами, як зазвичай це роблять кандидати, а одразу після них. Можливо, саме тому спілкування вийшло невимушеним, щирим, без агітаційної гіркоти чи мантр типу «вибери мене». Великий плюс від цієї зустрічі отримала і громадська організація – організатор зустрічі, адже порівняно з попередніми камерними проектами дискусій з Олегом Соскіним чи дрогобицькими кандидатами-мажоритарниками це був дійсно проект, який вийшов на загальноміський рівень і вдався беззаперечно.
Подякувавши трускавчанам за 45% підтримки партії «Свобода», Ірина Фаріон розповіла про свій шлях до цієї політичної сили. Вирісши в типово галицькій (корінна львів`янка!) родині, Ірина Фаріон засвоїла з самого малечку: «Що кажуть у школі – це брехня, що кажуть вдома – це святе!». А вдома слово «партія» мало явно негативний відтінок, тож будь-які партійні структури кандидат наук, доцент Ірина Фаріон намагалася оминати. Але, розповідає п. Ірина, якщо ти не цікавишся політикою, то політика зацікавиться тобою. Так і сталося. Через невинний плакат з написом «Не знаєш? Не розумієш? Не шануєш?» та зображенням поїзда, який мчить у напрямку Росії, викладач Фаріон та її студентка-архітектор П`єцух з подачі «русского молодьожного общєства» мали великі проблеми з правоохороними органами – за «розпалювання міжнаціональної ворожнечі». Саме тоді в пошуках хорошого юриста Ірина Фаріон вперше переступила поріг партійного офісу, офісу Соціал-національної партії. Це було в 2003 році, а в 2004 партія здійснила ребрендинг на «Свободу». В тому ж 2004, коли Олег Тягнибок на горі Яворина виголосив промову, заявивши, що Україною керує «жидівсько-москальська мафія» (за що був виключений з фракції «Нашої України»), вже не партія допомагала Ірині Фаріон, а вона партії. Її ґрунтовне лінґвістичне дослідження етимології слів «жид» та «москаль» дозволило Олегу Тягнибоку виграти всі суди з цього питання.
З двох годин часу зустрічі з Іриною Фаріон півтора становив її монолог. Але навіть якби цей монолог тривав вдвічі чи втричі довше, то навряд чи хтось покинув би зал. Непересічна особистість, непересічні думки, розповіді про непересічних, знакових людей, таких як знаменитий кінорежисер Юрій Іллєнко (помирав стоячи), його брат Михайло (номінант на «Оскара» із стрічкою «Той, хто пройшов крізь вогонь»), о. Рафаїл Турконяк (перекладач Острозької Біблії), гуморист Євген Дудар (живе на хуторі Мозамбік і не їсть вишень та черешень, щоб шпакам було що їсти), закарпатський мовознавець Павло Чучка (двадцять років працював над зібранням та упорядкуванням питомо українських імен), лікар, дипломат та філософ Юрій Щербак… Добірна мова Ірини Фаріон линула не лише до вух, а в самі серця. Бо важко було залишатися байдужим до розповідей про батька, який вчив ніколи не опускати голову ні в прямому, ні в переносному значеннях, неможливо було не посміятися із жартів про «Верховний тераріум» (так Ірина Фаріон називає Верховну раду), зал відчував не лише біль мовознавця, але і її силу та завзяття, її заразливий і такий потрібний нашому народу оптимізм. Пригадувалося «Не ридать, а здобувать хоч синам, як не собі, кращу долю в боротьбі…».
І хоча про майбутню роботу в парламенті депутат говорити не захотіла («минуле пройшло, майбутнього ще немає і не знати, чи буде і яке буде, а живемо ж сьогодні…»), але зрозуміло, що не байдикуватиме вона там, о ні! «Свобода» має тільки 37 мандатів із 445, це краплина в морі, але це є та закваска, яка з муки та води робить тісто на смачний та поживний хліб. Шістсот років Україна не мала державності, втративши її в XIV столітті, тож потрібно навіть на помилках вчитися її будувати. Її – це нашу державу, Україну, на своїй, Богом даній землі. І рука не здригнеться, щоб змінити все на користь українців, титульної нації.
Книгу «Націоналізм» Дмитра Донцова, плакати на мовну тематику, які виготовлялися під час каденції депутата облради, рішучість та наполегливість – все це візьме з собою Ірина Фаріон до Києва. Її дуже не хотіли бачити народним депутатом, ЗМІ роблять їй імідж екзальтованої націоналістки, котра воює з Машами, Дашами, Пашами, Мішами та Дімами в дитячих садочках, дехто ліпить їй ярлик «фашистки», але Ірина Фаріон – це Ірина Фаріон. Просто жінка, просто українка-галичанка-націоналістка-патріотка. Вона не належить до сірої маси, а є яскравою постаттю, котра має великі шанси стати жінкою № 1 в українській політиці.
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень