Ну ось, він, черговий Новий рік. І знову повторення повтореного й давно вже не ті відчуття, що були в дитинстві. Передсвяткова метушня здається іншою й кудись поділися радісний хвойно-мандариново-шоколадний запах і зелена ялинка, вогні якої зовсім не милують око, збуджено хитається в центрі міста від пориву вітру.
І ось уже знову бачу на телеекранах ті самі самозадоволені фізіономії, чую ті самі радянські пісеньки, всюди цей штучний і фальшивий дешевий маскарад. Таке враження, що Новий рік – це для тих, які в телевізійному ящику говорять, співають, танцюють і сміються: для політиків, прокурорів, естрадних зірок та їм подібних. А для нас, «лохів» – замість новорічних розпродажів «скажені» ціни в магазинах, з дорогим китайським непотребом. А в столиці – новорічна «йолка», яку чомусь цілодобово охороняє озброєний спецпідрозділ міліції.
І лише в далекій Італії все так святково й новорічне: джаз вуличних музик милує слух, усміхнені молоді італійці пригощають на вулиці перехожих глінтвейном і гарячим шоколадом, навколо виставки і ярмарки, ну і, звичайно, славнозвісні європейські новорічні розпродажі. На душі спокій та гармонія, легке відчуття ейфорії. У Ватикані все по-українськи! Вічнозелена карпатська красуня, щирий передріздвяний настрій, єднання душ і щем у душі. Тут усе по-справжньому: і ялинкові іграшки, і святкові новорічні вогні, і львівський хор хлопчиків-колядників «Дударик». І жодної тобі фанери, жодної спухлої фізії від дешевої горілки, жодної лайки і фальшивих емоцій. Щасливі усміхнені українці постійно збираються на площі Святого Петра. І навіть німецький Папа, промовляючи до нашого народу українською, робить це значно краще за декого з наших урядовців. … І думаєш, як приємно й затишно не у своїй країні, не у своєму місті.
Натхненний і з великим багажем гарних емоцій повертаюсь сюди, додому, де сірі, похмурі обличчя, на фоні такого ж пейзажу за один день кудись розвіяли мій новорічно-святковий настрій. Друзі кличуть у кафе і, здається, це найкраще місце, де варто розслабитись, але ні, навіть тут – жодного естетичного задоволення і відпочинку. Всюди одноманітні, так звані євроремонти, позбавлені смаку, креативу і змісту, в повітрі запах холоду і сигарет. За сусідніми столиками, як правило, чути одні й ті ж «заземлені» розмови, де в кожному другому реченні обов’язково мусять бути слова емоційного забарвлення… Теми теж дуже хвилюючі і зворушливі: гроші і розваги – це той випадок, де просто теми для розмови є і темами, і водночас цінностями, якими, напевно, послуговується «населення».
У провінційних містах у ганделиках став модним такий вид культурного відпочинку, як «жива музика». Це коли один, може бути навіть двоє молодих, коротко стрижених парубків (якщо двоє, тоді це дуже амбіційний заклад) зазвичай, навіть без музичної освіти несуть мистецтво в маси. І таке враження, що, з вічно простудженими голосами, пальцем однієї руки на клавішах можуть виконати тільки всенародний хіт «Мурку», «Адєссу» чи «Маджаджу» і додати: «З найкращими побажаннями від… і для…». Музиканти періодично кидають свій зверхній діловитий погляд на зашарілих, задоволених і спітнілих місцевих «аборигенів», які, переводячи подих, продовжують хаотичний рух, що зветься танцем. На імпровізованому танцювальному майданчику легке відчуття ейфорії.
Інколи ввечері площу біля новорічної ялинки облагороджує різнокольоровий целофан, чи пляшки з-під алкогольних напоїв. Гопницька пацанва розкидає петарди в під’їзди будинків чи під ноги перехожим …На фоні передноворічної метушні і неприродної радості єдине, що привернуло мою увагу – сумні очі голодного безпритульного собаки, який, нікуди не поспішаючи, за цим спостерігає так, ніби знає, що буде далі. І нікому до усього цього діла немає.
Так і хочеться, щоб цей 2012 рік був останнім в історії брехні, підлості, інтриганства, невігластва й дурості, і черговим – для мудрості і добра. Щасливого Нового року!
Назар Хоп’як, газета «Нафтовик Борислава»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень